Львівський апеляційний адміністративний суд

у х в а л а

Іменем  україни

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Івано-Франківській області про визнання недійсним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання права учасників війни та учасників бойових дій УМВС в Івано-Франківській області щодо відмови в наданні статусу учасника бойових дій, зобов'язання визнати учасником бойових дій та видати відповідне посвідчення,

в с т а н о в и л а:

23 жовтня 2007 року позивач звернувся до відповідача із вищезазначеним позовом, в якому просить визнати недійсним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання права учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Івано-Франківській області про відмову у визнанні його учасником бойових дій та зобов'язати її визнати його учасником бойових дій і видати посвідчення.

Позовні вимоги мотивує тим, що 20.07.2007 року він звернувся із заявою до УМВС України у Івано-Франківській області про визнання його учасником бойових дій, однак 17.08.2007 року йому неправомірно відмовлено. Таке рішення вважає незаконним, так як суперечить п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанові КМУ від 08.02.1994 року №63, а саме пункт 2, що затверджує Перелік держав, яким надавалась допомога різними військовими формуваннями МВС колишнього СРСР, і періодів бойових дій на їх території. Комісія, відзначаючи пункт зазначеного переліку «Інші країни з грудня 1979 року» неправомірно вважає, що відсутність інформації в одній з установ (Генеральному Штабі Збройних сил України) про бойові дії на території Нагірно - Карабахської автономної області є підставою про не визнання його, ОСОБА_1, учасником бойових дій.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2008 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції зокрема вказав, що позивачем не представлено доказів, які підтверджують його безпосередню участь в бойових діях на зазначеній території чи забезпечення бойової діяльності військ. Зокрема, за змістом наказів №37 та № 59 ЛПТУ МВС УРСР (а.с.10) та випускної атестації Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР (а.с.44) дані про участь ОСОБА_1 у бойових діях - відсутні. Також доказами такої участі, не можуть вважатися і покази допитаних свідків, оскільки фактичної участі позивача в бойових діях останні не підтвердили.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вій зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без належного вивчення та з'ясування матеріалів справи та нормативних документів, що підлягають застосуванню в даному випадку. У зв'язку з чим просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Позивач в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просить її задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Наказу Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР від 06.04.1989р. №37 ОСОБА_1 було зараховано до особового складу другого батальйону та направлене на службу для виконання завдання по охороні громадського порядку в республіки Закавказзя. Згідно Наказу Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР від 11.05.1989р. №46 курсанта ОСОБА_1 за сумлінне виконання службових обов'язків по виконанню завдання в Нагірно-Карабахській автономній області нагороджено почесною грамотою. Згідно Наказу Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР від 20.06.1989р. №59 позивача було вирішено повернути зі службового відрядження.

Листом УМВС України в Івано-Франківській області від 17.08.2007р. №4/С-20 ОСОБА_1 повідомлено, що підстав до визнання його учасником бойових дій під час несення служби по охороні громадського порядку в республіках Закавказзя немає.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №16 від 13.01.1995 року установлено, що відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту). Переліки таких держав та періодів бойових дій на їх території затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. №63 та від 5 серпня 1994 р. №530.

Зокрема, згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 08.02.1994р. №63 затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР і періодів бойових дій на їх території.

Посилання позивача на постанову КМУ від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветерани війни, гарантії їх соціального захисту», яка визначає перелік держав і періодів бойових дій на їх території, носить безпідставний характер, оскільки позивач під час навчання у Львівському пожежно-технічному училищі МВС СРСР проходив службу в складі окремого батальйону по охороні громадського порядку в республіках Закавказзя. В переліку держав і періодів бойових дій на їх території, який затверджений вищевказаною Постановою КМУ, республіка Закавказзя (Азербайджанська РСР), не числиться.

Суд першої інстанції вірно зазначив, зо твердження позивача про зазначення в Постанові «інших держав після грудня 1979 року», як підтвердження наведеної підстави необґрунтоване, оскільки таке за змістом останньої повинно бути належно підтверджено.

Головним управлінням Генерального штабу Збройних Сил України участь ОСОБА_1 в бойових діях як військового фахівця на території Закавказзя не підтверджена. Крім того, позивачем не представлено доказів, які підтверджують його безпосередню участь в бойових діях на зазначеній території чи забезпечення бойової діяльності військ.

З врахуванням викладеного вище, судом першої інстанції прийнято законне рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2008 року у справі №2а-401/08 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.