справа № 208/8565/15-ц

№ провадження 2/208/420/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

12 квітня 2016 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Ричка С.О.

при секретарі – Щербацевич Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про припинення права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за кожним по 1/2 частині довгострокової автомобільної стоянки, що була розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ пр. Аношкіна 65-а, у зв’язку з тим, що 17.08.2015 року припинилося в цілому право власності на неї.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі продажі недійсними та стягнення компенсації вартості нерухомого майна, але ухвалою суду від 07.04.2016 року у прийнятті зустрічного позову було відмовлено.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 10 січня 2014 року він придбав у ОСОБА_4 довгострокову автомобільну стоянку, яка була розташована за адресою Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, проспект Аношкіна, 65а (далі - стоянка). Позивач повністю розрахувався із продавцем і сплатив ОСОБА_4 101300,00 грн. Придбання стоянки було оформлене договором купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 з реєстровим номером № 18. Право власності на стоянку було зареєстроване за Позивачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 15962837 від 10.01.2014. До відчуження стоянка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності та була отримана ним згідно рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 05.07.2013 зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.07.2013, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових правна на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого Реєстраційною службою Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області 26.07.2013 за № 6889883. ОСОБА_4 придбав стоянку у відповідачів у 2010 році. 05 травня 2015 року Позивач уклав з Дніпродзержинською міською радою договір оренди земельною ділянки № 14014, згідно якого прийняв у строкове, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: просп. Анопікіна, 65а, м. Дніпродзержинськ, кадастровий номер 12104000000:02:006:0519. В оренду була прийнята земельна ділянка загальною площею 0,3238 га для будівництва автозаправочного комплексу з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів. В 2015 році стоянка зруйнувалася. Право власності на довгострокову автомобільну стоянку, загальною площею 16,4 кв.м у складі літ. А-1 контрольно-пропускний пункт, літ. 1 огорожа, літ. І тротуар, припинилося у зв'язку із знищенням на підставі Рішення № 23706446 від 17.08.2015, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42356691 від 17.08.2015. В листопаді 2015 року Позивачу стало відомо, що 27 травня 2015 року Відповідачі звернулися із заявою до державного реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності на довгострокову автомобільну стоянку, що розташована: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, проспект Аношкіна, 65а. Рішенням державного реєстратора № 21784634 від 03 червня 2015 року відповідачам було відмовлено у державній реєстрації права власності. Як на підставу для державної реєстрації права власності за ними відповідачі посилалися на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2012 року, яким було визнано за відповідачами по 1/2 частині довгострокової автомобільної стоянки, що розташована за адресою Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, проспект Аношкіна, 65а, хоча відповідачі і не погоджуються з відсутністю стоянки і претендують на земельну ділянку, єдиним володільцем і користувачем даного об’єкту якої є Позивач, тому він просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з’явився надав суду заяву в якій просив суд розглянути справи без його участі та без участі його довірителя, на задоволенні позовних вимог наполягав, не заперечував проти розгляду справи без участі відповідачів при заочному розгляді справи, та без застосування технічних засобів.

Відповідачі в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується їх підписами на довідковому листі в матеріалах справи, згідно з вимогами ст.76 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили, крім того судова повістка - виклик направлена відповідачам на останню відому суду адресу і в силу ст.77 ЦПК України вважається доставленою, на підставі ст. 169 ЦПК України суд вважає причини неявки відповідача неповажними; є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відповідачем відсутня, що дозволило суду за згодою позивача та його представника, згідно вимог ст. 224 ЦПК України, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 4 ст. 169 ЦПК України суд розглянув дану справу на підставі наявних в ній документів та доказів, вислухав позивача, його представника, відповідача, оглянувши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги незаконні, необґрунтовані, безпідставні та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 15962837 від 10.01.2014 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на довгострокову автомобільну стоянку, яка була розташована за адресою: м. Дніпродзержинськ, пр. Аношкіна, 65а. У зв’язку з тим, що ОСОБА_4 був законним власником вказаної стоянки, він мав повне законне право вкладати договір купівлі продажу на свій розсуд будь з якою особою.

З матеріалі справи вбачається, що згідно запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно та в Дніпродзержинському БТІ в книзі № 9, номер запису 1167, земельна ділянка, на якій була розташована довгострокова автомобільна стоянка, передана ОСОБА_3 в довгострокове, платне користування, Дніпродзержинською міською радою та належала йому на праві приватної власності. Треті особи не мали прав на вказану стоянку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 станом на 23.04.2010 року співвласником спірного майна не була, тому договір купівлі продажу довгострокової автомобільної стоянки від 23.04.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено законно.

Як встановлено в судовому засіданні, довгострокова автомобільна стоянка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності та була отримана ним згідно рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 05.07.2013 зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.07.2013, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого Реєстраційною службою Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області 26.07.2013 за № 6889883.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2014 року Позивач придбав у ОСОБА_4 довгострокову автомобільну стоянку, яка була розташована за адресою Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, проспект Аношкіна, 65а, Позивач повністю розрахувався із продавцем і сплатив ОСОБА_4 101300,00 грн., придбання стоянки було оформлене договором купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 з реєстровим номером № 18, право власності на стоянку було зареєстроване за Позивачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 15962837 від 10.01.2014.

Як встановлено в судовому засіданні, до відчуження стоянка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності та була отримана ним згідно рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 05.07.2013 зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.07.2013, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових правна на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого Реєстраційною службою Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області 26.07.2013 за № 6889883.

Судом встановлено, що в 2015 році стоянка зруйнувалася, право власності на довгострокову автомобільну стоянку загальною площею 16,4 кв.м у складі літ. А-1 контрольно-пропускний пункт, літ. 1 огорожа, літ. І тротуар було припинено у зв’язку із знищенням, що підтверджується Рішенням № 23706446 від 17.08.2015, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 42356691 від 17.08.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2015 року позивач, ОСОБА_1 уклав з Дніпродзержинською міською радою договір оренди земельною ділянки № 14014, згідно якого прийняв у строкове, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: просп. Аношкіна, 65а, м. Дніпродзержинськ, кадастровий номер 12104000000:02:006:0519.

Згідно договору оренди № 14014, в оренду позивачем була прийнята земельна ділянка загальною площею 0,3238 га., для будівництва автозаправочного комплексу з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів, раніше за адресою: м. Дніпродзержинськ, пр. Аношкіна, 65а, знаходилась довгострокова автомобільна стоянка, яка на теперішній час як об’єкт нерухомості не існує, оскільки була знищена, ОСОБА_4 придбав стоянку у відповідачів у 2010 році.

З матеріалів справи вбачається, що в листопаді 2015 року позивачу, ОСОБА_1 стало відомо, що 27 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися із заявою до державного реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності на довгострокову автомобільну стоянку, що розташована: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, проспект Аношкіна, 65а, але Рішенням державного реєстратора № 21784634 від 03 червня 2015 року відповідачам було відмовлено у державній реєстрації права власності.

Відповідно до вимог ст.331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації, в державній реєстрації відповідачці ОСОБА_2 було відмовлено.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що «Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні».

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правові відношення.

Відповідно до ч. 1 ст. 349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється в разі його знищення. Під знищенням треба розуміти таке використання майна в результаті якого воно припиняє своє існування назавжди. Іншими словами, знищення майна – це обставина реального життя, яка припиняє існування в подальшому конкретного об’єкта права власності. В результаті чого припиняються і самі відносини власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 349 Цивільного кодексу України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Згідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 57-60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

З боку відповідачів по справі не надійшло заперечень та доказів у спростування позовних вимог, тому суд діє відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення права власності підлягають задоволенню, у зв’язку з тим, що 17 серпня 2015 року на довгострокову автомобільну стоянку загальною площею 16,4 кв.м у складі літ. А-1 контрольно-пропускний пункт, літ. 1 огорожа, літ. І тротуар, припинилося право власності в цілому.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України на користь позивача з відповідачів солідарно підлягають стягненню судові витрати по справі понесені за сплату судового збору при подачі позову до суду в розмірі 1013 грн.00 коп. на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст.ст.15, 16, 316-319, 321, 349 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення права власності – задовольнити.

Право власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за кожним по 1/2 частині довгострокової автомобільної стоянки, що була розташована за адресою Дніпропетровська область, місто Дніпродзержинськ, проспект Аношкіна, 65-А, та належала їм на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2012 року у справі № 22-ц/490/697/11 - припинити

Заочне рішення може бути переглянуте Заводським районним судом м. Дніпродзержинська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін скарги про апеляційне оскарження, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України з дня його проголошення.

Суддя Ричка С. О.