справа № 208/4152/15-ц

№ провадження 2/208/845/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2016 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Ричка С.О.

при секретарі – Щербацевич Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій просить суд визнати недійсним заповіт від 14 лютого 2013 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_3, згідно якого ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 все рухоме та нерухоме майно та витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Цей факт підтверджується його свідоцтвом про народження. Його батько ОСОБА_4 мешкав окремо від нього за іншою адресою - м. Дніпродзержинськ, вул. Клари Цеткін, буд. 110 разом з бабусею, а позивач разом з матір’ю та сестрою мешкає за адресою м. Дніпродзержинськ, вул. Цимлянська, 59-125. Його мати з батьком шлюб розірвали давно, тому з батьком разом вона не проживала. Окреме проживання також було пов’язано з тим, що приблизно з 1978 року батько позивача ОСОБА_4 захворів на психічне захворювання та йому було поставлено діагноз шизофренія, параноїдна форма, що підтверджується копією виписки з медичної картки стаціонарного хворого. Окрім того, батько позивача за період з 1983 по 2004 рік неодноразово перебував на лікуванні в психіатричному стаціонарі. В подальшому, 01.01.2005 року батько позивача скоїв злочин та за постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11.07.2005 року був направлений для застосування заходів медичного характеру до Української психіатричної лікарні суворого нагляду. В подальшому, постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 21.03.2012 року у відношенні батька позивача були скасовані заходи примусового характеру та в період проходження стаціонарного лікування з 21.08.2012 року по 01.10.12 року на черговій МСЕК йому була встановлена друга група інвалідності за психічним захворюванням безстроково. Позивачеві разом з батьком належить на праві приватної власності житловий будинок за адресою м. Дніпродзержинськ, вул. Куйбишева, буд. 76, який був ними отриманий в спадщину після смерті бабусі. Відповідач ОСОБА_2 по даній справі є племінницею батька позивача та його двоюрідною сестрою. Відповідачка претендувала на будинок за адресою м. Дніпродзержинськ, вул. Клари Цеткін, буд. 110 та коли дізналася про те, що бабуся заповіла цей будинок позивачеві з його батьком, стосунки між ними стали ще гіршими. В той час коли батько позивача, за постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11.07.2005 року був направлений для застосування заходів медичного характеру до Української психіатричної лікарні суворого нагляду, відповідач ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком, сім’єю заселилися до будинку, який належав його бабусі на той час, оскільки там ніхто не мешкав, прописалася там та проживала до закінчення лікування його батька ОСОБА_4, а в подальшому коли той вийшов з лікарні продовжувала там мешкати зі своєю сім’єю та обіцяла доглядати за ним. Позивач провідував свого батька за місцем його проживання, відповідач спочатку доглядала за ним, однак з середини 2013 року між ними погіршилися стосунки, відповідачка з чоловіком забрали всі документи на два домоволодіння за адресою м. Дніпродзержинськ, вул. Куйбишева, буд. 76/3 та ОСОБА_5, 110, які були оформлені на батька позивача, почали вимагати оформлення на них права власності на будинок, що в подальшому призвело до того, що позивач вимушений був звертатися з цього приводу до Заводського РВ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області. Після цих подій відповідачка виїхала з будинку на інше місце проживання та позивач в подальшому з’ясував у грудні 2014 році те, що начебто його батько склав заповіт на користь відповідачки ОСОБА_2, яким заповів їй на випадок своєї смерті все рухоме та нерухоме майно та який посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6, що відбулося 14 лютого 2013 року. Ці документи позивач випадково знайшов у документах бабусі в будинку по вул. Клари Цеткін, 110. Даний заповіт позивач вважає недійсним та таким, що не відповідає як вимогам закону, бо укладений його батьком в період стану здоров’я, який навіть не дозволяв йому розуміти наслідки вчинення таких дій. Більш того, відповідачка зі свого боку знаючи про його стан здоров’я, його психічний розлад та прогресуючу психічну хворобу все ж таки скористалася цим та умовила укласти незаконний правочин. В зв’язку з захворюванням батька позивача, його інвалідністю та психічним розладом, а також тим, що відповідачка замість догляду за ним та будинком стала вимагати майно, позивач був змушений фактично оселитися у батька, доглядати за ним та звернутися до суду з приводу визнання його недієздатним та встановлення над ним опіки. Так, рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 24 грудня 2014 року батько позивача ОСОБА_4 був визнаний недієздатним. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11 березня 2015 року над ОСОБА_4 була встановлена опіка та позивач, ОСОБА_7 призначений його опікуном. Таким чином, позивач має право на пред’явлення позову в суд до відповідачки. Позивач вважає, що є всі підстави для визнання вказаного заповіту недійсним, оскільки він укладений батьком позивача, який тривалий час хворіє на психічне захворювання та не мав можливості віддавати в повній мірі оцінку своїм діям, не міг усвідомлювати їх та керувати ними, тому його порушене право підлягає захисту в судовому порядку. Окрім того, позивач вважає, що цей заповіт порушує права як його так і його сестри, оскільки вони є рідними дітьми ОСОБА_4

Позивач в судове засідання з’явився, але надав до суду заяву в якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, та розглянути справу без його участі.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, згідно з вимогами ст.76 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив, судова повістка - виклик направлена відповідачеві на останню відому суду адресу, крім того у газеті «Вісті Придніпров’я» було надруковане оголошення про час місце та дату розгляду справи, і тому в силу ст.77 ЦПК України відповідач вважається повідомленим, на підставі ст. 169 ЦПК України, суд вважає є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відповідачем відсутня, що дозволило суду за згодою позивача згідно вимог ст. 224 ЦПК України, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

В зв’язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Заповіту від 14 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на випадок своєї смерті заповідав усе належно йому майно, рухоме та нерухоме, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов’язки, які належать йому на час посвідчення заповіту, а також майнові права та обов’язки, які належатимуть йому на день смерті ОСОБА_2, 07березня ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до Виписки із Акта огляду МСЕК № 592818 від 17.10.2012 року, ОСОБА_4 має другу групу інвалідності безстроково.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недієздатним.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11березня 2015 року над ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено опіку та призначено над ним опікуна ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом Серії ВТ № 447414 від 15 липня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, на підставі заповіту, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, 18 вересня 2012 року, зареєстрованого у реєстрі за № 2-2167, спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка померла 15 грудня 2012року є ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_3 – ? частка та ОСОБА_4, 04 червня1956 року народження – ? частка. Спадщина, складається з 27/50 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за № 110 по вулиці Клари Цеткін у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом Серії ВТ № 447413 від 15 липня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, на підставі заповіту, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, 18 вересня 2012 року, зареєстрованого у реєстрі за № 2-2167, спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка померла 15 грудня 2012року є ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_3 – ? частка та ОСОБА_4, 04 червня1956 року народження – ? частка. Спадщина, складається з 9/25 частин домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами № 76 вулиці Куйбишева у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області.

Відповідно до Висновку судово-психіатричного експерта № 7 від 03.03.2016 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом в період часу, на момент складання заповіту 14.02.2013 року не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється за допомогою судової влади. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати або змінити заповіт. У такому разі, заповіт, який був складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю, або в частині, в якій він йому суперечить. Але, при цьому, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту відновлюється, у разі якщо такий заповіт був складений фізичною особою, яка в момент його складання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України), а також у разі, якщо такий заповіт був складений під впливом насильства (фізичного або психологічного тиску) /ст. 231 ЦК України/.

Згідно із ст. 10 ПЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до пункту 16 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

У відповідності до положень статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевикладеного, суд вважає за можливе визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 14 лютого 2013 року.

У відповідність до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 192, 203, 215, 225, 231, 1218, 1235, 1254, 1268 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 8, 10, 11, 60, 74-76, 88, 113, 123, 158, 169, 197, 209, 212-215, 218, 219 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним – задовольнити.

Визнати заповіт укладений 14 лютого 2013 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_3, згідно якого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 на випадок своєї смерті заповідав усе належно йому майно, рухоме та нерухоме, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов’язки, які належать йому на час посвідчення заповіту, а також майнові права та обов’язки, які належатимуть йому на день смерті - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 – недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 243 грн.60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Заводським районним судом м. Дніпродзержинська за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні при проголошенні рішення мають право оскаржити його у той же строк з моменту отримання його копії.

Суддя Ричка С. О.