Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
03.08.2009 Справа № 2-а-89/09/0109
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучерука О.В.,
суддів Ілюхіної Г.П. ,
Іщенко Г.М.
секретар судового засідання Олефіренко О.В.
за участю представників сторін:
позивач, ОСОБА_1 - не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність,
представник відповідача, Військової частини А 0936- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А 0936 на постанову Київський районний суд м. Сімферополя (суддя Чумаченко Р.Д. ) від 22.01.09 по справі № 2-а-89/09/0109
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Військової частини А 0936 (вул. Ревякіна, 30-А, вул. Запорожська, 4,Севастополь,99000)
про стягнення грошової компенсації замість речового майна,-
ВСТАНОВИВ:
23.04.2008 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим з позовом до Військової частини А 0936 про стягнення грошової компенсації замість речового майна. (а.с. 1-2)
Позов мотивований тим, що позивач проходив військову службу в Збройних силах України, ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивач був звільнений в запас, однак йому не було виплачено грошову компенсацію за належне речове майно.
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 січня 2009 року у справі №2а-89/2009 (суддя - Чумаченко Р.Д.) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду.
Стягнуто з Військової частини А 0936 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неодержане речове майно в сумі 3135,61 грн.
Стягнуто з Військової частини А 0936 в дохід держави судовий збір в розмірі 51 грн. (а.с. 33-34)
Постанова мотивована тим, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 встановлено право військовослужбовців на отримання компенсації замість належного речового майна, позивач таку компенсацію не отримав, тому на його користь підлягає стягненню грошова компенсація замість належного йому речового майна.
Не погодившись з рішенням суду, Військової частини А 0936 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог. (а.с. 38-39)
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Судом встановлено, що наказом від ІНФОРМАЦІЯ_2 року був звільнений з Військово-Морських Сил України. (а.с. 3)
Відповідно до довідки НОМЕР_1, виданій військовою частиною А 0936 позивач має право отримати грошову компенсацію замість речового майна у розмірі 2355,30 грн. (а.с. 4)
Відповідно до довідки НОМЕР_2, виданій військовою частиною А 0936 позивач має право отримати грошову компенсацію замість речового майна у розмірі 780,31 грн. (а.с. 5)
Матеріалами справи об'єктивно підтверджується, що позивач знаходився на речовому забезпеченні військової частини А 0936, йому нарахована, але не виплачена грошова компенсація замість речового майна на суму 3135,61 грн.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, вправі оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб і органів військового управління.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 року військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
З 11.03.2000 року Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року №1459-Ш призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 року в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (пункт 2).
Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" до пункту 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" після слів "замість речового майна" доповнений словами "(за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців)".
Частина перша статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої цієї статті не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.
Відповідно до статей 1-2, 2, 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 року нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" суд дійшов висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20.03.2002 року №5-рп /2007 у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини Рішення).
Щодо тверджень відповідача про пропущення строку звернення до суду з адміністративним позовом, то судом першої інстанції встановлено, що позивач вже звертався до суду із зазначеним позовом протягом року з дня звільнення, однак, у зв'язку з тим, що позов був пред'явлений до неналежного відповідача, провадження по справі було закрито (виконавчий лист на а.с.6), тобто строк пропущений з поважних причин.
З таких підстав, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача грошової компенсації замість речового майна.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини А 0936 на постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 січня 2009 року у справі №2а-89/2009 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 січня 2009 року у справі №2а-89/2009 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 серпня 2009 р.
Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук
Судді підпис Г.П.Ілюхіна
підпис Г.М. Іщенко
З оригіналом згідно
Суддя О.В.Кучерук