донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
22.06.2009 р. справа №41/76пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Калантай М.В. |
суддів: | Волкова Р.В. Гези Т.Д. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | не з’явився |
від відповідача: | Майська А.В. –дов. від 02.01.09. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Маріупольської міської ради м. Маріуполь |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 19.05.2009 року |
у справі | №41/76пд |
за позовом: | Маріупольської міської ради м. Маріуполь |
до відповідача: | Відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь |
про | зміну редакції пункту 10 Договору оренди земельної ділянки №04.05.167.00352 від 09.11.2005 року за адресою: вул. Міуська,9 та вул. Гастело,28 |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 19.05.2009 року у справі №41/76пд (суддя Гончаров С.А.) відмовлено в задоволенні позову Маріупольської міської ради м. Маріуполь до Відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь, про зміну редакції пункту 10 Договору оренди від 09.11.2005 року №04.05.167.00352 земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Міуська, 9, та вул. Гастело, 28 на наступну: “10. Орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок №33213815700052 код 13050500, отримувач –Маріупольська міська рада, УДК у Донецькій області, МФО 834016 код ЕДРПОУ у Жовтневому районі м. Маріуполя. За період з 01.01.2008 року до дня державної реєстрації додатковоі угоди орендна плата сплачується без нарахування пені.”
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач, Маріупольська міська рада м. Маріуполь, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення господарського суду, оскільки вважає, що воно прийняте судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку заявника апеляційної скарги ним доведені підстави для зміни редакції пункту 10. Договору оренди земельної ділянки, тому господарський суд необґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Позивач просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду –скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Заявник апеляційної скарги свого представника в судове засідання не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідач, Відкрите акціонерне товариство “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь, проти апеляційної скарги позивача заперечує вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, а тому таким, що не підлягає скасуванню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення –без змін.
Зважаючи на нез’явлення в судове засідання представника позивача, достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України –справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв‘язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представника відповідача, що прибув в засідання суду, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила наступне.
Маріупольською міською радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством “Маріупольський завод важкого машинобудування” м. Маріуполь (орендар) укладений Договір оренди земельної ділянки від 09.11.2005 року (далі –Договір оренди), за умовами якого орендодавець, згідно до рішення Маріупольської міської ради від 22.03.2005 року №1032 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на вул. Міуській, 9 та на вул. Гастело,28 в Іллічівському районі м. Маріуполя (п.1 Договору оренди). В оренду передаються земельні ділянки площею 0,0679 га та 0,0224 га (п. 2. Договору оренди). У відповідності до пункту 6 цього Договору його укладено на 25 років (до 22.03.2030 року). У пункті 8 Договору вказано, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 164,05 грн/кв.м та 110,01 грн./кв.м. Згідно з пунктом 10 даного Договору орендна плата за землю (платіж) вноситься орендарем щорічно у грошовій формі в розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік). У пункті 12 Договору оренди визначено, що розмір орендної плати за земельну ділянку змінюється у разі індексації у встановленому законом порядку грошової оцінки. У разі індексації грошової оцінки земель міста Маріуполя, орендар зобов’язаний вносити орендну плату у новому розмірі зі дня індексації. Відповідно до пункту 16 Договору оренди розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; збільшення розмірів грошової оцінки; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. У пункті 41 Договору оренди передбачені зміна умов договору та припинення його дії. Договір зареєстрований 21.11.2005 року за №04.05.167.00352.
Позивач наполягає на внесенні змін до діючої редакції договору і мотивує це змінами, які внесені до статті 21 Закону України “Про оренду землі”. При цьому, суть змін полягає у встановленні нової ставки орендної плати у розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік).
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі відповідає вимогам матеріального і процесуального права та не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 03.06.2008 року №309-VI внесені зміни до частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України “Про оренду землі”. Зазначені норми викладені у такій редакції: “Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:
для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”;
для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”.
Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині".
В редакції, яка діяла на момент укладання сторонами Договору оренди у наведеній нормі зазначалось, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”, та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.
На думку заявника апеляційної скарги зазначені обставини щодо змін у законодавстві є необхідною та достатньою підставою для внесення змін у договір оренди в редакції, що ним запропонована.
Однак, судова колегія не може погодитись з такими твердженнями позивача, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах законодавства України та спростовуються наданими до матеріалів справи доказами.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею1 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 даного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Беручи до уваги наведені приписи діючого законодавства судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини щодо оренди землі полягають у оплатному користуванні земельною ділянкою на умовах, передбачених договором. Такі правовідносини (і зобов’язання щодо оплатної передачі і зобов’язання щодо користування і сплати орендної плати) виникають між орендодавцем і орендарем одночасно в момент укладання договору оренди.
Як вбачається із наданих до матеріалів справи доказів правовідносини оренди виникли між позивачем та відповідачем у 2005 році, а тому на них неможливо розповсюдити дію Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” з огляду на наведені приписи Конституції України.
Господарський суд Донецької області правомірно не прийняв до уваги посилання позивача на те, що зміні підлягає тільки орендна плата з огляду на наступне.
Правовідносини щодо оренди землі, відповідно до закону не можуть бути безоплатними і полягають у одночасному виникненні всіх прав і обов’язків, які з них випливають, зокрема, обов’язку сплачувати встановлену договором орендну плату. Ці правовідносини (зобов’язання передати земельну ділянку, прийняти земельну ділянку, користуватися земельною ділянкою, сплачувати орендну плату і т. ін.) є нерозривними, неможливо відокремити права і обов’язки щодо користування земельною ділянкою права і обов’язки щодо сплати орендної плати і оцінювати окремо, оскільки самі по собі такі права і обов’язки не визначають правовідносин оренди землі. Тільки сукупність таких прав і обов’язків (як то передбачено законом) складає правовідносини оренди землі.
Отже, якщо йдеться про регулювання законом орендних правовідносин, то і дію на них законів у часі слід встановлювати виходячи з моменту їх виникнення, в тому числі і щодо орендної плати.
А відтак, положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 03.06.2008 року № 309-VI щодо внесення змін до частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України “Про оренду землі” мають бути застосовані до орендних відносин, які виникають після набрання ним чинності, тобто до договорів (і, відповідно, розмірів орендної плати), які укладаються після набрання чинності зазначеним законом.
Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та за підставами передбаченими договором або, якщо законом прямо передбачена відповідна умова при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.
Як зазначалося вище, Договір оренди містить пункт 16, який передбачає підстави перегляду орендної плати. До таких підстав договором віднесено: зміна умов господарювання, передбаченого договором, збільшення розміру грошової оцінки, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, в тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках передбачених законодавством.
Стаття 23 Закону України “Про оренду землі” встановлює порядок зміни орендної плати. Так, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини.
Із даного припису вбачається, що наведений у ньому перелік підстав для зміни узгодженого сторонами розміру орендної плати є вичерпним і не містить у собі такої підстави для зміни розміру орендної плати, як зміна встановлених статті 21 цього закону граничних розмірів орендної плати.
Не містять приписів щодо обов’язковості зміни або перегляду узгодженої у відповідних договорах орендної плати і положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” щодо внесення змін до частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України “Про оренду землі”.
Таким чином, господарський суд Донецької області правомірно вказав на те, що як умовами укладеного між сторонами договору оренди, так і приписами закону також не передбачено такої підстави для зміни розміру орендної плати, на якій наполягає позивач.
Крім того, у відповідності до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Вказаними приписами чинного законодавства підтверджується, що положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” щодо внесення змін до частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України “Про оренду землі” не можуть бути застосовані до обов’язку відповідача сплачувати узгоджену договором орендну плату у розмірі 1 % грошової оцінки землі, який виник, як зазначалось, у 2005 році.
Судова колегія також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на правовідносини оренди землі, як складову частину цивільних правовідносин, заснованих на договорі, зокрема, на правовідносини що стосуються зміни умов договору розповсюджуються відповідні положення глави 53 Цивільного Кодексу України.
Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Як вбачається із матеріалів справи ні Договором оренди, ні законом не встановлено обов’язку орендаря та орендодавця змінювати умови договору оренди землі щодо розмірів орендної плати до 3% від грошової оцінки землі у разі зміни граничних розмірів орендної плати, встановлених законом.
Згідно зі статтею 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Таким чином слід зазначити, що договір може бути змінений за рішенням суду виключно з підстав передбачених частиною четвертою наведеної статті, за наявності одночасно всіх чотирьох умов визначених цією статтею.
Позивачем у позові не визначені ні самі обставини ні докази їх існування.
Крім того, як зазначалось, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду можлива виключно з підстав, встановлених частиною четвертою статті 652, а саме, така зміна допускається у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Тобто, у будь-якому разі зверненню до суду з вимогою про зміну договору у зв'язку з істотною зміною обставин повинна передувати процедура розірвання договору або заінтересованою стороною повинно бути доведено, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін значну шкоду.
У даному випадку, позивачем наведена процедура не проводилась, доказів наявності встановлених законом обставин неможливості розірвання договору матеріали справи не містять, тому відсутні підстави для зміни умов договору оренди, встановлені главою 53 Цивільного Кодексу України.
З огляду на зазначене, підстави для внесення змін до договору оренди відсутні, а вимоги позивача щодо змін умов договору шляхом викладення пункту 10 у запропонованій позивачем редакції задоволенню не підлягають, оскільки є необґрунтованими та безпідставними.
Беручи до уваги наведене, господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Керуючись ст. ст. 49, 93, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради м. Маріуполь на рішення господарського суду Донецької області від 19.05.2009 року у справі №41/76пд – залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 19.05.2009 року у справі №41/76пд –залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у встановленому законодавством порядку.
Повний текст постанови підписаний 26.06.09.
Головуючий М.В. Калантай
Судді: Р.В. Волков
Т.Д. Геза
Надруковано 6 прим.:
1 прим. –у справу;
2 прим. - сторонам;
1 прим –ГСДО;
2 прим. –ДАГС