Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
04.08.2009 Справа № 2-а-3259/08/6/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Петрашова Ю.Б.
за участю представників сторін:
від прокурора: не з'явився,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 16.12.08 у справі № 2-а-3259/08/6
за позовом Прокурора Красногвардійського району Автономної Республіки Крим (вул. Леніна, 5, смт. Красногвардійське, Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим, 97000)
в інтересах громадянки ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим (вул.Енгельса, 3, смт.Красногвардійське, Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим, 97000)
про стягнення щорічної разової грошової допомоги,
ВСТАНОВИВ:
22.09.2008 Прокурор Красногвардійського району Автономної Республіки Крим в інтересах громадянки ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на користь позивача 3568,00 грн. недоотриманої разової допомоги за 2006-2008 роки (арк.с.1-2).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус ветерана війни -учасника війни та має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005-2008 роки в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.2008 позовні вимоги задоволені частково: визнані протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим щодо невиплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня як учаснику війни за 2007-2008 роки; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику війни за 2007-2008 роки в сумі 2541,00грн. (арк.с. 25-27).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановленої для учасників війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, оскільки зупинення Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідні роки виплати цієї допомоги визнано неконституційним; відповідачем позивачу в 2007-2008 роках виплачувалась грошова допомога, яка не відповідає встановленим цим Законом розмірам; позовні вимоги про стягнення допомоги за 2006 рік задоволенню не підлягають, оскільки зупинення дії частини п'ятої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»на 2006 рік неконституційним не визнавалось.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач -Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, 19.01.2009 звернувся з заявою про апеляційне оскарження постанови, апеляційна скарга надійшла 19.01.2009, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити (арк.с. 38-40).
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи, оскільки підстави для стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни - учасникам війни відсутні, так як для забезпечення цієї виплати у встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 розмірах необхідно щорічно передбачати значні грошові кошти, але вони державою не виділяються; розмір цієї допомоги встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, відповідно до якого позивачу виплачувалась ця допомога.
Також, заявник скарги вважає, що судом невірно тлумачиться стаття 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, так як позивач про порушення своїх прав повинен знати й знав з 2006 року та наполягає на застосуванні вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки строк звернення пропущений без поважних на те причин.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2009 клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено Управлінню праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим строк на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.08 у справі № 2-а-3259/08/6 (арк.с. 52-55).
Прокурор, позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 04.08.2009, не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.64), про причини неявки судову колегію не сповістили. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність (арк.с. 17), відповідач також надав клопотання про розгляд справи у відсутність його представника (арк.с. 21, 40).
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що прокурор, позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, позивач та відповідач просять розглянути справу у відсутність їх представників, прокурор про дату та час апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність нез'явившихся представників сторін.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є ветераном війни -учасником війни, що підтверджується відповідним посвідченням серії ДІ НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк.с.5), у зв'язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Відповідачем позивачу на підставі Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в наступних розмірах: в 2006 році -50,00 грн., в 2007 році -55,00грн., в 2008 році -65,00грн. (арк.с.1- зворотній бік).
Підставою для звернення до суду з'явилось те, що відповідач нараховував та виплачував щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі меншому, ніж встановлено спеціальним законом.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду зміні шляхом виключення пункту другого резолютивної частини та викладення пункту третього в інший редакції, з наступних підстав.
На правовідносини сторін, що виникли, поширюються положення статей 1, 3, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Закони України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»№ 3235-ІV від 20.12.2005, «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 № 107-VI.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 18 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»№ 3235-ІV від 20.12.2005, зупинено на 2006 рік дію частини п'ятої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Пунктом 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Статтею 30 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»№ 3235-ІV від 20.12.2005 встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) учасникам війни здійснюється у розмірі 50,00 грн.
Статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) учасникам війни здійснюється у розмірі 55,00 грн.
Пунктом 20 Розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 № 107-VI внесені зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно яких частину п'яту статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»викладено в такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема, статтю 29, пункту 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), є недійсними (частина третя статті 2 Закону).
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Так, при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки та допомогу виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є ветераном війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги ветеранам війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
За даних обставин, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог за 2007-2008 рік відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 -406,00грн., з 01.10.2007 -411,00грн.
Згідно з частиною третьою статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 у 2007 році встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток.
Статтею 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
Однак, при прийнятті рішення, суд першої інстанції помилково не застосував збільшення встановленого у 2007 році розміру мінімальної пенсії у сумі 406,00грн. на 1 відсоток, що передбачено статтею 62 Закону України № 489-V, враховуючи зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15.03.2007 № 749-V. Позивач також при розрахунку суми, яка підлягає стягненню на його користь, не застосував зазначене збільшення, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню щорічна разова грошова допомога до 5 травня як ветерану війни -учаснику війни
за 2007 рік в сумі 1175,18 грн. згідно наступного розрахунку: 410,06 грн. х 3- 55,00 грн.;
за 2008 рік в сумі 1383,00 грн. згідно наступного розрахунку: 481,00грн. х 3- 60,00 грн.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити про те, що прокурор та позивач не звертались до суду з вимогою про визнання протиправними дій відповідача.
Суд першої інстанції необґрунтовано застосував положення статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо виходу за межі позовних вимог, оскільки ухвалюючи рішення про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим щодо невиплати позивачу щорічної разової грошової державної допомоги до 5 травня, я к учаснику війни у розмірах, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не обґрунтував та не встановив обставини, що свідчать про протиправність бездіяльності відповідача в цій частині, а саме, судом не з'ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам, на яких розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів, у зв'язку з чим другий пункт резолютивної частини оскаржуваного судового рішення підлягає виключенню.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності фінансових можливостей держави для здійснення виплат разової грошової допомоги у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон, тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях, зокрема, № 6-рп/2007 від 09.07.2007, № 10-рп/2008 від 22.05.2008, 26-рп/2008 від 27.11.2008, підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Все вищеперелічене є підставою для зміни судового рішення в порядку пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення пункту другого її резолютивної частини та викладення пункту третього в іншій редакції.
Керуючись статтею 11, частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.08 у справі № 2-а-3259/08/6 залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.08 у справі № 2-а-3259/08/6 змінити шляхом виключення пункту другого резолютивної частини, викладення пункту третього її резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Красногвардійської районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня , як учаснику війни за 2007 рік в сумі 1175,18 грн. та за 2008 рік в сумі 1383,00 грн.».
3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.08 у справі № 2-а-3259/08/6 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 серпня 2009 р.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно
Суддя Г.П.Ілюхіна