Львівський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в а

Іменем  україни

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 березня 2008 року у справі за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до УМВС України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними,

в с т а н о в и л а:

12.01.2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з адміністративними позовами, які об'єднані в одне провадження, до УМВС в Івано-Франківській області про визнання недійсним рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання права учасників війни та учасників бойових дій УМВС України в Івано-Франківській області щодо неможливості визнати їх учасниками бойових дій, а також зобов'язання Комісії визнати їх учасниками бойових дій та видати посвідчення встановленого зразку.

05.03.2008 року позивачі позовні вимоги змінили, просять визнати неправомірною та незаконною бездіяльність Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання права учасників війни та учасників бойових дій при УМВС України в Івано-Франківській області та зобов'язати останню колегіально розглянути їх звернення, мотивуючи тим, що їм було відмовлено в розгляді їх заяв про надання статусу учасника бойових дій.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 березня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції позивачі оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційних скаргах просять постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 березня 2008 року скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов'язати Комісію розглянути їх звернення.

Вимоги за апеляційними скаргами обґрунтовують тим, що судом першої інстанції в порушення процесуальних норм не були розглянуті їх змінені позовні вимоги.

В судовому засіданні позивачі та їх представник вимоги апеляційної скарги підтримали з зазначених в ній підстав.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги заперечив, проте визнав, що звернення позивачів на засіданні комісії не розглядалось, так як УМВС України в Івано-Франківській області позивачів не направляло на роботу в республіки Закавказзя.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі неодноразово звертались до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання права учасників війни та учасників бойових дій при УМВС України в Івано-Франківській області з заявами про встановлення їм статусу учасників бойових дій, однак їх заяви залишились без задоволення. Оскільки, УМВСУ в області не направляло позивачів на роботу в держави, де велися бойові дії, позивачі направлені до Закавказзя навчальним закладом відомства колишнього СРСР, яке в даний час не перебуває у віданні УМВС в області, позивачі не є працівниками чи пенсіонерами УМВСУ в області, то Комісія не наділена повноваженнями для встановлення статусу учасника бойових дій позивачам по справі. За таких обставин відмову Комісії від розгляду заяв позивачів суд першої інстанції вважає правомірною.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задоволити, а постанову суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

На виконання Постанови КМУ від 13 січня 1995 р. №16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", наказом УМВС України в Івано-Франківській області №133 від 16.03.2004 року створено комісію з питань розгляду матеріалів по наданню працівникам, пенсіонерам, вільнонайманим працівникам ОВС статусу учасника бойових дій та учасника війни, а також затверджено Положення про неї (а.с.43, 44).

Згідно вищевказаного Положення Комісія зобов'язана приймати до розгляду заяви працівників та пенсіонерів ОВС, які працювали чи проходили службу в державах, де в той час велися бойові дії.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі були направленими в Закавказький регіон для проведення заходів по охороні громадського порядку Львівським пожежно-технічним училищем МВС СРСР (наказ 71 ТУ №15 від 10.02.1989 року), яке на даний час реорганізоване у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності та перебуває у віданні Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зі звернень позивачів до відповідача видно, що перші неодноразово звертались до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання права учасників війни та учасників бойових дій при УМВС України в Івано-Франківській області з заявами про встановлення їм статусу учасників бойових дій, однак отримали не рішення Комісії, а відповіді заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області про неможливість надання їм такого статусу (а.с.5, 52, 95, 149-154).

На звернення апеляційного суду відповідач листом від 12.05.2009 року №12/176-юр підтвердив, що звернення позивачів взагалі не розглядав на засіданні Комісії, що суперечить висновку суду першої інстанції про правомірність відмови вищевказаної Комісії в їх розгляді.

Обов'язок Комісії розглянути звернення позивачів випливає також з положень Закону України «Про звернення громадян».

На думку колегії суддів, покликання відповідача та суду в прийнятому рішенні на те, що позивачі не працювали в органах міліції області не заслуговують на увагу, так як позивачі були направлені Львівським пожежно-технічним училищем МВС СРСР, тобто входили в органи внутрішніх справ, працювали в Закавказькому регіоні для проведення заходів по охороні громадського порядку, тобто виконували роботу органів внутрішніх справ.

Крім того, іншого порядку розгляду питання надання чи відмови в наданні статусу учасника бойових дій, крім розгляду на вищевказаній Комісії, законодавством не передбачено, що підтверджується відповідями заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області на звернення позивачів, в яких по суті відмовлено їм в наданні такого статусу без розгляду на Комісії (а.с.152-154).

Тому висновок суду першої інстанції про правомірність відмови Комісії від розгляду заяв позивачів не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір дійшов до неправильного висновку, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги є підставними і підлягаючими до задоволення.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202 п.3, 4, 205 ч.2, 207, 254 КАС України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 березня 2008 року у справі №2-а-339/08 скасувати і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Визнати бездіяльність Комісії УМВС України в Івано-Франківській області з питань розгляду матеріалів по наданню працівникам, пенсіонерам та вільнонайманим працівникам ОВС статусу учасника бойових дій та учасника війни по не розгляду звернень ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про надання статусу учасника бойових дій.

Зобов'язати Комісію УМВС України в Івано-Франківській області з питань розгляду матеріалів по наданню працівникам, пенсіонерам та вільнонайманим працівникам ОВС статусу учасника бойових дій та учасника війни розглянути на своєму засіданні звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про надання статусу учасника бойових дій.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання постанови в повному обсязі.