Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
04.08.2009 Справа № 2-а-103/09/0108
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Петрашова Ю.Б.
за участю представників сторін:
від прокурора: не з'явився,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоусов Е.Ф.) від 05.03.09 у справі № 2-а-103/09
за позовом Прокурора м. Керчі Автономної Республіки Крим (вул. Радянська, 12, м.Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)
в інтересах ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Керченської міськоїРади Автономної Республіки Крим (вул. Кірова 5, м.Керч, Автономна Республіка Крим, 98300)
про стягнення недоотриманої суми допомоги,
ВСТАНОВИВ:
14.01.2009 Виконуючий обов'язки прокурора м.Керч Автономної Республіки Крим в інтересах громадянина ОСОБА_1 звернувся до Керченського міського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської ради Автономної Республіки Крим на користь позивача 3865,00грн. недоотриманої разової допомоги як ветерану війни -учаснику бойових дій за 2007-2008 роки (арк.с.1-2).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус ветерана війни -учасника бойових дій та має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 роки в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2009 позов задоволено частково: з Управління правління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим на користь позивача стягнуто недоплачену грошову допомогу, призначену відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту", за 2008 рік у сумі 2095грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; судові витрати віднесені на рахунок держави (арк.с. 14-15).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006-2008 роки в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, встановленої для ветеранів війни -учасників бойових дій Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, оскільки зупинення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»виплати цієї допомоги визнано неконституційним; відповідачем позивачу в 2008 році виплачувалась грошова допомога, яка не відповідає встановленим цим Законом розмірам; за позовними вимогами про стягнення допомоги за 2007 рік прокурором та позивачем пропущений річний строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач - Управління правління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим, 13.03.2009 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга надійшла 31.03.2009, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити (арк.с. 19-20).
Доводи апеляції мотивовані тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи, оскільки підстави для стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни - учасникам бойових дій відсутні, так як для забезпечення цієї виплати у встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 розмірах необхідно щорічно передбачати значні грошові кошти, але вони державою не виділяються; розмір цієї допомоги встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, відповідно до якого позивачу виплачувалась ця допомога.
Прокурор, позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 04.08.2009, не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.31, 32, 33-44), про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що прокурор, позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, про дату та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність прокурора, представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.
Позивач -ОСОБА_1 є ветераном війни -учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії АА НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк.с.4-зворотній бік), у зв'язку з чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідачем позивачу на підставі Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік в 2006 році здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 250,00 грн., в 2007 році -280,00грн., в 2008 році -310,00грн. (арк.с.3).
02.10.2008 позивач звернувся з заявою до Прокуратури м. Керч Автономної Республіки Крим за захистом своїх прав (арк.с.5).
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 № 107-VI.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 280,00 грн.
Пунктом 20 Розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 № 107-VI внесені зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно яких частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»викладено в такій редакції «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.».
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема, статтю 29, пункту 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), є недійсними (частина третя статті 2 Закону).
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки та допомогу виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є ветераном війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги ветеранам війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
За таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Таким чином, стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 діє у редакції, згідно з якою учасникам бойових дій виплачується грошова допомога в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню щорічна разова грошова допомога до 5 травня як ветерану війни -учаснику бойових дій за 2008 рік в сумі 2095,00грн. згідно наступного розрахунку: 481,00грн. х 5-310,00грн.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як ветерану війни -учаснику бойових дій за 2007 рік є правомірним, виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Строк звернення до суду про нарахування допомоги за 2007 рік прокурором та позивачем пропущений, оскільки прокурор звернувся до суду 14.01.2009, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині прокурор та позивач не надали.
Відповідач в судовому засідання в суді першої інстанції наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (арк.с.12).
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат разової грошової допомоги у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993, є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон, тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Керченської міської Ради Автономної Республіки Крим на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.09 у справі № 2-а-103/09 залишити без задоволення.
2. Постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.09 у справі № 2-а-103/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 серпня 2009 р.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно
Суддя Г.П.Ілюхіна