Справа № 344/2259/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1434/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Василишин Л.В., Соколовського В.М.,

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк», Івано-Франківського відділення ПАТ «Дельта Банк» про стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 6 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, та просив стягнути на його користь із ПАТ «Дельта Банк» за період з 2 січня по 15 червня 2015 року 22 % річних банківського вкладу в розмірі 20 342,47 грн, три проценти річних за користування коштами в розмірі 2 712,33 грн, а також інфляційні втрати в розмірі 71 000,00 грн, всього 94 054, 80 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 6 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Так, при вирішенні спору судом не прийнято до уваги, що в перший робочий день після закінчення дії договору банківського вкладу він заявив до відповідача вимогу про повернення вкладу та нарахованих процентів. До запровадження тимчасової адміністрації він неодноразово звертався з письмовою вимогою про повернення коштів готівкою, оскільки не міг скористатися своїм правом на використання цих коштів, зарахованих на поточний рахунок. Відповідно просив банк розірвати договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку та договір про надання банківських послуг за допомогою системи дистанційного банківського обслуговування. Тому 11.02.2015 року він відмовився від електронного платіжного засобу та здав його банку. На думку апелянта саме з часу закінчення дії договору (2 січня 2015 року) до повернення йому ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб грошового вкладу в розмірі 200 000,00 грн (15 червня 2015 року) має місце прострочка виконання боржника. Тому в даному випадку є всі підстави для застосування положення ст. 625 ЦК України.

Однак, відмовляючи в задоволенні позову суд не врахував цих обставин та правових висновків Верховного Суду України про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу. Такий полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції і отриманні компенсації від боржника за користування грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, суд безпідставно прийшов до висновку, що під час дії тимчасової адміністрації банку не здійснюється нарахування неустойки, індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань.

З цих підстав просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному Акціонерному товаристві «Дельта Банк» ОСОБА_4 доводів скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку із запровадженням з 3 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації, а також одержанням ОСОБА_2 16 червня 2015 року граничної суми вкладу нарахування неустойки, інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредитором, в тому числі індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов’язань, не здійснюється. При цьому керувався положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які є пріоритетними відносно інших законів у цих правовідносинах.

Такий висновок місцевого суду відповідає вимогам закону та узгоджується з матеріалами справи, а тому колегія суддів погоджується з ним з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» 26.12.2013 року було укладено договір №002-08502-261213 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів. Згідно умов цього договору банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26203703134605 у гривнях, оформлює та надає в користування клієнта електронний платіжний засіб платіжної системи Visa International та/або MasterCard. Тоді ж між сторонами укладено договір про надання банківських послуг за допомогою системи дистанційного банківського обслуговування «myDELTA» (т.1 а.с.11,12).

Крім того, 27.12.2013 року між ПАТ «Дельта Банк» в особі представника Івано-Франківського відділення ПАТ ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір про банківський вклад (депозит) «Найкращий від Миколая on-line», згідно умов якого ОСОБА_2 вніс, а банк розмістив на депозитному рахунку №26352110719542 вклад в сумі 200 000 грн, на строк до 01.01.2015 року. Процентна ставка на суму вкладу визначена в розмірі 22% річних. Автоматична пролонгація депозитного договору та одностороння зміна умов договору сторонами не обумовлювалась (т.1 а.с.9).

В судовому засіданні з’ясовано, що після закінчення строку дії вказаного договору позивач 02.02.2015 року звернувся до банку із вимогою про повернення депозитного вкладу, а в подальшому і про розірвання інших договорів (т.1.а.с.13,14).

Як вбачається з виписки з поточного рахунку згідно п. п.1.9., 1.10. договору після припинення його дії 06.01.2015 року суму вкладу в розмірі 200 000 грн та нараховані відсотки у розмірі 3 213,69 грн зараховано на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної карки №26203703134605 (т.1, а.с.15).

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (ч.3).

Згідно частини першої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку.

Разом з тим, відповідно положеннями ст.1074 ЦК України допускається обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку. Зокрема, у випадках обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом тощо.

Таким спеціальним законом, що обмежує права клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі закон N 4452-VI).

Встановлено, що згідно постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних». На підставі якої рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб починаючи з 3 березня 2015 року до 2 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення банку з ринку (т.1 а.с.53-56,141).

Рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_3 №147 від 03.08.2015 року продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» до 02.10.2015 року.

Постановою Національного банку України №664 від 2 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати банк (т.2 а.с.74).

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується ОСОБА_3 стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Наслідки запровадження тимчасової адміністрації врегульовано статтею 36 Закону N 4452-VI .

Зокрема, згідно з підпунктами 1,3,5 частини п’ятої статті 36 закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами тощо.

Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників (пункт 1 частини 6 вказаної статті).

Відповідно до частини другої статті 46 закону з дня призначення уповноваженої особи ОСОБА_3 банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, що згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цих норм права в подібних правовідносинах.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного переконання щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, що обґрунтовувалися ним положеннями ст. 625 ЦК України.

Крім того, перевіряючи рішення місцевого суду на предмет законності та обґрунтованості колегія суддів враховує наступне.

Як передбачено ст. 26 закону N 4452-VI ОСОБА_3 гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. ОСОБА_3 відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення ОСОБА_3 банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Встановлено, що згідно розпорядження ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб позивачу 16.06.2015 року виплачено граничну суму відшкодування в розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується випискою ПАТ «Дельта Банк» (т.1 а.с.234, 245). В зв’язку із чим в ході розгляду справи ОСОБА_2 відмовився від позовних вимог в цій частині і тому ухвалою Івано-Франківського міського суду від 18 вересня 2015 року провадження в ній закрито.

Частиною 2 статті 49 закону N 4452-VI передбачено, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа ОСОБА_3 здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами ОСОБА_3.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією ОСОБА_3. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ОСОБА_3 сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті ОСОБА_3, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. ОСОБА_3 не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією ОСОБА_3.

Таким чином, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ст.52) передбачено, що у процесі ліквідаційної процедури визначається заборгованість кожному кредитору банку та встановлюється черговість задоволення вимог кредиторів. З них, вимоги вкладників - фізичних осіб, у частині, що перевищує суму, виплачену ОСОБА_3, задовольняються в четверту чергу. При цьому вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

З матеріалів справи вбачається, що згідно тарифів на обслуговування поточного рахунку, затверджених ПАТ «Дельта Банк» за користування коштами вкладника в сумі від 100 тисяч грн і більше, які перебувають на поточному рахунку, Банк сплачує 10% вкладу річних (т.1 а.с.118). Цю обставину в засіданні апеляційного суду визнав представник Банку.

З врахуванням наведеного задоволення вимог кредиторів здійснюється у порядку, строки та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, під час ліквідації банку не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

Зважаючи на це, залишок коштів, що підлягає виплаті ОСОБА_2 може бути отриманий ним в порядку черговості на підставі закону N 4452-VI.

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи ОСОБА_3 із кредиторською вимогою на суму 9 041,10 грн, що фактично є сумою несплачених відсотків в розмірі 0,1% за користування коштами, розміщеними на поточному рахунку, за період з 2 січня 2015 року (закінчення дії договору депозиту) до 16 червня 2015 року (повернення ОСОБА_3 граничної суми відшкодування) (т.2 а.с.75).

Як встановлено в засіданні апеляційного суду із пояснень сторін в січні 2016 року ОСОБА_3 було затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів та визнано частково кредиторську вимогу позивача.

Відтак, враховуючи, що з 3 березня 2015 року ОСОБА_3 запроваджено тимчасову адміністрацію та розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, а на момент ухвалення рішення судом першої інстанції - з 2 жовтня 2015 року процедуру його ліквідації, стягнення коштів, що перевищує граничну суму відшкодування, у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» унеможливлюється.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з’ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права щодо його законності та обґрунтованості.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 6 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_6