"24" червня 2016 р. Справа № 363/1682/16-к

УХВАЛА

Іменем України

24 червня 2016 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого-судді Чіркова Г.Є., при секретарі Гавриленко Ю.С., за участю прокурора Синюка Д.О., представника потерпілого ОСОБА_1, захисника-адвоката ОСОБА_2, обвинуваченої ОСОБА_3, розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Вишгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015110000001674 щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України,

встановив:

прокурор висловився щодо призначення судового розгляду, підстав для повернення обвинувального акту не вбачав.

Захисник клопотав про повернення обвинувального акту, який вимогам КПК України не відповідає, містить припущення й посилання на закон, кримінальна караність якого усунута та який на момент вчинення інкримінованого злочину чинним вже не був, коли інкриміноване обвинуваченій діяння не входить до її компетенції. До того ж обвинувачення містить припущення, де не визначено мотивів і мети вчинення підробки, способу незаконного збагачення.

Обвинувачена із захисником погодилася. Прокурор та представник потерпілого висловили суду свої заперечення.

Разом з тим представник потерпілого просила прийняти до провадження цивільний позов про скасування рішення сільської ради, договору дарування земельної ділянки та її повернення у комунальну власність територіальної громади. Сторона захисту проти цього заперечила. Прокурор поклався в цій частині на розсуд суду.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до такого.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов’язковому доказуванню підлягають:

подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Так, в обвинуваченні викладено кваліфікуючи ознаки інкримінованого злочину за ч. 2 ст. 364 КК України та обставини події про них, якими визначено, що зловживання службовим становищем мало місце всупереч інтересів служби, в інтересах третіх осіб, для досягнення мети незаконного збагачення.

При цьому твердження в обвинувальному акті про кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 364 КК України в редакції Закону, який діяв на момент вчинення кримінального правопорушення, зі змістом самого обвинувачення та дією й чинністю Законів у часі не узгоджується.

Встановлено, що Закон про кримінальну відповідальність – ч. 2 ст. 364 КК України, у зазначеній в обвинувальному акті редакції діяв у редакції Закону № 3207-VI від 7.04.2011 року лише до 28.02.2014 року.

Кримінальна караність Закону у вказаній редакції усунута Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21.02.2014 року № 746-VII. Даний Закон набрав чинності 28.02.2014 року.

Стверджуючи, що саме попередня редакція, діяла на час вчинення кримінального правопорушення, орган досудового слідства в обвинувальному акті водночас зазначав, що інкриміноване ОСОБА_3 діяння мало місце з 24.06.2015 року, тобто після набрання чинності згаданим вище Законом.

Прикінцевими положеннями Закону № 746-VII (п. 2) передбачено звільнення від покарання осіб, засуджених за діяння, караність яких усувається цим Законом.

Також в обвинувальному акті не враховано положення ст. 5 КК України, якою передбачено зворотну дію в часі закону, який скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність особи чи іншим чином поліпшує становище особи.

Разом з тим у змісті обвинувачення визначено також, що інкриміновані ОСОБА_3 дії останньою вчинено для досягнення мети незаконного збагачення.

При цьому дане твердження є недостатньо визначеним, оскільки у чому саме полягає незаконність збагачення ОСОБА_3, в який саме спосіб, внаслідок чого, в якому грошовому вимірі та розмірі в обвинуваченні не вказується.

До того ж дана обставина взагалі не є кваліфікуючою ознакою ст. 364 КК України.

Отже подія кримінального правопорушення містить обставини, які із вказаними вимогами Закону не узгоджуються та суперечать між собою.

У той же час в обвинувальному акті викладено обставини щодо реєстрації звернення ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_5

Яким чином дані обставини стосуються події інкримінованого ОСОБА_3 злочину з обвинувального акту не вбачається.

Також в змісті обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України викладено твердження про внесення ОСОБА_3 завідомо неправдивих відомостей щодо реєстрації заяви ОСОБА_6

Проте подію злочину в цій частині в обвинуваченні належно не викладено, зокрема не встановлено і не зазначено час, місце, спосіб вчинення злочину в цій частині та в чому полягають ознаки підробки. Відповідної кримінально-правової кваліфікації вказані діяння також не отримали.

Крім того неконкретним є також і обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, в змісті якого не визначено мотивів і мети вчинення підробки, не визначено всіх ознак внесення завідомо неправдивих відомостей, а тільки зазначено, що такими є саме тільки внесення відомостей щодо реєстрації рішення сільської ради з присвоєнням порядкового номеру № 671-23.VI.3.

Решту ознак підробки, тобто ознак завідомо неправдивих відомостей не визначено.

Також слушними є доводи захисту про те, що ОСОБА_3 інкриміновано зловживання службовим становищем шляхом вчинення тих діянь, які до її прав та обов’язків не входять, знаходяться за межами її компетенції, та належать до виключних повноважень колегіального органу – сільської ради.

За такого викладу обставин в обвинуваченні належно не визначено, якими саме своїми службовими обов’язками (тобто в межах своєї компетенції) зловживала ОСОБА_3 всупереч інтересів служби та які призвели до вчинення дій, що виходять за межі її компетенції.

Отже, формулюючи обвинувачення в згаданій частині, орган досудового слідства вдався до припущень щодо вчинення об’єктивної і суб’єктивної сторони злочинів й всі необхідні для доказування обставини не виклав.

При цьому в обвинувальному акті викладено обставини, які містять в собі істотні суперечності та взаємовиключні висновки, які за своїм змістом вказаним вимогам КПК України не відповідають.

Зазначене в свою чергу унеможливлює дотримання судом вимог ст. 348 КПК України щодо роз’яснення суті обвинувачення в ході судового розгляду.

З цих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не може, який вимогам КПК України не відповідає і підлягає поверненню.

Що стосується цивільного позову Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, то такий судом до провадження прийнятий бути не може.

За змістом вимог ст.ст. 61, 62, а також Глави 9 КПК України, цивільний позов в кримінальному провадженні може бути поданий лише на відшкодування завданої злочином майнової чи моральної шкоди.

Тоді як захист інших невизнаних, порушених чи оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виникають із цивільних, земельних правовідносин, шляхом обрання способів захисту передбачених ст. 16 ЦК України (крім відшкодування шкоди завданої злочином) здійснюється виключно в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин вказаний позов розгляду в порядку кримінального судочинства не підлягає, який прийнятий до провадження бути не може,

На підставі викладеного та керуючись статтями 314-317, 372 КПК України,

ухвалив:

обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12015110000001674 щодо ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України повернути Прокурору Київської області.

У прийнятті до провадження в кримінальному провадженні цивільного позову Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області до ОСОБА_3 про скасування рішення, договору дарування земельної ділянки та повернення її до комунальної власності відмовити.

Роз’яснити Старопетрівській сільській раді Вишгородського району Київської області право подачі вказаного позову в порядку цивільного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Вишгородський районний суд.

Суддя