УКРАЇНА

            АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 4466-06                                Головуючий у 1 й інстанції - Черновський Г.В.

Категорія -13                                                    Доповідач - Дерев'янко О.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2006 року   колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Гайдук В.І.

суддів - Дерев'янко О.Г., Поплавського В.Ю.

при секретарі - Колесніченко О.В.

за участю адвоката ОСОБА_1. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2005 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, визнання недійсним рішення про передачу квартири у приватну власність, визнанні недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, визнання недійсним рішення про передачу квартири у приватну власність, визнанні недійсним свідоцтва про право власності на квартиру за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою та виселені -

ВСТАНОВИЛА :

У жовтні 2001 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів у своїх та інтересах двох неповнолітніх дітей про визнання права користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що вона у 1986 році за згодою усіх членів сім'ї як дружина ОСОБА_6. поселилась у квартиру АДРЕСА_1, проти чого відповідачі не заперечували. Після народження дочок у 1986 році та у 1994 році їх сім'я продовжувала жити у квартирі, як і після смерті чоловіка, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час розгляду справи позивачка доповнила свої позовні вимоги, та просила суд визнати недійсним рішення про передачу квартири у приватну власність, визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, оскільки вважає, що приватизація незаконна. Тому просила суд задовольнити її позовні вимоги.

ОСОБА_5 також звернулась до відповідачів з аналогічними вимогами.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2. звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою та виселені з неповнолітньою дитиною. Обґрунтовуючи вимоги тим, що ОСОБА_3 перешкоджає користуватися квартирою, тому просили задовольнити їх вимоги.

Рішенням Жовтневого районного суду М.Дніпропетровська від 13 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, визнано за ОСОБА_5, ОСОБА_3 та неповнолітньою дочкою ОСОБА_7 право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, визнано недійсним рішення виконкому Дніпропетровської міської ради про передачу відповідачам у приватну власність квартири, визнано свідоцтво про право власності на квартиру недійсним. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_2. до ОСОБА_3., ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою та виселені з неповнолітньою дитиною відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2. ставить питання про скасування рішення суду як необгрунтованого, постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, з постановою нового рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна

скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з січня 1986 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис НОМЕР_1, (а.с.25)

Після реєстрації шлюбу позивачка ОСОБА_3 та ОСОБА_6. з 1986 року стали проживати в квартирі АДРЕСА_1.(а.с.24) Від шлюбу у них народились - дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

З матеріалів справи, а також з пояснень сторін слідує, що ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_6. постійно проживали разом з батьком в спірній квартирі, відвідували навчальний заклад, що розташований за адресою АДРЕСА_2 та спостерігались у дитячій лікарні за адресою постійного місця проживання, а саме в спірній квартирі, (а.с.22-23, 27-28, 26) Проти їх проживання як наймач так інші члени сім'ї не заперечували.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 ЦК України (1963 року), який діяв на час виникнення правовідношень місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, визнається місце проживання їх батьків.

Таким чином, позивачка ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_7 по характеру відношень з наймачем квартири, а також з іншими членами сім'ї, які в ній проживали, придбали право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Згідно вимог ст. 65 ЖК України наймач вправі у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки ЖБК - 93 «Петрівка» позивачка ОСОБА_3 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3, мешкаючи здійснювала оплату і до звернення до суду позивачка питання про визнання за нею права користування спірною квартирою не заявляла. Виписалась ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_3 тільки під час розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_4, штучно погіршивши свої житлові умови. (а.с. 66, 84)

Крім того, як пояснили сторони, свідки ОСОБА_4своєї згоди на постійне проживання ОСОБА_3 в спірній квартирі не давала.

На підставі викладеного, колегія судців вважає, що позивачка ОСОБА_3 зберігала за собою право на житло за іншою адресою, тому право користування жилим приміщенням в спірній квартирі не придбала.

Інші доводи відповідача правильність рішення суду першої інстанції в іншій частині не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2005 року в частині визнання за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1 скасувати, і в цій частині постановити нове рішення, яким ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про визнання права користування квартирою відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох, місяців.