СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
24.07.2009 Справа № 2-а-9414/08/5/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Дадінської Т.В. ,
Лядової Т.Р.
секретар судового засідання Галайдіна Г.І.
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
представника відповідача: Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі АР Крим - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В.) від 19.02.09 у справі №2-а-9414/08/5/0170,
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (вул. Дм. Ульянова, 6, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95051)
про визнання протиправними дій та зобов'язання до перерахунку пенсії "Дітям війни",
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про зобов'язання нарахувати та стягнути недоплачену йому, як дитині війни щомісячну соціальну допомогу за 2006-2008 роки у розмірі 3692,70грн., відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 №2195-IV.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 № 2195-IV, зокрема, на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за 2006-2008 роки; позивач просить поновити пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2009 року (суддя Сидоренко Д.В.) у справі №2-а-9414/08/5/0170 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій та зобов'язання до перерахунку пенсії "Дітям війни".
Суд визнав дії Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим щодо невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги як дитині війни за період грудень 2007 року та травень-грудень 2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", протиправними.
Суд зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу як дитині війни за період грудень 2007 року та травень-грудень 2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Суд стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 0,85грн.
У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону; зупинення Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік виплати підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі, встановленому статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, визнано неконституційним, тому це підвищення підлягає виплаті у зазначеному розмірі; строк звернення до суду за захистом своїх прав за 2006 рік та за січень-листопад 2007 року позивачем пропущений та поновленню не підлягає, оскільки не надані докази поважної причини пропуску цього строку, а відповідач наполягає на застосуванні положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погодившись з постановою суду, Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляції мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги зазначає, що суд застосував положення частини другої статті 6, частини першої статті 19, частини другої статті 95 Конституції України, статті 7 закону України “Про соціальний захист дітей війни”, частини третьої статті 28, частини другої статті 72, частини першої та другої статті 73 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; але не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов'язання по перерахунку пенсії і забезпеченню її виплати.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неприбуття у судове засідання суд не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників сторін.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року та має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта позивача.
Зазначений статус надає позивачу право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пункт 17 статті 77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” був виключений на підставі Закону України від 19.01.2006 року №3367-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.
Зазначений Закон набрав чинності через 10 днів з дня опублікування, яке відбулося в Офіційному віснику України, 2006 № 10 22.03.2006 року, а в Відомостях Верховної Ради України, 2006, № 19-20 19.05.2006 року. Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його права на нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік порушені не пізніше 29.05.2006 року, навіть якщо суд врахує більш пізнішу дату оприлюднення Закону.
Таким чином, встановлений статтею 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду за захистом права на нарахування допомоги за січень-квітень 2006 року закінчився для позивача 29.05.2007 року, а відповідно за весь 2006 рік -31 грудня 2007 року.
Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 “У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2007 року.
Позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 рік порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду 16.12.2008 року, тобто з пропуском встановленого статтею 99 КАС України річного строку.
Доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної допомоги за 2006р. та з 27.07.07р. по 01.12.07р, позивач суду не надав.
Враховуючи, що вимоги позивача про нарахування щомісячної державної допомоги за 2006р. та за період з 09.07.07р. по 01.12.07р. являються обґрунтованими, але позивачем без поважних причин пропущений встановлений статтею 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду за захистом зазначеного порушеного права, а відповідач, в свою чергу, наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків, встановлених частиною 1 статті 100 КАС України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Проте, строк звернення до суду за захистом своїх прав щодо перерахунку сум щомісячної державної допомоги за грудень 2007 року позивачем не пропущено та в цій частині доводи відповідача про застосування наслідків пропущення строку звернення з позовом до суду є необґрунтованими.
З таких підстав судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що спір має бути вирішений в межах позовної давності, а саме, за грудень 2007 року. Вимоги про стягнення підвищення пенсії за 2006 та за 27.07.2007 по 01.12.2007 роки відповідно задоволенню не підлягають.
За даними позивача відповідачем у 2006, 2007 роках позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, а в 2008 році -виплачувалось не у повному обсязі.
Згідно довідки відповідача позивачу здійснювалась виплата спірного підвищення в 2008 році:
з травня по червень -48,10грн., щомісячно,
з липня по вересень -48,20грн., щомісячно,
з жовтня по грудень -49,80грн. щомісячно.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Разом з тим, судова колегія вважає правомірним застосування судом першої інстанції саме частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії. Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни" викладений в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Отже з травня 2008 року у позивача виникло право на підвищення пенсії у розмірі 30%. Позовні вимоги за період з січня по квітень 2008 року не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем спірна допомога в цей період виплачувалась у встановленому Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 розмір, якої був визначений неконституційним лише 22.05.2008р.
Згідно з ч. 1 ст.62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня - 406 грн., з 1 жовтня - 411 грн. Стаття 58 Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік” визначає прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджує у розмірах з 1 січня -470 грн., з 1 квітня -481 грн., з 1 липня -482 грн., з 1 жовтня -498 грн.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною формулою:
за грудень 2007р. (415,11грн.х30%)=124,53грн. щомісячно;
з травня по червень 2008р. (481грн. х 30%) =144,30 щомісячно;
з липня по вересень 2008р. (482грн. х 30%)= 144, 60 щомісячно;
з жовтня по грудень 2008р. (498 гривень х 30%) = 149,40 щомісячно.
Отже, судова колегія апеляційної інстанції вказує, що підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії дітям війни, яке підлягає виплаті позивачу, згідно правильного розрахунку суду апеляційної інстанції, з урахуванням нарахованого та виплаченого підвищення становить: за грудень 2007 року у розмірі 124,53 грн., за період з травня 2008 по грудень 2008 року у розмірі 780,40грн.
Згідно з частиною 1 статі 17 Закону України „Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
При розгляді справи „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини також зауважив, що у межах свободи дій держави, Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Проте, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідні положення є чинними і в них не внесені відповідні зміни.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" за грудень 2007 року та за період з червня по грудень 2008 року не вказав суму, яка підлягає стягненню, таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова підлягає зміні.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 2 статті 198, пунктом 1 частини 1 статті 201, частиною 2 статті 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В.) від 19.02.09 у справі №2-а-9414/08/5/0170 змінити.
3.Викласти резолютивну частину в наступній редакції.
4.Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій та зобов'язання до перерахунку пенсії "Дітям війни", задовольнити частково.
5.Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за грудень 2007 року у розмірі 124,53грн., та за період з травня 2008 по грудень 2008 року у розмірі 780,40грн.
6.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 30 липня 2009 р.
Головуючий суддя О.А.Щепанська
Судді Т.В. Дадінська
Т.Р.Лядова