П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В.,

суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_10 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА), третя особа - Шахтарський міськрайонний суд Донецької області, про визнання нечинним наказу, зобов'язання поновити на роботі та нарахувати заробітну плату за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

21 грудня 2010 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати нечинним наказ начальника ТУ ДСА від 18 листопада 2010 року

№ 241-к «Про звільнення ОСОБА_10.» (далі - наказ № 241-к) та зобов'язати відповідача поновити позивача на роботі з моменту звільнення та нарахувати і виплатити їй заробітну плату за період вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що оспорюваний наказ прийнято незаконно, з порушенням норм трудового законодавства, процедури притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, він є таким, що не відповідає вимогам закону.

Суди розглядали справу неодноразово.

При новому розгляді Донецький окружний адміністративний суд постановою від 20 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 листопада 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТУ ДСА на вказані судові рішення.

22 січня 2016 року ТУ ДСА звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених статтею 237 КАС. У заяві просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви додані копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 5 грудня 2013 року, 6 листопада 2014 року, 2 липня 2015 року (справи №№ К/9991/16059/12, К/800/25062/14, К/800/20093/14 відповідно) та Верховного Суду України від 29 травня, 12 червня, 3 липня 2013 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також невідповідність рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, висновкам щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції фактично погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний наказ є таким, що підлягає скасуванню, оскільки керівником установи суду в розумінні пункту 1 частини першої -статті 41 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_232/ed_2015_07_16/pravo1/KD0001.html?pravo=1>) є голова суду. Керівник апарату такою особою (згідно з чинним на момент звільнення законодавством) не був, а отже, застосована ТУ ДСА підстава для звільнення є незаконною. Також касаційний суд погодився й із твердженням судів про те, що, враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2015 року у цій же справі про неможливість кваліфікувати дії позивача як порушення Присяги державного службовця та те, що позивач раніше не притягалась дисциплінарної відповідальності, інші підстави для звільнення, передбачені

Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_03_02/pravo1/T372300.html?pravo=1> та КЗпП, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Суди встановили, що ОСОБА_10 з 8 квітня 2008 року працювала у Шахтарському міськрайонному суді Донецької області на посаді керівника апарату суду.

Наказом № 241-к позивача звільнено з посади керівника апарату Шахтарського міськрайонного суду Донецької області відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_232/ed_2015_07_16/pravo1/KD0001.html?pravo=1> за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (а.с. 8-9 т.1,

212-213 т. 2).

Підставою для прийняття наказу про звільнення ОСОБА_10 стало подання голови Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 16 листопада

2010 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності за систематичне невиконання розпоряджень голови суду, перевищення своїх повноважень та неповагу до працівників суду.

Як підстави для звільнення зазначено численні порушення законодавства, допущені ОСОБА_10 Зокрема, вона самостійно здійснювала розподіл цивільних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, вела від імені суду листування з іншими органами державної влади; завіряла копії судових рішень, підписувала виконавчі листи замість суддів, засвідчуючи свій підпис відбитком гербової печатки суду; привласнивши виключні повноваження суду, внесла виправлення у рішення суду, завіривши його своїм підписом та відбитком гербової печатки (а.с. 19-21 т.1).

За правилами пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП трудовий договір може бути розірвано з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами та за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 Закону України від 7 липня

2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність.

Отже, на думку колегії суддів, керівник апарату суду є особою, яку можна віднести до переліку осіб, наведеного у пункті 1 частини першої статті 41 КЗпП.

В абзаці другому пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Наведені у поданні та наказі підстави для звільнення позивача, зокрема і внесення у судове рішення виправлення замість суду, є безумовною підставою для розірвання з ОСОБА_10 трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП.

До того ж із матеріалів справи вбачається, що розірвання трудового договору проведено з дотриманням порядку, передбаченого КЗпП.

З урахуванням наведеного, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій при вирішенні справи допустили порушення норм матеріального права, то всі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення - про відмову в позові ОСОБА_10

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від

20 серпня 2015 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від

21 жовтня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 24 листопада

2015 року.

Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. Панталієнко Судді: О.Ф. Волкова М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький