АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6700/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/789/562/16 Доповідач - Ткач З.Є.

Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів - Шевчук Г. М., Загорський О. О.,

при секретарі - Шмигельська І.З.

з участю сторін - представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, а також інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу, посилаючись на те, що за договором позики, укладеного 30 липня 2011 року, ОСОБА_4 позичила у неї 436000,00 грн., які зобов'язалась повернути до 30 листопада 2011 року, про що надала письмову розписку.

Свої зобов'язання повернути борг ОСОБА_4 не виконала.

Частина коштів в сумі 232500,00 грн. стягується із ОСОБА_4 ДВС Тернопільського районного управління юстиції згідно виконавчого провадження №35238067, в порядку виконання виконавчого листа №1915/9047/12, виданого Тернопільським міськрайонним судом 22.10.2012 року.

Просить стягнути з ОСОБА_4 в її користь решту неповернутого боргу в сумі 203500 грн. з урахуванням інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми, за період із 01 грудня 2011 року по 14 квітня 2014 року, на суму 21590,50 грн., а також стягнути з відповідачки 10000,00 грн. на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

ОСОБА_4 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 30 листопада 2011 року на суму 436000,00 грн. Позов обґрунтовувала тим, що з 2006 року по 2011 рік працювала у ОСОБА_1 продавцем та була матеріально-відповідальною особою. За період роботи вона привласнила певну суму грошей, у зв'язку з чим ОСОБА_1, з метою повернення нестачі, застосувала до неї психічний тиск, зокрема погрози вчинення насильства третіми особами до неї та її рідних, та примусила її написати письмову розписку на суму 436000,00 грн., яка є завищеною від суми привласнених коштів. Спірний договір позики є безгрошовим, був укладений проти її волі, в наслідок чого просить визнати розписку недійсною.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2016 року внесено виправлення в речення друге абзацу 24-ого мотивувальної частини рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2016 року, та викладено його в наступній редакції: “При цьому суд зазначає, що сума боргу за розпискою ототожнюється із сумою виявленої недостачі, яку допустила ОСОБА_4 при виконанні своїх трудових обов'язків, про які ОСОБА_1 зазначала у своїх показаннях згідно протоколу допиту свідка від 19 червня 2014 року”

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду в частині відмови зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на те, що суд не вирішив позовних вимог про визнання недійсною розписки від 30 липня 2011 року. В мотивувальній частині рішення відсутні висновки про застосування ОСОБА_1 до неї психологічного тиску, що є додатковою підставою для визнання недостойною розписки.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, в апеляційній скарзі просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики скасувати і ухвалити нове рішення, яким ці вимоги задовольнити, посилаючись на те, що рішення ухвалене із допущенням невідповідності висновків суду обставинам справи, неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права. Посилався на те, що суд не дав належної оцінки тій обставині, що розписка від 30.07.2011 року відповідає загальним вимогам необхідних для чинності правочину і є, фактично, є борговою розпискою, умови якої відповідачка зобов'язана виконати.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та межах позовних вимог, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію серії В04 №092308 від 28.12.1998 року, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Відповідачка ОСОБА_4 працювала продавцем кіоску у приватного підприємця ОСОБА_1 на підставі трудового договору №176-06 від 02 березня 2006 року, та була матеріально-відповідальною особою.

Встановлено, що 30 липня 2011 року ОСОБА_4 склала розписку, згідно якої отримала від ОСОБА_1 у борг гроші в сумі 436000,00 грн. та зобов'язалась їх повернути до 30 листопада 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1051 ЦК України визначено, що позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року №6-63 цс 13, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки.

Даючи оцінку наданій позивачкою розписці, суд дійшов висновку, що вона не підтверджує факт укладення сторонами 30 липня 2011 року договору позики, оскільки була написана ОСОБА_4 з метою відшкодування шкоди завданої привласненням грошових коштів позивачки, та не підтверджує факту передання відповідачці ОСОБА_4 436000 грн.

З цих підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за даною розпискою у розмірі 232555,00 грн.

Вказаний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

Так вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2012 року ОСОБА_4 визнана винною за ч.1 ст.191, ч.З ст. 191 КК України в тому, що працюючи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 продавцем в кіоску № Д-35 по вул. Живова в м. Тернополі, і будучи матеріально-відповідальною особою, за період із 2007 по 2011 роки привласнила кошти на суму 232500,00 грн., та засуджена до 5-ти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей на строк 3 роки.

В рамках кримінальної справи ОСОБА_1 заявила цивільний позов про стягнення з винної ОСОБА_4 збитків, спричинених привласненням грошових коштів, на суму 436000,00 грн.

Вищевказаним вироком суду із ОСОБА_4 стягнено в користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 232500,00 грн.

На виконання вироку суду в цій частині, постановою виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 16 листопада 2012 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 232500,00 грн. завданої матеріальної шкоди.

На ці обставини ОСОБА_1 посилалась в позовній заяві, вказавши, що частина боргу за розпискою від 30 липня 2011 року у розмірі 232500,00 грн. стягується з ОСОБА_4 виконавчою службою, а решту боргу у сумі 232500,00 грн. відповідачка добровільно відмовилась повернути, у зв'язку з чим просила стягнути в судовому порядку.

Таким чином, позивачка визнавала, що борг виник внаслідок заподіяння їй матеріальної шкоди і кошти ОСОБА_6 за договором позики фактично не передавались.

Доводи ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції про те, що вона фактично передача ОСОБА_6 232500 грн., однак помилково не відокремила їх від суми недостачі, колегія суддів до уваги не бере, оскільки ці доводи доказами не підтверджені, натомість спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_1 постійно і послідовно заявляла про заподіяння працівником ОСОБА_4 їй збитків у розмірі 436000 грн.

Так в заяві на ім'я начальника УБОЗ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_4 привласнила грошові кошти від реалізації товарно-матеріальних цінностей в сумі 436000,00 грн. (а.с. 38)

Згідно внутрішньої Акту внутрішньої перевірки, складеного ПП ОСОБА_1, проведеною інвентаризацією матеріальних цінностей в матеріально відповідальної особи ОСОБА_4 виявлено недостачу на суму 439976,50 грн. (а.с.46)

З пояснень ОСОБА_1 в протоколі допиту від 24 квітня 2012 року вбачається, що в результаті інвентаризації була виявлена нестача у розмірі 439106,00 грн. ОСОБА_4 пояснила, що 3106,00 грн були винні інші особи, тому сума шкоди становила 436000 грн. (а.с.50)

Згідно з протоколу допиту свідка від 19 червня 2014 року, проведеного в процесі досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 червня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.355 КК України, ОСОБА_1 повідомила про те, що в серпні 2011 року вона вийшла із декретної відпустки та вирішила провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей кіоску Д-35, після чого виявила недостачу на суму 436000,00 грн., про що був складений відповідний акт. На звернення із запитанням до ОСОБА_4, остання повідомила, що вона дійсно взяла вказану суму грошей із кіоску Д-35, та зобов'язується їх повернути, про що написала розписку. Також ОСОБА_1 зазначила, що грошей ОСОБА_4 не позичала.

Заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, відповідачка ОСОБА_4 вказала, що кошти згідно розписки від 30 липня 2011 року не отримувала і склала її на вимогу ОСОБА_1 з метою погашення заборгованості, яку вона допустила внаслідок привласнення грошей.

Отже, її пояснення щодо обставин написання розписки частково збігаються з поясненнями позивачки ОСОБА_1 даних в ході досудового розслідування кримінальної справи.

Таким чином, беручи до уваги вищевказані докази, той факт, що сума боргу за розпискою ототожнюється із сумою виявленої недостачі, яку допустила ОСОБА_4 при виконанні своїх трудових обов'язків, суд вірно визначив правову природу спірних правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір позики сторони фактично не укладали, а тому вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про виконання обов'язку за договором позики повернути грошові кошти є безпідставними, у зв'язку з чим суд правомірно відмовив у задоволенні цього позову.

З урахуванням вищевикладеного суд правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Крім того, суд вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, оскільки заявлені спірні правовідносини суд вірно вирішив в порядку ст 1051 ЦК України.

Доводи представника ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що розписка від 30.07.2011 року відповідає загальним вимогам необхідних для чинності правочину і є борговою розпискою, колегія суддів до уваги не бере, оскільки справжню правову природу укладеного договору на підставі оспорюваної розписки суд встановив на підставі фактичних обставин справи і його висновки є обґрунтованими та законними.

Доводи ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що суд не вирішив позовних вимог в частині визнання недійсною розписки, є безпідставними, оскільки суд відповідно до наданих доказів, у тому числі розписки від 30 липня 2011 року, вірно встановив характер спірних правовідносин та вирішив їх у повному обсязі відповідно до заявлених позовних вимог.

Також є безпідставними доводи ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду про відсутність застосування ОСОБА_1 до неї психологічного тиску, не відповідають обставинам справи.

Жодних доказів з цього приводу судом не здобуто.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку і вирішив спір з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційних скаргах не має.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України,колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

У задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 березня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: