Львівський апеляційний адміністративний суд

у х в а л а

Іменем  україни

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2009 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови апеляційного суду Львівської області Государського Валентина Францовича про визнання неправомірною бездіяльності,

в с т а н о в и л а:

10.12.2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати бездіяльність голови апеляційного суду Львівської області Государського В.Ф. в частині незабезпечення виконання Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддями апеляційного суду Львівської області в процесі здійснення ними судочинства, а також в частині незабезпечення усунення цього правопорушення, усунення причин та умов, які сприяли правопорушенню неправомірними. Крім цього, просить визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині незабезпечення організації підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду Львівської області в плані виконання Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2009 року закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до голови апеляційного суду Львівської області Государського Валентина Францовича про визнання неправомірною бездіяльність голови апеляційного суду Львівської області.

Вищевказана ухвала мотивована тим, що судам не підвідомчі скарги на акти і дії службових осіб суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження, тобто, судами не розглядаються скарги громадян на акти і дії суддів, пов'язані із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України. При цьому суд першої інстанції покликається на рішення Конституційного суду України від 23.05.2001 року №6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) положення Цивільного процесуального кодексу України, який вказав, що судами не розглядаються скарги громадян на акти і дії суддів, пов'язані із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України.

Не погодившись з постановленою ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та відновити провадження у справі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, так як висновок суду не відповідає обставинам справи. Зазначає, що ним встановлений факт порушення законодавства суддями апеляційного суду за не використання рішень Європейського суду з прав людини, що привело, на його погляд, до неповного розгляду цивільної справи і відповідач, як голова апеляційного суду згідно Закону України «Про звернення громадян» зобов'язаний вжити заходів на усунення порушень, зокрема ініціювати дисциплінарне провадження щодо суддів, організувати підвищення кваліфікації цих суддів, тобто ним оспорюються управлінські дії відповідача, а не оскаржується рішення по цивільній справі.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав з підстав в ній зазначених.

Відповідач в судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності згідно ч.4 ст.196 КАС України, так як належним чином повідомлений про час та місце розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що судам не підвідомчі скарги на акти і дії службових осіб суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження, що згідно тлумачення Конституційного суду України слід також розуміти, що, судами не розглядаються скарги громадян на акти і дії суддів, пов'язані із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2008 року позивач звернувся до відповідача зі зверненням, в якому вказав, що при апеляційному розгляді його апеляційної скарги на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16.11.2007 року у справі №22ц-104/2008р. про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями гр. ОСОБА_4 колегією суддів були відхилено його доповнення до апеляційної скарги з проханням застосувати окремі рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права у зв'язку з пропуском строків. Погоджуючись зі справедливим відхиленням клопотання в цілому за пропуском строків, вважає, що рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права, колегія суддів була зобов'язана застосувати. Не використання рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права привело, на його думку, до неповного розгляду справи і просив відповідача ініціювати дисциплінарне провадження щодо суддів за не використання рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права в процесі розгляду справи №22ц-104/2008р. про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями гр. ОСОБА_4, а також організувати підвищення кваліфікації цих суддів (а.с. 3).

03.10.2008 року відповідачем дана відповідь заявнику з роз'ясненням, що апеляційний суд при розгляді справ надає правову оцінку діям суддів в межах апеляційного оскарження шляхом перевірки дотримання ними норм матеріального та процесуального права, а також права касаційного оскарження прийнятого рішення та відсутності підстав для ініціювання питання дисциплінарної відповідальності суддів, що розглядали цивільну справу (а.с. 4).

Виходячи з вищенаведеного, колегії суддів, не вбачає в діях відповідача порушення Закону України «Про звернення громадян».

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в розумінні положень частини першої ст.2 п.п.1, 7 та 9 ст.3, ст.17, частини третьої ст.50 КАС України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007 року №8 "Про незалежність судової влади" виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальними законодавством, а голови судів не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.

Застосування законодавства при розгляді справ, в тому числі й рішення Європейського суду з прав людини, є процесуальною діяльністю суддів і є неприпустим втручання та не процесуальний вплив з боку інших суддів, в тому числі тих, які обіймають адміністративні посади.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, закриваючи провадження в адміністративній справі, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 199 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2009 року у справі №2а-9309/08 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.