Справа № 525/1004/14-ц

Провадження №2/525/1/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.06.2016 року Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Хоролець В.В., при секретарі Пилипенко П.І., з участю відповідача ОСОБА_1, його представника адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за уточненим (збільшеним) позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання заповіту ОСОБА_7 від 10.03.2006 року недійсним та визнання права власності в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в :

З позову ОСОБА_5 вбачається, що 08.05.2003 року помер її батько ОСОБА_8, а 16.01.2014 року помер її дід (батько ОСОБА_8В.) – ОСОБА_7, після смерті якого залишилися земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. У передбачений законодавством строк вона, ОСОБА_5, згідно ст.1266 ЦК України звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 04.08.2014 року вона, як вказує, прийшла до нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, які належали ОСОБА_7, однак нотаріусом їй було відмовлено у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом через те, що 10.03.2006 року за реєстраційним №28, ОСОБА_7 було складено заповіт на дві земельні ділянки на користь громадянина ОСОБА_1

Позивач зазначає, що вона декілька секунд ознайомилася зі змістом заповіту від 10.03.2006 року, реєстровий №28, який був посвідчений ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району і вважає його нікчемним, посилаючись поряд з іншим, на положення ст.ст.203,215,1248,1253,1257 ЦК України та на те, що ОСОБА_7 мав вади зору і сам не міг прочитати даний заповіт, тому, позивач ОСОБА_5, посилаючись на вищевикладені обставини, просила визнати заповіт, укладений ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 від 10.03.2006 року, реєстровий №28, посвідчений ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області недійсним (т.1 а.с.а.с.2-5).

23.10.2014 року позивач ОСОБА_5 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначила про те, що після смерті 16.01.2014 року її діда ОСОБА_7 залишилося спадкове майно, зокрема, у вигляді двох земельних ділянок, які належали померлому на підставі Державних актів на право власності на землю серія ПЛ №169551 та №169552 і які по заповіту від 10.03.2006 року, який вона вважає недійсним, померлий заповів ОСОБА_1 Як зазначає позивач, в ході підготовки уточнення позову отримана інформація про те, що ОСОБА_7, зокрема, в межах оспорюваного заповіту, належали: земельна ділянка площею 3,5817, кадастровий номер 5320282900:00:002:0194 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (Державний акт серія ПЛ №169551) та земельна ділянка площею 3,3093 га, кадастровий номер 5320282900:00:001:0186 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (Державний акт серія ПЛ №169552). Як вказує позивач, у неї відсутні Державні акти на право власності на дані земельні ділянки, які належали її діду ОСОБА_7, відповідно, як вказує позивач, у разі задоволення позову орган нотаріату не зможе їй видати свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно, з цих підстав, при відсутності у позивача оригіналів відповідних державних актів на земельні ділянки (які стосуються оспорюваного правочину-заповіту), вона збільшила позовні вимоги і просила також визнати за нею, ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на вищевказані земельні ділянки – пункти 3 та 4 прохальної частини заяви про збільшення позовних вимог (т.1 а.с.а.с.67-69). При цьому, ухвалою Великобагачанського районного суду від 23.10.2014 року, у прийнятті до розгляду в межах даної цивільної справи та заявлених первинних позовних вимог ОСОБА_5 щодо пунктів 1 та 2 прохальної частини заяви про збільшення позовних вимог – відмовлено (т.1 а.с.75) (оскільки вони не входять до предмету спору по даній цивільній справі).

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23.10.2014 року за клопотанням позивача в порядку ст.33 ЦПК України ОСОБА_3 сільську раду Великобагачанського району Полтавської області залучено до участі у справі в якості співвідповідача, а в порядку ст.34 ЦПК України замінено третю особу у справі Великобагачанську державну нотаріальну контору на приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.72).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5, її представники за довіреністю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заявлені позовні вимоги про визнання заповіту ОСОБА_7 від 10.03.2006 року недійсним та про визнання в порядку спадкування права власності на дві земельні ділянки підтримали, в своїх поясненнях посилалися на обставини, що викладені в обґрунтування позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог; також позивач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_10 посилалися і на те, що за життя ОСОБА_7 мав ряд захворювань та, зокрема, звертався за медичною допомогою з приводу психоневрологічних розладів, супроводження його для огляду лікарем-психіатром Шишацької ЦРЛ здійснював, зокрема, ОСОБА_10

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги ОСОБА_5 не визнали та вважають їх безпідставними, оскільки оспорюваний заповіт ОСОБА_7 склав з власного волевиявлення і він розумів значення своїх дій, за життя будь-якими психічними захворюваннями чи розладами не страждав; вважають, що позивач не надав належних доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог, а сам позов обґрунтований положеннями ЦК України, які не були доведені в ході судового розгляду справи. Крім цього, відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що за життя ОСОБА_7 його онука ОСОБА_5 з останнім спілкувалася рідко і майже не відвідувала, натомість він допомагав йому у всіх справах. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 просили відмовити у повному обсязі.

Представник співвідповідача ОСОБА_3 сільської ради Великобагачаснького району Полтавської області – сільський голова цієї сільської ради ОСОБА_4 вважає позов ОСОБА_5 безпідставним, оскільки заповіт ОСОБА_7 за формою та змістом відповідає законодавству, дієздатність заповідача перевірялася секретарем сільської ради, яка здійснювала посвідчення оспорюваного заповіту. Також посилався на те, що ОСОБА_7 не виявляв будь-яких ознак психічного розладу, часто брав участь у громадському житті села, пов’язаного зі святкування Дня Перемоги та інших подібних заходах. В цілому підтримав свої письмові заперечення по справі, які були оголошені в судовому засіданні. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 просив відмовити у повному обсязі.

Третя особа у справі приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, вона належним чином сповіщалася про день і час розгляду справи, направила до суду заяву про розгляд справи у її відсутність (т.1 а.с.а.с.136,236,240; т.2 а.с.а.с.14,122,144,165,178).

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_5, її представників ОСОБА_9 та ОСОБА_10, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району ОСОБА_4, показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, допитавши судового експерта Полтавського відділення Харківського НДІСЕ ОСОБА_15 та судового експерта – голову АСПЕК Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф.Мальцева ОСОБА_16, оглянувши в судовому засіданні Журнал (Книгу) реєстрації заповітів по ОСОБА_3 сільській раді Великобагачанського району за 2006 рік, Журнал (Книгу) реєстрації нотаріальних дій по ОСОБА_3 сільській раді Великобагачанського району за 2005-2006 роки, всю наявну медичну документацію на ім’я ОСОБА_7, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по даній справі, що надані сторонами на засадах змагальності і диспозитивності та давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що уточнені (збільшені) позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання заповіту ОСОБА_7 від 10.03.2006 року недійсним та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 16 січня 2014 року помер ОСОБА_7 (т.1 а.с.7), який згідно довідки ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області №66 від 04.03.2014 року на день смерті був зареєстрований та проживав один в ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.139).

Батько позивача ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7) Л.М. (т.1 а.с.13) – ОСОБА_8 (т.1 а.с.12) помер 08 травня 2003 року, про що Полтавським міським відділом реєстрації актів громадянського стану видане свідоцтво про смерть (т.1 а.с.148). При цьому, у свідоцтві про народження ОСОБА_8 серії ЯХ №489981 батьком записаний ОСОБА_7 (т.1 а.с.6). Отже, ОСОБА_5 є онукою померлого 16.01.2014 року ОСОБА_7

За життя ОСОБА_7, згідно Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку (на фотокопії не видно серії та номеру), згідно довідки відділу ДЗА у Великобагачанському районі - серія ПЛ №169552 (т.1 а.с.133), виданого Великобагачанською райдержадміністрацією 15.02.2006 року, йому належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 3,58 га, що розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5320282900:00:002:0194 (т.1 а.с.57).

Також, за життя ОСОБА_7, згідно Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку (на фотокопії не видно серії та номеру), згідно довідки відділу ДЗА у Великобагачанському районі - серія ПЛ №169551 (т.1 а.с.133), виданого Великобагачанською райдержадміністрацією 15.02.2006 року, йому належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 3,31 га, що розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5320282900:00:002:0186 (т.1 а.с.58). В ході судового розгляду справи встановлено і це не заперечується сторонами, що оригінали вищевказаних державних актів у позивача ОСОБА_5 відсутні.

Із заповіту ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, що мається в матеріалах справи (т.1 а.с.а.с.46,56,179), оригінал якого було оглянуто в судовому засіданні і який (перший примірник) мається на руках у ОСОБА_1 (т.1 а.с.179) та другий примірник міститься на а.1 Книги (Журналу) реєстрації заповітів по ОСОБА_3 сільській раді Великобагачанського району за 2006 рік (яка була оглянута в судовому засіданні), вбачається, що він, перебуваючи при світлому розумі, ясній пам’яті та розуміючи значення своїх дій, на випадок своєї смерті зробив таке заповітне розпорядження: належний йому земельний пай згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ №169551, серія ПЛ №169552, він повністю заповідав ОСОБА_1. Як вбачається з цього заповіту, він складений в селі Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області о 9 год.15 хв. 10 березня 2006 року. Даний заповіт посвідчений секретарем Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_13 На заповіті мається підпис від імені заповідача та підпис секретаря Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. Текст заповіту віддрукований, вказано, що заповіт прочитаний ОСОБА_7 особисто і він відповідає його волі. Даний заповіт зареєстровано в реєстрі за №28.

Суд перевірив і встановив, що дані про посвідчення вказаного заповіту ОСОБА_7 занесені до Журналу (Книги) реєстрації нотаріальних дій по ОСОБА_3 сільській раді Великобагачанського району Полтавської області за 2005-2006 роки за реєстровим №28 (аркуш 46 оглянутого в судовому засіданні Журналу (Книги) реєстрації нотаріальних дій (нотаріальні реєстри) по ОСОБА_3 сільській раді Великобагачанського району за 2005-2006 роки); дані про реєстрацію заповіту ОСОБА_7 30.10.2007 року внесені до електронної бази даних Спадкового реєстру за реєстровим №43354661, що вбачається з ОСОБА_14 про реєстрацію в Спадковому реєстрі (стор.2 Журналу (Книги) реєстрації заповітів по ОСОБА_3 сільській раді Великобагачанського району за 2006 рік – т.1 а.с.45; т.1 а.с.а.а.54-55,141-142).

З заяви ОСОБА_1, датованої 12.03.2014 року, яка надійшла до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за №59-2014, пор.172 вбачається, що він звернувся до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини після смерті 16.01.2014 року ОСОБА_7, який на день смерті був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_1 у даній заяві вказав про те, що він приймає всю спадщину після смерті ОСОБА_7 як спадкоємець за заповітом, який посвідчений ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області 10.03.2006 року за №28 (т.1 а.с.а.с.137-139).

З заяви ОСОБА_5, що датована 04.03.2014 року, яка надійшла до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за №59-2014, пор.162 слідує, що вона звернулася до приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини після смерті 16.01.2014 року ОСОБА_7, який на день смерті був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_5; ОСОБА_5 в цій заяві зазначила про те, що вона приймає всю спадщину після померлого ОСОБА_7 як спадкоємець за законом (т.1 а.с.а.с.143-151).

З повідомлення приватного нотаріуса Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 №1053/01.16 від 02.11.2014 року вбачається, що після померлого 16.01.2014 року ОСОБА_7, останнім постійним місцем проживання якого було с. Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області надійшли заяви про прийняття спадщини на підставі заповіту, посвідченого ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району 10.03.2006 року за реєстровим №28 від імені ОСОБА_1 та заява про прийняття спадщини від імені онуки померлого ОСОБА_5. Інших заяв про прийняття спадщини, відмову від прийняття спадщини не надходило та відсутні претензії кредиторів. Свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю не видавалися. У спадковій справі №59-2014 відсутній заповіт (копія заповіту), посвідчений від імені спадкодавця. Даний заповіт знаходиться у спадкоємця ОСОБА_1 (т.1 а.с.136).

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст. 57 ЦПК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України). При цьому, у розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні – це певна річ (об’єкт), щодо якої виник спір.

Позивач ОСОБА_5 – онука померлого 16.01.2014 року ОСОБА_7 в позові оспорює односторонній правочин – заповіт ОСОБА_7 від 10.03.2006 року, посвідчений секретарем Матяшівської сільської ради Великобагачанського району ОСОБА_13, реєстровий №28 на користь ОСОБА_1, якому ОСОБА_7 заповів належні йому за життя земельні ділянки згідно державних актів серія ПЛ №169551 та серія ПЛ №169552. В обґрунтування визнання заповіту недійсним, в позовній заяві позивач посилається на ряд положень ЦК України - статті 203,215,1248,1253,1257 ЦК України. Позовною вимогою згідно первинної позовної заяви ОСОБА_5 є визнання заповіту, укладеного ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 від 10.03.2006 року, реєстровий №28, посвідчений ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району Полтавської області недійсним. В цьому контексті, а також виходячи з предмету спору, належить врахувати, що незалежно від посилання сторін на певні положення законодавства, суд при вирішенні конкретного спору зобов’язаний застосувати ту норму права, яка стосується спірних правовідносин, що виникли між сторонами, і це не буде виходом за межі позовних вимог згідно ст.11 ЦПК України (принцип диспозитивності). Крім цього, це прямо випливає аналізу правозастосування норм ст.4 та пп.3,4 ч.1 ст.214 ЦПК України про те, що суд повинен визначити, яку вимогу по суті, а не за формою пред’являє позивач, і, відповідно, застосувати належні положення законодавства, керуючись при цьому вищевказаними положеннями Цивільного процесуального кодексу (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 року).

Сторонами у справі не заперечується, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 на день смерті був зареєстрований один в ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому, певний період часу, орієнтовно з 2003-2004 року (в т.ч. за показаннями свідка ОСОБА_12І.) і до дня своєї смерті, він фактично проживав в ІНФОРМАЦІЯ_6 в родині ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_7 (з його матір’ю), при цьому, ОСОБА_7 також періодично приїздив в с. Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області, де перебував за місцем своєї реєстрації, а потім знову повертався в с. Яреськи Шишацького району Полтавської області. Пенсійна справа ОСОБА_7 знаходилась в УПФУ у Великобагачанському районі Полтавської області. Також, ОСОБА_7, зокрема, у 2011,2012 та 2013 роках в с. Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області відвідував заходи, пов’язані зі святкуванням Дня Перемоги, що підтверджується показаннями сільського голови ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_4 та фотокартками зі святкування цих днів (т.1 а.с.а.с.94-96), які суд приймає як належні докази підтвердження цих фактів участі ОСОБА_7 у вищевказаних заходах.

З повідомлення Великобагачанської ЦРЛ №1205 від 05.11.2014 року вбачається, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 на «Д» обліку у лікаря-окуліста не перебував, останній раз звертався за медичною допомогою 26.06.2006 року зі скаргами на зниження зору обох очей; діагноз – початкова катаракта обох очей (т.1 а.с.91).

ОСОБА_17 довідки МСЕК №0358912 від 04.05.1998 року та повідомлення Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи від 04.11.2014 року з доданими до нього документами, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, житель ІНФОРМАЦІЯ_8 визнаний інвалідом другої групи (поранення при захисту Батьківщини безтерміново), згідно діючого законодавства на той час (т.1 а.с.а.с.98,99,122-132).

З повідомлення головного лікаря КЗ «Великобагачанський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» №650 від 14.11.2014 року вбачається, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 останній раз звертався за медичною допомогою 22.06.2009 року з приводу гострої не госпітальної правобічної пневмонії; останній раз лікувався стаціонарно в Гоголівській дільничній лікарні з 21.11.2007 року по 03.12.2007 року з приводу: правобічної нижньодольової пневмонії; на обліку у дільничній лікарні з приводу вад зору не перебував; з 2009 року профілактичні огляди в дільничній лікарні не проходив, так як проживав в ІНФОРМАЦІЯ_6; 16.01.2014 року зафіксована смерть, причина смерті – старість (т.1 а.с.159).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 підтвердив, що ОСОБА_7 декілька разів лікувався в медичних закладах - як в сел. Гоголеве Великобагачанського району, так і в с. Яреськи Шишацького району Полтавської області, при цьому, в лікарнях його відвідував він та ОСОБА_1

З повідомлення Великобагачанської ЦРЛ №917 від 07.07.2015 року вбачається, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 на обліку у лікаря-нарколога та психіатра Великобагачанської ЦРЛ не перебував, за медичною допомогою до даних лікарів не звертався (т.1 а.с.41). Також, ОСОБА_7 не звертався за медичною допомогою в Полтавський обласний психоневрологічний диспансер (т.2 а.с.43).

Як слідує з повідомлення Шишацької ЦРЛ №821 від 27.08.2015 року, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2003 по 2008 роки звертався за медичною психіатричною допомогою, діагноз – судинна деменція з психотичним синдромом (т.2 а.с.60). Дана інформація та амбулаторна медична картка з Шишацької ЦРЛ на ім’я ОСОБА_7 витребовувалася судом на виконання клопотання голови АСМЕК ОСОБА_16 (т.2 а.с.49) в межах проведення посмертної судово-психіатричної експертизи по даній цивільній справі (т.2 а.с.а.с.32-33).

При огляді амбулаторної медичної картки на ім’я ОСОБА_7, що надійшла до суду з Шишацької ЦРЛ (пронумерована судом на 16 арк.) вбачається, що в період з 2003 по 2008 року лікарем-психіатром Шишацької ЦРЛ ОСОБА_14 ОСОБА_7 було вставлено діагноз судинна деменція (в деяких записах судинна деменція в легкому ступені) (а.1 оглянутої амбулаторної медичної карки).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка лікар-психіатр Шишацької ЦРЛ ОСОБА_14 вказав про те, що він декілька разів оглядав ОСОБА_7, якого один раз супроводжував син, а наступні рази супроводжував зять ОСОБА_10, при огляді та в ході бесід ОСОБА_7 скаржився на порушення пам’яті, сну, в ході огляду він особисто робив записи в амбулаторну картку та призначав відповідне лікування, при цьому, як вказав, потреби у госпіталізації ОСОБА_7 не виникало, рівно як і у визнанні його недієздатним, оскільки мова не йшла про будь-які дії майнового чи матеріального характеру; вказав, що він, як лікар-психіатр, вказав діагноз ОСОБА_7 (судинна деменція), виходячи з сукупності факторів: вікового стану хворого, сукупності його скарг на стан здоров’я, проведеної з ним бесіди та загальних симптомів цієї хвороби; амбулаторна картка на дану особу постійна зберігалася в Шишацькій ЦРЛ і не знижувалася.

ОСОБА_17 висновку №95 посмертної судово-почеркознавчої експертизи від 26.03.2015 року, проведеної судовим експертом Полтавського відділення ХНДІСЕ ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса ОСОБА_15, підписи від імені ОСОБА_7 у заповіті від 10.03.2006 року, реєстровий №28, що посвідчений ОСОБА_3 сільською радою Великобагачанського району та у Журналі для реєстрації нотаріальних дій ОСОБА_3 сільської ради за 2005-2006 роки виконані ОСОБА_7 (т.1 а.с.а.с.229-233). В дослідницькій частині даного висновку експерта вказано про те, що наявність у підписах ознак порушення координації рухів, характер їх прояву та локалізація, дещо сповільнений темп виконання, може свідчити про вплив на виконавця в момент виконання підпису «збиваючих» факторів, не пов’язаних з навмисною зміною почерку.

Допитаний в судовому засіданні в порядку ст.189 ЦПК України старший судовий експерт Полтавського відділення ХНДІСЕ ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса ОСОБА_15 повністю підтримав обґрунтування та висновок проведеної ним посмертної судово-почеркознавчої експертизи від 26.03.2015 року №95, зазначивши, що на почерк ОСОБА_7 могли впливати певні «збиваючі» фактори, які прослідковувалися при проведенні даної експертизи; при цьому, згідно методики, такими факторами можуть бути, зокрема, вік заповідача та/або наявність певних захворювань. Посилаючись на вищевказані обставини, позивачем було заявлено клопотання про призначення у справі посмертної судово-почеркознавчої експертизи (т.2 а.с.27).

ОСОБА_17 посмертної судово-психіатричної експертизи №663 від 29.12.2015 року, складеного комісією лікарів-психіатрів Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф.Мальцева, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на 10 березня 2006 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції (F 01.800 по МКХ-10); вказаний розлад позбавляв ОСОБА_7 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту 10 березня 2006 року (т.2 а.с.а.с.78-91). Даний ОСОБА_17 експертизи підписаний всіма експертами без будь-яких застережень.

Допитаний в судовому засіданні в порядку ст.189 ЦПК України судовий експерт-голова АСПЕК Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф.Мальцева ОСОБА_16, маючий експертний стаж 19 років, в повному обсязі підтвердив висновки, що викладені в ОСОБА_17 посмертної судово-психіатричної експертизи №663 від 29.12.2015 року, зазначивши, що при проведенні даної експертизи експертами були вивчені та досліджені всі матеріали цивільної справи та звукозаписи судових засідань, де містилися пояснення сторін, їх представників та свідків, досліджувалася вся витребувана і надана на експертизу медична документація про стан здоров’я ОСОБА_7 і комісія експертів прийшла до однозначного висновку про те, що станом на день укладення заповіту ОСОБА_7 виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції і у даний період не міг усвідомлювати значення свої дій та керувати ними при складанні оспорюваного заповіту. Зазначив, що встановлений на 10.03.2006 року діагноз у ОСОБА_7 характеризується тим, що в результаті судинної деменції погіршується функція головного мозку і тенденція цього захворювання характеризується декількома етапами і має тенденцію лише до погіршення (тобто зворотної динаміки не існує); зазначив, що на побутовому рівні виконання особою з таким захворюванням повсякденних чи звичайних для себе «кожнодневних» дій не страждає і тому у оточуючих людей не виникає вражень про психічну неповноспроможність особи, однак коли йде мова про вчинення якихось угод, суттєво значущих чи юридичних дій, то при такому захворюванні особа втрачає здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними при вчиненні цих юридично значимих дій, так як страждає мотивація дій (продуктивне мислення), особа легко може піддаватися впливу емоцій, втрачається здатність оцінити свої ці дії в комплексі, також особа не може оцінити альтернативи таких своїх дій. Також експерт зазначив про те, що виходячи з первинних записів у дослідженій медичній документації, потреби у визнанні ОСОБА_7 обмежено недієздатним чи недієздатним не було, оскільки не було відмічено тих грубих порушень побутової адекватності, які б викликали потребу в такому визнанні. Також експерт вказав про те, що станом на 10.03.2006 року, при виявлених у ОСОБА_7 ознаках психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції, останній міг постановити свій підпис на документі.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.202 ЦК України). Заповіт як вид правочину відновиться до односторонніх правочинів. По своїй суті правочин – це вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Правочин має вчинятися у формі, встановлені законом (ч.4 ст.203 ЦК України).

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (ст.1234 ЦК). За нормою ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦПК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Системний аналіз положень ст.202 та ч.3 ст.203 ЦК України свідчить про те, що дані норми поширюються на заповіт як на односторонній правочин, які встановлюють, що дії заповідача, спрямовані на досягнення певного результату, мають об’єктивно відображати його внутрішню волю і таке волевиявлення повинно бути вільним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України). Оспорюваний правочин – це правочин, недійсність якого прямо не встановлена у законі, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, передбачених законом (ч.3 ст.215 ЦК). До вказаних правочинів ЦК України відносин правочини, передбачені статтями 222-223,225,227,229-233.

ОСОБА_17 ч.1 ст.225 ЦК України (яка застосовується в контексті положень ст.ст.11,179 ЦПК України та норм ст.4 та пп.3,4 ч.1 ст.214 ЦПК України) правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

За нормою ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

ОСОБА_17 з роз’ясненнями, що викладені в п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

При вирішенні даного спору в межах заявлених позовних вимог щодо визнання правочину (заповіту) недійсним суд також враховує правової позиції, висловлені Верховним Судом України при розгляді спорів про визнання правочинів недійсними, які за змістом ст.360-7 ЦПК України є обов’язковими для всіх судів України. Так, у постанові Верховного Суду України від 29.02.2012 року у справі №6-9цс12 висловлено правову позицію про те, що підставою для визнання правочину недійсним згідно ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, тому в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях; при цьому, суди першої інстанції мають враховувати, що хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 212 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатна особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Також, у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року у справі №6-131цс14 зроблено правовий висновок про те, що суд може визнати договір недійсним із підстав, передбачених ч.1 ст.225 ЦК України в разі, якщо встановить, що у момент укладення договору особа була неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

За нормою ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, суд також оцінює достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Отже, з урахуванням положень ст.202,ч.3 ст.203,ст.ст.215,225,ч.2 ст.1257 ЦК України та висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №663 від 29.12.2015 року (що підтверджений та роз’яснений в порядку ст.189 ЦПК України судовим експертом-головою АСПЕК ОСОБА_16А.), яким встановлена абсолютна нездатність заповідача ОСОБА_7 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними саме при складанні оспорюваного заповіту 10.03.2006 року, оскільки він виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції, враховуючи також наведені вище правові висновки Верховного Суду України, які є обов’язковими для всіх судів, суд, в межах заявлених позовних вимог ОСОБА_5 про визнання заповіту ОСОБА_7 від 10.03.2006 року недійсним приходить до висновку про необхідність визнання заповіту, складеного 10.03.2006 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім’я ОСОБА_1 та посвідчений секретарем Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за №28 недійсним.

Суд на виконання п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» із змінами) та виходячи з положень ст.212 ЦПК України детально проаналізував обґрунтування та доводи висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №663 від 29.12.2015 року, який був підтверджений та роз’яснений в судовому засіданні судовим експертом-головою АСПЕК ОСОБА_16 щодо виявлених у ОСОБА_7 ознак психічного розладу у виглядів судинної (атеросклеротичної) деменції станом на 10.03.2006 року (дата складення ним оспорюваного заповіту) та приймає його до уваги, оскільки він є однозначним та категоричним щодо встановлення відповідних ознак саме станом на день укладення заповіту, в ході проведення даної експертизи експертами досліджувалися не тільки медичні записи амбулаторної картки на ім’я ОСОБА_7, наданої з Шишацької ЦРЛ, а також інша медична документація, показання сторін та їх представників, показання допитаних судом свідків під час розгляду справи (прослуховувався звукозапис судових засідань) та самі матеріали цивільної справи в їх сукупності, що повністю узгоджується з вимогами Закону України «Про судову експертизу» та Інструкцією при призначення та проведення судових експертиз. Даний висновок експертизи повинен бути визнаний належним і допустимим доказом по справі, оскільки містить інформацію про предмет доказування та щодо її висновків не був спростований стороною відповідача (судом неодноразово виконувалися положення ч.4 ст.10 ЦПК України та роз’яснювалося право заявляти клопотання про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи) (ухвалою суду від 17.06.2016 року було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи давності документа, оскільки дана експертиза не стосується предмету доказування та предмету спору).

З огляду на викладене та предмет спору по справі, суд не може прийняти до уваги посилання сторони відповідача по суті на безпідставність медичних записів лікаря-психіатра Шишацької ЦРЛ, що містяться в амбулаторній картці на ім’я ОСОБА_7, що надана з Шишацькою ЦРЛ (щодо встановленого діагнозу ОСОБА_7С.), оскільки оцінка правомірності дій лікаря-психіатра Шишацької ЦРЛ ОСОБА_14, який оглядав ОСОБА_7 не відноситься до предмету спору, останній не є відповідачем у справі, з відповідними вимогами до нього в передбаченому законом порядку ніхто не звертався.

Суд оцінює показання свідків сторони відповідача ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (щодо психічного стану здоров’я та поведінки ОСОБА_7 станом на березень 2006 року) з позиції необхідності врахування правового висновку, зробленого Верховним Судом України у справі №6-9цс12 (де вказано про те, що показання свідків про поведінку особи тощо мають побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними) та з урахуванням наявного висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №663 від 29.12.2015 року про виявлення експертною комісією у ОСОБА_7 ознак психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції саме станом на час укладення оспорюваного правочину; вказаний розлад, як визначили експерти, позбавляв ОСОБА_7 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту 10.03.2006 року (т.2 а.с.а.с.78-91).

З обґрунтування заяви позивача про збільшення позовних вимог вбачається, що у позивача ОСОБА_5 відсутні Державні акти на право приватної власності на спірні земельні ділянки на ім’я ОСОБА_7 (серія ПЛ №169551 та серія ПЛ №169552). Ця обставина сторонами у справі не заперечується.

Батько позивачки ОСОБА_5 та син ОСОБА_7 - ОСОБА_8 помер 8 травня 2003 року (т.1 а.с.148).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

ОСОБА_17 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Тобто, померлий ОСОБА_8 був би спадкоємцем першої черги за законом в разі, коли б був живим на час відкриття спадщини.

Отже, позивач у справі ОСОБА_5 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_7, відповідно до ст. 1266 ЦК України, на долю батька (сина померлого), який помер 08.05.2003 року, що прийняла спадщину.

        Відповідно до п.11 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника, що перешкоджає позивачу вирішити питання про отримання правовстановлюючих документів у позасудовому порядку.

Отже, виходячи з вищевикладеного та змісту пунктів 3 та 4 прохальної частини заяви позивача про збільшення позовних вимог від 23.10.2014 року (позовні вимоги), того, що суд прийшов до висновку про визнання недійсним заповіту ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 від 10.03.2006 року, реєстровий №28, у позивача у справі відсутні Державні акти на право приватної власності на спірні земельні ділянки на ім’я ОСОБА_7 (серія ПЛ №169551 та серія ПЛ №169552) і нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину за законом (що також сторонами у справі не заперечується), а відповідно до п.11 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника, що перешкоджає позивачу вирішити питання про отримання правовстановлюючих документів у позасудовому порядку та виходячи зі змісту п.3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» про те, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності та того, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд вважає, що є підстави для визнання за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом, як за спадкоємицею за законом відповідно до ст.1266 ЦК України, після померлого 16 січня 2014 року ОСОБА_7 на долю батька ОСОБА_8 (сина ОСОБА_7С.), який помер 8 травня 2003 року, права власності на земельну ділянку площею 3,58 га, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, кадастровий номер 5320282900:00:002:0194, що належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 15 лютого 2006 року Великобагачанською районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010655100034, а також є підстави для визнання за нею (ОСОБА_5М.) в порядку спадкування за законом, як за спадкоємицею за законом відповідно до ст.1266 ЦК України, після померлого 16 січня 2014 року ОСОБА_7 на долю батька ОСОБА_8 (сина ОСОБА_7С.), який помер 8 травня 2003 року, права власності на земельну ділянку площею 3,31 га, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, кадастровий номер 5320282900:00:001:0186, що належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 15 лютого 2006 року Великобагачанською районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010655100035.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 15,16,202,ч.3 ст.203,ст.215, ст.ст.1216-1218,1266, ч.2 ст.1257 ЦК України, ст.ст. 3,10,11,57,58,60,61,131,179,189,212-215 ЦПК України, п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в:

Уточнені (збільшені) позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання заповіту ОСОБА_7 від 10.03.2006 року недійсним та визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.

Визнати заповіт, складений 10 березня 2006 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім’я ОСОБА_1 та посвідчений секретарем Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за №28 - недійсним.

В порядку спадкування за законом, визнати за ОСОБА_5, як за спадкоємицею за законом відповідно до ст.1266 ЦК України, після померлого 16 січня 2014 року ОСОБА_7 на долю батька ОСОБА_8 (сина ОСОБА_7С.), який помер 8 травня 2003 року, право власності на земельну ділянку площею 3,58 га, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, кадастровий номер 5320282900:00:002:0194, що належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 15 лютого 2006 року Великобагачанською районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010655100034.

     В порядку спадкування за законом, визнати за ОСОБА_5, як за спадкоємицею за законом відповідно до ст.1266 ЦК України, після померлого 16 січня 2014 року ОСОБА_7 на долю батька ОСОБА_8 (сина ОСОБА_7С.), який помер 8 травня 2003 року, право власності на земельну ділянку площею 3,31 га, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, кадастровий номер 5320282900:00:001:0186, що належала ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 15 лютого 2006 року Великобагачанською районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010655100035.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 22 червня 2016 року.

Суддя