Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/249/15-ц

Провадження №: 2/332/8/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2016 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Мєркулової Л.О.,

при секретарі – Попазовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору від 18.07.2007 року, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суд з позовом до відповідача про захист прав споживачів та визнання недійсним п.1.1 кредитного договору від 18.07.2007 року.

06.02.2015 року позивач подав уточнену позовну заяву про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору від 18.07.2007 року.

У своєму позові позивач ОСОБА_1 вказав, що 18.07.2007 року між ним та закритим акціонерним товариством комерційний банк” ПриватБанк” в особі директора філії „ Запорізьке регіональне управління „ Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ ПриватБанк” ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ZPL0GА00000294, який має усі ознаки споживчого кредиту.

Відповідно до п. 1.1. даного договору Банк надає Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, платності та цільового характеру використання у сумі 77875,00 доларів США на наступні цілі: ремонт нерухомості у розмірі 70000,00 доларів США , а також у розмірі 7875,00 доларів США на сплату страхових платежів , на термін з 18 липня 2007 року по 17 липня 2017 року із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованності з- кредитом.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору кредит надається шляхом видачі готівкових коштів через касу Кредитодавця однією повною сумою.

Такий спосіб отримання кредиту в доларах США позивачу було рекомендовано працівниками сторони відповідача, через те, шо за їх словами кредитні ресурси в доларах США коштують дешевше, аніж кредитні ресурси в українській гривні.

На забезпечення виконання вказаного договору між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ „ ПриватБанк” було укладено договір іпотеки від 18.07.2007 року , предметом якого є нерухоме майно та земельна ділянка , що знаходиться за авресою : вул. Шмідта, 138 у м. Запоріжжя.

Позивач вважає, що даний кредитний договір суперечить законодавству України, виходячи з наступного:

Кредитний договір суперечить законодавству України по захисту прав споживачів.

Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з позивачем.

Закон України „Про захист прав споживачів”, як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів ” споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є банком; позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція, що набувається, тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом «Про захист прав споживачів», оскільки правовідносини, породження яких є метою Договору, регулюються Законом «Про захист прав споживачів».

Позиваж вважає, що зміст спірного Договору суперечить також і частині 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії, відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформацію про умови кредитування, як того вимагає Закон.

Закон України «Про захист прав споживачів» вимагає визначити в договорі:

- існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому, числі між зобов'язаннями споживача;

- тип процентної ставки;

- орієнтовну сукупну вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення й т.д.);

- строк, на який кредит може бути отриманий;

- варіанти повернення кредиту і його умови;

- необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона здійснюється;

- податковий режим сплати відсотків і державні субсидії, на які споживач має право, або вказівка, від кого споживач може одержати докладну інформацію;

- позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування;

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (всупереч ст. 11 Закону «Про захист прав споживачів” перед укладенням договору про надання споживчого кредиту Банком не було повідомлено Позивача письмово про форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов'язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції);

б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу);

в) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; (банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як ним не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.);

г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою (відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» (цитуємо): безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції; продукція надана Позивачу банком (валютний кредит) є небезпечною для його майнових інтересів, так як є схильною до різких і значних коливань своєї вартості, криє в собі ризик для майна Позивача;

д) ціну продукції визначено неналежним чином - вартість кредиту визначено всупереч «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», яке затверджено постановою НБУ від 10.05.2007, № 168).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону „ Про захист прав споживачів ”, якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача.

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.

Цього Відповідачем зроблено не було.

Відповідно до ст. 15 Закону "Про захист прав споживачів”, у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Позивачу з боку Банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Позивач вважає, що окрім вищенаведених підстав правопорушення недійсність правочину підтверджується наступними доказами.

В кредитному договорі містяться умови ( п.2.3), які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку Банку.

Так як договір взагалі, не містить порядку зміни договору, який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦКУ), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Тобто, Банк в односторонньому порядку даним Договором залишив за собою право в будь- який час підвищувати процентну ставку. А також передбачив своє право, в разі незгоди Позичальника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми Кредиту.

Тобто, взявши кредит, Позивач опинився в умовах, які просто неможливо виконувати.

Згідно ч.5 п.З ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо застосувати всі санкції передбачені Договором одночасно, то Позивач мав би сплатити більше 70 % процентів.

Проте, згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору”.

Спірний Договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність Банку:

-ні за невиконання, ні за неналежне виконання Банком умов Договору, це є суттєвою умовою (ст. 628 ЦКУ), через що Договір в цілому, суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.

Кредитні договори, які укладаються між банками і позичальника повинні відповідати чинному законодавству України.

Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня.

Згідно ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках : в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника шляхом та перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника. З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) - а саме, подання позичальником кредитної заявки комітету кредиторів банку.

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту Банк відсутні.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк видав позичальнику через касу банка.

Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Згідно п. 1.6. цього Положення, Національний банк видає ліцензію виключно за умови достатньої обґрунтованості потреби використання іноземної валюти як засобу платежу. Позичальник, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Банку. Так, спірним договором кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Вказане підтверджується і наданими Позичальником виписками, де в призначенні платежу вказано: «Внесення готівки на поточний рахунок».

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Отже, вказаними документами підтверджується факт використання при сплаті кредиту Позичальником саме готівкової іноземної валюти.

Таким чином, Позичальнику чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь Банку шляхом внесення доларів США в касу Банку.

Правочин, який суперечить законодавству є недійсним.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215. 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.

Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

Як видно з вищенаведеного, Договір страждає суттєвими пороками невідповідності його змісту актам законодавства України, ці невідповідності свідомо допущені Банком і націлені проти прав та інтересів позивача.

Так як будь-яка із зазначених умов, є істотною умовою Договору, відповідно вимог законодавства України, вважає, що відповідно до ст. 217 ЦКУ, недійсність будь-якої із зазначених умов окремо, а разом всіх тим паче, має наслідком недійсності правочину (Договору) в цілому, з усіма правовими наслідками які закон з цим пов’язує.

У своєму позові позивач просить визнати недійсним кредитний договір № ZPL0GА00000294 від 18.07.2007 року

У судовому засіданні представник позивача позов та уточнений позов підтримав і просить його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав повністю і суду пояснив, що між ПАТ КБ «Приватбанк», що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути усі істотні умои договору, що підтверджується підписами позивача. Кредитни й договір був підписан повнолітньою, дієздатною особою. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті є Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про Національний банк України», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Представник відповідача вважає, що з боку Приватбанка не було вчинено жодних порушень чинного законодавства України і тому положення кредитного договору є справедливими, і не порушують принципи рівності сторін договору, справедливості, добросовісності і розумності. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши докази по справі, вислухав пояснення представників сторін, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами по справі виникли правовідносини з приводу укладання кредитного договору .

Так,18.07.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір про видачу кредиту.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» (з послідуючими змінами та доповненнями) споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є громадянин (фізична особа), котрий придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

У п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга визначена як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч, 1. п. 7 ч, 3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Забороняється як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Крім цього, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.31 постанови № 5 від 30.03.2012 року, враховуючи положення п.7 ч.3 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі.

Як вбачається із оспорюваного кредитного договору із п.2.3 містяться умови, які регулюють внесення змін та розірвання кредитного договору лише в односторонньому порядку і лише в інтересах та з боку банку.

Оспорюваний кредитний договір взагалі не містить порядку зміни договору, який враховував би інтереси споживача, взагалі не містить умови про порядок, що є суттєвими умовами припинення договору.

Згідно ст..628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено із розділу 2 кредитного договору, що там передбачено, або позичальник згідний на запропоновані банком умови або має повернути достроково весь кредит, що саме по собі є несправедливим і суперечить принципу добросовісності.

Фактично, ще в момент підписання договору позивача було поставлено у невигідне та таке, що порушує його права становище.

Відповідач в односторонньому порядку даним договоро залишив за собою правол в будь-який час підвищувати процентну ставку, а також передбачив своє право в разі незгоди позичальника, чи взагалі без згоди, вимгати повернення всієї суми кредиту.

Тобто, отримавши кредит, позивач опинився в умовах, які просто неможливо виконати. Як вбачається із правової позиції у справі № 6-80цс13 від 25.09.2013 року за положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону україни «Про захист прав споживачів» продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливми, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Згідно з п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу,зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Із змісту оспорюваного кредитного договору від 18.07.2007 року вбачаються, що такі умови не зазначені.

Крім цього, судом встановлено із змісту оспорюваного договору, що він не містить жодних умов, які б регулювали відповідальнісить з боку банку за невиконання або неналежне виконання умов договору,а тільки містить цілу низку пунктів відповідальності тільки з боку позичальника.

Судом встановлено, що позивачу не були надані документи, які передували укладанню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; додатки до кредитного договору «Загальна вартість кредиту» та «Графік погашення кредиту».

Тому, судом встановлено, що підставою позову ОСОБА_1 було порушення з боку відповідача порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору, про що викладено у правовій позиції у справі № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року.

Таким чином, у судовому засіданні позов ОСОБА_1 знайшов свої докази і обгрунтування і тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 192, 203, 215, 216, 217, 227, 229, 230, 321, ч. З ст. 533, ч. 1 ст. 524, ч. 2 ст. 524, ст.ст. 628, 638 ЦКУ, ст.ст. 1, 11, 15, 16, 18, ч.б ст. 19, ч. З ст. 22, ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів",суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору від 18.07.2007 року – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № ZPL0GA00000294 від 18.07.2007 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 243грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної чинності після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Л.О.Мєркулова