Провадження №2/760/1807/16

Справа №760/16587/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.

при секретарі - Здорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду» Солом'янського району м. Києва, Київська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

03.09.2015 Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого 19.08.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також про виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у відповідності до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 10.07.2013 №1143 до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації було передано квартиру АДРЕСА_1 для вжиття заходів щодо реєстрації права власності територіальної громади м. Києва на вищевказану квартиру та забезпечення спільно з Департаментом будівництва і житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) заселення квартири у встановленому порядку.

Як вказує позивач, вищевказане розпорядження надійшло до розгляду в установленому порядку 19.07.2013.

Як зазначає позивач, на вищезазначену квартиру було накладено арешт ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23.04.2009 та постановою слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2009 у кримінальній справі №09-14463, порушеній 06.11.2008 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Разом з тим, як вказує позивач, в ході підготовки документів щодо зняття арештів з квартири та проведення процедури державної реєстрації права власності на неї, позивачем було встановлено факт її відчуження, а саме: 19.08.2013 ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_1, уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_2.

06.09.2013 до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві подано заяву про злочин, яку було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом шахрайства, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та віідповідачем - ОСОБА_2, зареєстрований 19.08.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., повинен бути визнаний недійсним, оскільки відповідач - ОСОБА_1 знала про те, що квартира згідно судових рішень, що набрали законної сили, перейшла у власність територіальної громади м. Києва, а саме: 21.02.2013 Апеляційний суд м. Києва задовольнив частково апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10.10.2012 у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання договорів нікчемними та недійсними, визнавши недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 08. 08. 2008, і визнавши вказану квартиру відумерлою спадщиною, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8

Додатковим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.03.2013 квартиру АДРЕСА_1, яка визнана відумерлою спадщиною, передано територіальній громаді м. Києва.

Ухвалою ВССУ від 01.07.2013 рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2013 та додаткове рішення Апеляційного суду м. Києва від 06.03.2013 залишено без змін.

А тому позивач вважає, що ОСОБА_1, достовірно, знаючи про позбавлення її права власності на квартиру та про те, що належним власником, згідно судових рішень є територіальна громада м. Києва здійснила неправомірну угоду купівлі-продажу квартири.

Позивач вказує, що вищенаведені факти суперечать п. п. 1, 6, 7, 8 договору купівлі-продажу квартири від 19.08.2013.

Згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2013, що набрало чинності та є таким, що повинно виконуватись, всі угоди, які були наступними після визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від 08.08.2008, повинні бути визнані недійсними відповідно до норм чинного законодавства України.

Крім того, відповідач - ОСОБА_1, згідно до ст. 230 ЦК України, при укладені угоди договору купівлі-продажу квартири від 19.08.2013 повинна була попередити відповідача - ОСОБА_2 про визнання відумерлою спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та про передачу квартири територіальній громаді м. Києва. Невиконання цього обов'язку є підставою вимагати визнання угоди недійсною.

Вказують, що відповідач ОСОБА_1 замовчала про існування рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2013, тому відповідно до ч.2 ст.230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, які завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Позивач зазначає, що угода, укладена між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19.08.2013 є незаконною оскільки вона відповідно до ст.ст. 215, 216, 230 ЦК України суперечить діючому законодавству, тому і ОСОБА_2 не можна визнати добросовісним набувачем.

Також вказали, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2015 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 10.07.2013 №1143 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир за рішеннями судів».

Враховуючи вищенаведене, позивач не може здійснити процедуру державної реєстрації права власності квартири АДРЕСА_1, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та виселити відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив суд його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 заперечував проти задоволення позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник третьої особи-1 позов підтримала, просила суд його задовольнити.

ОСОБА_1, ОСОБА_3 та Київська міська рада в судове засідання, повторно не з»явилися, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили. Суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність на підставі п.4 ст.169 ЦПК України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-3883/12 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_1 про визнання договорів нікчемними та недійсними, якими було відчужено квартиру АДРЕСА_1, а саме: договір купівлі-продажу від 08 серпня 2008 року та договір дарування від 17 вересня 2008 року, визнання спадщини відумерлою, витребування майна на користь територіальної громади міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва 21 лютого 2013 року у справі № 22-ц/796/506/13 рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання спадщини відумерлою та визнання недійсними договору купівлі-продажу, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 08 серпня 2008 року. Визнано відумерлою спадщину у вигляді зазначеної квартири.

06 березня 2013 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив додаткове рішення у справі № 22-ц/796/506/13, яким вирішив квартиру АДРЕСА_1, яка визнана відумерлою спадщиною, передати територіальній громаді міста Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року, Апеляційного суду міста Києва 21 лютого 2013 року та додаткове рішення Апеляційного суду міста Києва 06 березня 2013 року залишено без змін.

Згідно з розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.07.2013 №1143 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир за рішеннями судів» до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації було передано квартиру АДРЕСА_1 для вжиття заходів щодо реєстрації права власності територіальної громади м. Києва на вищевказану квартиру та забезпечення спільно з Департаментом будівництва і житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та заселення квартири у встановленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначене розпорядження було оспорене ОСОБА_2 в Окружному адміністративному суді м. Києва, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2015 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2

Не зважаючи на викладені обставини, 19 серпня 2013 року представником ОСОБА_1, яка на той момент не була власником квартири, - ОСОБА_6 - було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_3. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П., за реєстровим номером 8130.

Згідно з ч.1, ч.4 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі- продажу одна сторона(продавець) передає або зобов»язується передати майно ( товар) у власність другій стороні(покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно(товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лишще у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 317 ЦК України право розпорядження майном належить власнику.

Станом на день укладення договору купівлі-продажу від 19 серпня 2013 року ОСОБА_1 не була власником спірної квартири АДРЕСА_1, а тому зазначений договір має бути визнаний недійсним в інтересах територіальної громади м. Києва.

З огляду на викладені обставини справи суд вважає можливим задовольнити заявлені позивачем вимоги про визнання договору недійсним.

Враховуючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на день розгляду справи безпідставно займають квартиру АДРЕСА_1, задоволенню підлягають також вимоги про їх виселення без надання іншого житлового приміщення.

Що стосується посилань представника відповідача на ту обставину, що позов до суду подано не належним позивачем, оскільки з даним позовом може звертатися тільки Київська міська рада, слід зазначити наступне. Виконавчий орган Київської міської ради, згідно вищезазначеного розпорядження, передав спірну квартиру АДРЕСА_1 до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, а тому позивач має право вимоги до відповідача. У зв»язку з цим судом до уваги не приймається до уваги дане обгрунтування відповідача в заперечення проти позову.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 317, 321, 387, 391,655,658 Цивільного кодексу України, ст.ст. 30, 37, 57-60, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 19.08.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. за реєстровим № 8130, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. А. Усатова