Справа 2а-422\2009р.

    ПОСТАНОВА

  Іменем України

28 липня 2009 року                                                                                               м. Саки                        

      Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Смолія А.М., при секретарі Дема А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Сакському районні АР Крим про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинення певних дій,

Встановив:

У червні 2009 року ОСОБА_1 звернулась   до суду з позовом до відповідача про визнання протиправними його дій пов’язаних з невиконанням вимог ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язання проведення перерахунку та виплати щомісячної доплати до пенсії в розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є "дитиною війни" в розумінні ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", позивач вказав, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком. Просить суд поновити їй   пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом та зобов’язати відповідача провести відповідні перерахунки та виплатити пенсію за період з 1 січня 2006 року по теперішній час.

Позивач до суду не з’явися, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте у своїй позовній заяві, крім іншого, просив суд розглянути справу у його відсутності на задоволені своїх вимог наполягав.

Відповідач в судове засідання не з’явився, проте направив до суду заяву з проханням справу розглянути у його відсутності, наполягав на залишення позову без задоволення та свої заперечення з цього приводу виклав у письмовій формі.

З письмових заперечень відповідача слідує, що ОСОБА_1 пропустила   строк позовної давності для звернення до суду з позовом, а тому його   позовні вимоги за 2006, 2007 роки не можуть бути задоволені. Зазначив, що ОСОБА_1   нараховується та виплачується надбавка до пенсії як дитині війни з січня 2008 року на підставі ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року. Зазначив, що кошти на виплату спірної надбавки мають надходити з Державного бюджету України, яких у повній мірі на виплату надбавки не вистачає, а тому за рахунок бюджету Пенсійного Фонду України не можливо виплачувати надбавку, оскільки це буде нецільовим використанням коштів. Крім того, вказав, що ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено розмір мінімальної   пенсії за віком, однак він застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не застосовується. У законодавстві наявна прогалина щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком з огляду на застосування ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а так само відсутній механізм реалізації цього Закону. Виходячи із зазначеного, відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України.

Суд перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1  року, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй   було менше 18 років, тому являється особо, яка має статус дитини війни в розумінні ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

Як слідує з посвідчення НОМЕР_2 ОСОБА_1 призначена пенсія за віком.

З довідки № 4610   від 22 липня  2009 року слідує, що ОСОБА_1 з січня 2008  року по липень 2009 року нараховується та виплачується надбавка до пенсії, як дитині війни у розмірі 47,00 грн. - 49,80 грн. щомісячно.

Виходячи із того, що позивач є дитиною війни, суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

В той же час, що відповідно до ст. 7 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Щодо вимог позивача про перерахунок та виплату пенсії за 2006 рік з огляду на ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», однак ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»» № 3367-IV від 19 січня 2006 року дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5  Закону  України  "Про  соціальний  захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у  першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з  Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Тобто, ці підвищення повинні бути здійснені у випадку вищезазначених умов. Оскільки, такі умови не настали, то в задоволені позову за 2006 рік слід відмовити.

Щодо вимог позивача про перерахунок та виплату пенсії за 2007 рік з огляду на ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 12 статті 71 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Ця норма була визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 р. (справа про соціальні гарантії громадян). Оскільки, була зупинена дія Закону, суд не може застосовувати недіючу норму, в тому за період з 1 січня по 9 липня 2007 року в задоволені позову слід відмовити. Після ж Рішення Конституційного Суду України до 31 грудня 2007 року, за цей період дії відповідача щодо не підвищення пенсії є протиправними, а тому в цей період позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про перерахунок та виплату пенсії за 2008 та 2009 роки з огляду на ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» то вони також підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» була викладена у новій редакції – дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового  утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10 р-п/2008 від 22 травня 2008 року   у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ Закону України ?ро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1–4, 6–22, 24–100 розділу ІІ Закону України ?ро Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)  ця нова редакція визнана неконституційною, тому з 22 травня 2008 року знову почала діяти колишня редакція ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Тому з цієї дати бездіяльність – не підвищення пенсій … громадянам, які набули статус дітей війни, є протиправною, а тому з цього часу позов підлягає задоволенню. Зазначене рішення суду опубліковане у ?існику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.  

У своєму позові ОСОБА_1   просить поновити строк звернення до адміністративного суду, вважаючи, що пропустила його з поважних причин, оскільки про порушене право дізналася тільки у гр удні 2008 року з засобів масової інформації, однак жодного доказу на підтвердження свого твердження суду не представила.

 Строк звернення до адміністративного суду, підстави та порядок його застосування регламентовані ст.ст. 99,100 КАС України.

Зокрема ч.2 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася абро повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 1 статті 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Посилання позивача на норми ч.2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з приводу відсутності будь-яких обмежень щодо строку виплати пенсій не можуть бути застосовані у даному конкретному випадку з наступних підстав.

Строк звернення до адміністративного суду, передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України не є процесуальним строком, а є аналогом інституту строку позовної давності, який належить до галузей матеріального права. Крім того, й порядок застосування цього строку є аналогічним зі строком позовної давності.

Згідно ч.2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частину доходів.

Тобто, ця норма говорить про те, що тільки до нарахованих сум пенсій застосовуються такі правила, тобто по іншому регулює зазначене питання.

На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом щодо захисту його прав пов’язаних з бездіяльністю відповідача з приводу підвищення та виплати пенсії відповідно зі ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 1 січня 2006 року по 21 травня 2008 року, а тому у задоволенні цієї частини позову відмовляє.

Зважаючи, що   ОСОБА_1   звернулася з позовом до суду у травні 2009 року, перебіг строку звернення за захистом її прав  починається з травня 2009 року, а саме з 22 травня 2009 року, тобто дати набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України № 10 р-п/2008 від 22 травня 2008 року   (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), саме з цієї дати підлягає захисту порушене право.

Щодо визначення кінцевого строку захисту прав ОСОБА_1, на думку суду, він має бути визначений датою прийняття рішення по суті у даній справі, оскільки визнання бездіяльності відповідача наперед та зобов’язання його вичинити певні дії з приводу нарахування та виплати пенсії в майбутньому не ґрунтуються на Законі, тому що суд наперед не може сказати про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

    Відповідно з абз. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єкті у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

    У своєму позові ОСОБА_1   просить визнати протиправними дії відповідача з приводу не проведення відповідного підвищення пенсії, однак в судовому засіданні безспірно встановлено, що відповідач фактично проводив підвищення пенсії позивачу починаючи з січня 2008 року, отже у даному випадку наявна протиправна бездіяльність, щодо нарахування пенсії у визначеному законом розмірі.                  

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”,  рішення Конституційного Суду України № 10 р-п/2008 від 22 травня 2008 року , керуючись ст.ст. 70, 71, 158, 160, 161, 162, 167 КАС України, суд    

Постановив:

Позов ОСОБА_1  задовольнити частково.

Відмовити ОСОБА_1   у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Сакському районні АР Крим про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинення певних дій у період з 1 січня 2006 року по 21 травня 2008 року.

    Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Сакському районні АР Крим пов’язану з не проведенням нарахування та виплатою пенсії  ОСОБА_1 з розрахунку її підвищення на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 28 липня 2009 року.

    Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Сакському районні АР Крим провести перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 з розрахунку її підвищення на тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 28 липня   2009 року з урахуванням проведених раніше виплат.

    Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1,70 грн..  

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя                                                   А.М.Смолій