ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2009 р. | № 47/68-29/301 |
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Плюшка І.А. –головуючого, |
Бернацької Ж.О. –доповідача, |
Самусенко С.С., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Альфа-М" на рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 у справі № 47/68-29/301 за позовом малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до 1) Генерального штабу Збройних Сил України, 2) Міністерства оборони України за участю третьої особи військової частини А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України), заступника військового прокурора Центрального регіону України про стягнення суми
за участю прокурора Генеральної прокуратури України: не з’явився, та представників сторін: |
від позивача: Максименка Ю.Ф., |
від відповідача 1: не з’явилися, |
від відповідача 2: не з’явилися, |
від третьої особи: Бредельова О.О., |
ВСТАНОВИВ:
Позивач –мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" у грудні 2006 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача –військової частини А-0106 про стягнення 101456,98 грн., в т.ч. 95036,51 грн. основного боргу за мировою угодою № 52 від 24.07.2003 з урахуванням індексу інфляції, 3450,11 пені за період з 01.01.2006 до 30.06.2006, 2970,36 грн. пені за період з 01.01.2006 по 20.12.2006.
Позивач у заяві від 28.11.2008 уточнив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача-2 120400,31 грн. заборгованості, в т.ч.: 98767,94 грн. основний борг з урахуванням індексу інфляції, 4858,69 грн. три проценти річних, 6606,49 грн. пені за період з 01.01.2006 по 20.12.2006, 2728,9 грн. пені за період з 21.12.2006 по 23.05.2007, 5024,18 грн. пені з 24.05.2007 по 03.03.2008, 2414,11 грн. пені за період з 04.03.2008 по 07.07.2008.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що мировою угодою № 52 від 24.07.2003 припинено первісне зобов'язання, яке виникло на підставі договору підряду № 1 від 03.02.1997 та додатку № 1 до нього від 02.03.1998. З укладенням мирової угоди припинено виконавче провадження про примусове стягнення з військової частини А-0106 155535,32 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції. Проте у порушення взятих на себе за мировою угодою зобов'язань військова частина А-0106 лише частково сплатила заборгованість в сумі 119275,55 грн., решта сума боргу не погашена.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2007 замінено неналежного відповідача військову частину А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) на Генеральний штаб Збройних Сил України, залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військову частину А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України (надалі –в/ч А-0106, третя особа).
Постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2008 рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2007 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2008 залучено до участі у справі відповідача Міністерство оборони України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.12.2008, дата підписання –22.12.2008 (суддя Усатенко І.В.), позов малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до 1) Генерального штабу Збройних Сил України, 2) Міністерства оборони України за участю третьої особи військової частини А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України), заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволено частково, стягнуто з Міністерства оборони України на користь малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" 45741,28 грн. інфляційних втрат, 4223,66 грн. пені, 2793,99 грн. три проценти річних з підстав його правомірності та обґрунтованості, в інший частині позовних вимог відмовлено у зв’язку з відсутністю правових підстав для їх задоволення; провадження у справі щодо відповідача-1 припинено на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 (судді: Мартинюк А.І. –головуючий, Лосєв А.М., Зубець Л.П.) відмовлено в задоволенні заяви позивача про затвердження мирової угоди № 52 від 24.07.2003, рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2008 залишено без змін з тих самих підстав.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції у зв'язку з неповним з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши представників позивача та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між приватним малим підприємством "Фірма "Альфа-М" (підрядник) та військовою частиною А-0106 (Головне управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України) (замовник) 03.02.1997 укладено договір підряду № 1.
Відповідно до пунктів 1–4 договору замовник передав, а підрядник прийняв на себе зобов'язання з виконання робіт - монтажу та налагодження систем К-60-П. Вартість всіх доручених підряднику за договором робіт визначена сторонами в розмірі 76591 грн. При цьому, сторонами узгоджено, що у випадку зміни вартості трудових і матеріальних ресурсів в умовах ринкових відносин, вартість робіт може уточнятися на основі двосторонніх актів. Замовник щомісячно сплачує підряднику кошти за виконані роботи на основі платіжних вимог –доручень.
Сторонами 11.07.1997 підписано особливі умови до договору, згідно яких сторони погодили, що невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором тягне за собою майнову відповідальність підрядника та замовника, яка встановлена діючим законодавством України.
Сторонами 02.03.1998 підписано додаток № 1 до договору, у відповідності до якого роботи за договором повинні виконуватись згідно кошторисів №№ 4/1, 5/1 та 1/3, тому загальна вартість підрядних робіт, які виконуватимуться підрядником становить 120357,01 грн.
На виконання умов договору підряду в грудні 1999 року позивачем були виконані підрядні роботи з монтажу та налагодження систем К-60-П на загальну суму 119275,55 грн., що підтверджується актами виконаних робіт та актами процентовок №№ 1/10, 2/10, 1/12, 2/12, 3/12, 4/12, 5/12, 6/12, 7/12, 8/12 за грудень 1999 року. Вказані роботи були прийняті замовником без заперечень щодо обсягів, якості та вартості виконаних робіт.
Проте в порушення умов договору підряду, замовник не оплатив вартість виконаних позивачем робіт у порядку та строки, погоджені сторонами в договорі.
Сторонами 01.01.2000 підписано акт звірки розрахунків, згідно якою замовник підтвердив, що заборгованість за договором підряду станом на 01.01.2000 становить 119275,55 грн.
22.10.2002 позивач надіслав замовнику претензію №12/10 на суму 155535,32 грн. з урахуванням індексу інфляції.
У листі № 119/11/3818 від 01.11.2002 замовник визнав факт заборгованості.
На підставі претензії 06.12.2002 Державною виконавчою службою Солом'янського районного управління юстиції м. Києва було відкрито виконавче провадження.
14.07.2003 виконавче провадження закрито, оскільки між військовою частиною А-0106 в особі начальника зв'язку Збройних сил України Семеріча Ю.П. (сторона-1) та малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (сторона-2) 24.07.2003 укладено мирову угоду № 52.
Відповідно до умов мирової угоди сторона-1 зобов'язалась погасити на користь сторони-2 заборгованість у сумі 155535,32 грн., за роботи виконані за договором підряду від 03.02.1997 шляхом перерахування коштів без пред'явлення рахунку в строк до 31.12.2003.
Зважаючи на те, що заборгованість визнана військовою частиною при підписанні мирової угоди не була сплачена в строки, погоджені сторонами, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних та пені за порушення строків виконання грошового зобов’язання.
Суди обох інстанцій виходили з того, що на момент підписання мирової угоди у Семеріча Ю.П. - особи, яка підписала угоду від імені військової частини А-0106 були відсутні повноваження на укладення договорів від імені Міністерства оборони України. Платіжним дорученням № 308/171 від 12.10.2004 на підставі мирової угоди замовник перерахував позивачу 119275 грн. заборгованості за договором підряду від 03.02.1997. Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що вимога позивача про стягнення суми основного боргу є необґрунтованою, а сума основного боргу сплачена відповідачем з простроченням на 285 днів, тому інфляційні втрати підлягають стягненню за вказаний період. Крім цього, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення трьох процентів річних лише за 285 днів прострочення, про стягнення пені за період з 01.01.2006 по 07.07.2008, за період з 01.01.2004 по 01.07.2004, виходячи з положень статті 232 Господарського кодексу України.
Судами обох інстанцій встановлено, що станом на дату підписання мирової угоди - 24.07.2003 у Семеріча Ю.П. були відсутні повноваження на укладення договорів від імені Міністерства оборони України за спливом строку дії довіреності 31.12.2002.
Міністром оборони України 20.03.2004 видано наказ № 100 "Про організацію представництва Міністерства оборони України" згідно пункту 1.1 якого право підписувати від імені Міністерства оборони України господарські договори (державні контракти, угоди), загальна сума (ціна) яких не перевищує 1000000 грн., а також вносити зміни, розривати, вчиняти інші правочини, пов'язані з виконанням укладених договорів надано:
- керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України - в межах кошторисних призначень та відповідно до розподілу функціональних обов'язків;
- керівникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, які призначені відповідальними виконавцями за відповідними бюджетними, державними і цільовими програмами Міністерства оборони України - в межах розподілу кошторисних призначень за відповідними програмами, за погодженням з директором Департаменту з питань бюджету та фінансового моніторингу Міністерства оборони України і першим заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Посилання на те, що станом на дату підписання мирової угоди вказаний наказ Міністра оборони України не вступив в дію, тому не надавав права третій особі підписувати угоду судом не приймаються до уваги, оскільки 01.07.2004 підписано додаток № 1 до мирової угоди, в якому наведено нові реквізити сторін за мировою угодою, і станом на дату його підписання наказ № 100 від 20.03.2004 був чинний. За таких обставин, підписання додатку № 1 до мирової угоди № 52 від 24.07.2003 є фактичним схваленням юридичною особою правочину, вчиненого від її імені неуповноваженою на те особою.
Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної представником від її імені, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма, тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні, тощо). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з підстав відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Якщо керівник відособленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що мирова угода є домовленістю між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.
Мирова угода між сторонами є угодою про заміну одного зобов'язання іншим. В результаті вказаної заміни первісне зобов'язання припиняється.
Тобто мирова угода укладена позивачем з військовою частиною А-0106 в подальшому була схвалена відповідачем-2, а зобов'язання за договором підряду № 1 від 03.12.1997 припинено.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна мирова угода визнана недійсною у зв'язку з підписанням її неуповноваженою особою суду не надано. Тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що мирова угода є дійсною та обов'язковою до виконання її сторонами.
Відповідно до пунктів 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладенні до 01.01.2004 і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Згідно Прикінцевих положень Господарського кодексу України цей Кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Судами обох інстанцій встановлено, що згідно довідки ЄДРПОУ юридичною особою є Міністерство оборони України. За таких обставин, особою відповідальною за виконання умов мирової угоди є Міністерство оборони України (відповідач-2).
Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до умов мирової угоди граничний строк виконання грошового зобов'язання відповідачем-2 - 31.12.2003. За таких обставин, відповідач-2 прострочив виконання грошового зобов'язання на суму основного боргу 119275,55 грн. з 01.01.2004.
Зважаючи на те, що зобов’язання між сторонами продовжували існувати після 01.01.2004, до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтею 526 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до умов мирової угоди замовник - військова частина А-0106) зобов’язалась сплатити підряднику заборгованість на загальну 155535,32 грн., в т.ч. з урахуванням індексу інфляції 119275,55 грн. основний борг, 36259,77 грн. збитки.
12.10.2004 замовник платіжним дорученням № 308/171 перераховував підряднику 119275 грн.
Згідно статті 534 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Загальна сума заборгованості не включає в себе витрати кредитора, пов'язаних з одержанням виконання, проценти, неустойку, то перерахувавши на користь позивача 119275,55 грн., відповідач-2 погасив суму основного боргу, яка була базовою для нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання грошових зобов'язань.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У мировій угоді сторонами визначена сума інфляційних збитків у розмірі 36 259,77 грн., підписавши угоду, сторонами визнано вказану суму обов'язковою для себе. Отже, дана сума інфляційних збитків підлягає стягненню з відповідача-2.
Враховуючи, що сума основного боргу була сплачена відповідачем-2 з простроченням на 285 днів, то додатково до суми інфляційних збитків, передбачених у мировій угоді, з відповідача-2 підлягають стягненню інфляційні збитки за період з січня по жовтень 2004 року, які згідно розрахунку становлять 45 741,28 грн.
Суди обох інстанцій також дійшли правильного висновку, що вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає задоволенню в сумі 2 793,99 грн., тобто за період фактичного прострочення відповідачем-2 грошового зобов’язання в сумі 119275,55 грн.
Суди обох інстанцій також дійшли правильного висновку, що вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У пункті 4.1 мирової угоди передбачено, що при порушенні строків платежів сторона-1 (відповідач) самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, виходячи з положень діючого законодавства, строк нарахування пені є присікальним і він не повинен перевищувати шести календарних місяців.
Проте позивачем заявлено до стягнення з відповідача-2 пені за період, який значно перевищує законодавчо визначений, а позивач здійснював розрахунок, нараховуючи пеню не на суму боргу, а на борг з урахуванням індексу інфляції.
Тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення вимоги про стягнення пені з відповідача-2 за період з 01.01.2004 по 01.07.2004 у розмірі 4223,66 грн.
Також суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про припинення провадження у справі відносно відповідача-1 на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.
У статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.
Відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного і доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу малого приватного підприємства фірми "Альфа-М"залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 04.12.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2009 у справі № 47/68-29/301 залишити без змін.
Головуючий, суддя: | І. Плюшко |
Судді: | Ж. Бернацька |
С. Самусенко |