Ухвала

іменем україни

22 червня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Мостової Г.І, Ступак О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Луцька міська рада, про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником квартири (секції) № № 11-11а, яка складається з: чотирьох кімнат, коридору, санвузла, кухні, лоджії, загальною площею 91,5 кв. м., житловою площею 51,4 кв. м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_1

Позивач зазначав, що відповідачі незаконно, без будь-яких правових підстав, мешкають у належній йому квартирі.

У зв'язку з цим позивач ОСОБА_5 просив виселити відповідачів з квартири (секції) № № 11-11а, яка складається з чотирьох кімнат, коридору, санвузла, кухні, лоджії, загальною площею 91,5 кв. м., житловою площею 51,4 кв. м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності, без надання іншого жилого приміщення.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року, позов ОСОБА_5 задоволено. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 з квартири (секції) № № 11-11а, яка складається з чотирьох кімнат, коридору, санвузла, кухні, лоджії, загальною площею 91,5 кв. м., житловою площею 51,4 кв. м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5, без надання іншого житлового приміщення.

У касаційній скарзі заявники просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

Під час розгляду справи судами було встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира (секція) № № 11-11а, яка складається з: чотирьох кімнат, коридору, санвузла, кухні, лоджії, загальною площею 91,5 кв. м., житловою площею 51,4 кв. м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_1

У вказаній квартирі (секції) проживають: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10

Встановлено, що між власником квартири (секції) ОСОБА_5 та відповідачами будь-яких угод щодо користування вищезазначеною квартирою не укладалося.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для захисту прав та законних інтересів позивача, як власника спірного приміщення в цілому.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги скаржників про те, що спірна квартира має статус гуртожитку та на спірні правовідносини поширюються положення ст. ст. 128, 129 ЖК України, і дійшов висновку про підставність і доведеність заявленого ОСОБА_5 позову про виселення відповідачів.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, не перевірили належним чином заперечень відповідачів щодо заявленого до них позову, а саме те, що спірне житлове приміщення - кімната АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_6 та членам його сім'ї на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Волиньрембут» у 1976 році. Їх вселення та проживання у гуртожитку було пов'язано з трудовими відносинами із колишнім власником гуртожитку ВАТ «Волиньрембут» у порядку, передбаченому ст. 129 ЖК України. Про це також свідчить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2008 року та ухвала апеляційного суду Волинської області від 10 квітня 2008 року, якими було відмовлено ОСОБА_11 до ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про виселення (а. с. 41-42, 43-44).

Вирішуючи спір, суди залишили поза увагою висновки і мотиви відмови у позові, заявленому попереднім власником, що наведені у вищезазначених судових рішеннях.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, під час нового розгляду справи, суду слід встановити хто є належним власником гуртожитку та відповідно до вимог ч. 4 ст. 10, ст. 33 ЦПК України вирішити питання щодо залучення його до участі у справі.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

М.В. Дем’яносов А.О. Леванчук А.В. Маляренко Г.І. Мостова О.В. Ступак Головуючий: Судді: