КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 04.04.07 р.          № 11/198

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.

 при секретарі:         

 За участю представників:

 від позивача - Перепелиця О.В. - дов. №107/2007 від 27.02.2007р.;

 від відповідача - Степаненко С.Д. - дов. №12259/9/10-009 від 20.09.2006р.;

                                      Припіял С.В. - дов.. №1253/9/10-209 від 05.02.2007р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.01.2007

 у справі № 11/198  (Євсіков О.О.)

 за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВС"

 до           Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

             

             

 про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

 

ВСТАНОВИВ:

 ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0000113238/0 від 31.08.2004р., №0000113238/1 від 09.11.2004р., №0000113238/2 від 25.01.2005р., №0000113238/3 від 29.03.2005р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в період укладення між позивачем (покупцем) та його контрагентами (продавцями) договорів купівлі-продажу та їх виконання позивач мав всі підстави для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених продавцям у складі вартості придбаних товарів, оскільки контрагенти позивача були належним чином зареєстрованими підприємствами, наділеними цивільною правосуб'єктністю, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, ними були виписані на надані позивачеві податкові накладні, а позивачем були сплачені кошти за оприбутковані товари, в т.ч. податок на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості отриманих товарів, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю  «Злагода 2002» на момент укладення та виконання договору з позивачем не було платником податку на додану вартість, що підтверджується рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02.08.2004р., яким визнано недійсними статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002», свідоцтво про державну реєстрацію платником податку на додану вартість від дати підписання нотаріально посвідченої заяви про внесення змін до установчих документів, тобто з 11.06.2002р., а також скасовано державну реєстрацію даного підприємства.

Окрім того, відповідач вказує на те, що податковий кредит з податку на додану вартість, сформований позивачем при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", не підтверджений зустрічною перевіркою контрагента, у зв'язку з тим, що контролюючий орган (Державна податкова інспекція у Білопільському районі Сумської області), на обліку якого перебувало Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", не міг провести перевірку останнього, оскільки згідно з пп.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" по вказаній операції минув строк позовної давності (1095 днів). Також відповідач зазначає, що відповідно до листа Державної податкової інспекції у Білопільському районі Сумської області №6691/10-030 від 04.11.2004р., ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.01.2004р. порушено справу про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", а згідно з постановою суду від 01.06.2004р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" визнано банкрутом.

Постановою Господарського суду міста Києва від 15.01.2007р. у справі №11/198 позовні вимоги було задоволено в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0000113238/3 від 29.03.2005р., а в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною Постановою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із заявою про апеляційне оскарження від 16.01.2007р. №353/9/10-209 та апеляційною скаргою №1267/9/10-209 від 05.02.2007р., в якій просить скасувати Постанову Господарського суду міста Києва у справі №11/198 від 15.01.2007р. та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2007р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2007р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва було призначено до розгляду у судовому засіданні 04.04.2007р.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.04.2007р. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 15.01.2007р. у справі №11/198, прийнявши нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. 

Представник позивача у судовому засіданні 04.04.2007р. заперечував проти апеляційної скарги відповідача, просив суд відмовити в її задоволенні і залишити без змін Постанову Господарського суду міста Києва від 15.01.2007р. у справі №11/198 як таку, що прийнята з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮВС» з питання достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за червень та липень 2003 року, за результатами якої складено Акт №121/23-8/7/21614404 від 31.08.2004р. (далі за текстом - Акт перевірки).

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва були прийняті ідентичні за змістом податкові повідомлення-рішення №0000113238/0 від 31.08.2004р., №0000113238/1 від 09.11.2004р., №0000113238/2 від 25.01.2005р., якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 151 407,00 грн., в тому числі 100 938,00 грн. - основний платіж та            50 469,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження податкових зобов'язань, визначених вищевказаними податковими повідомленнями рішеннями, остаточним рішенням Державної податкової адміністрації України №2264/6/25-1015 від 17.03.2005р. про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішення №0000113238/0 від 31.08.2004р., №0000113238/1 від 09.11.2004р., №0000113238/2 від 25.01.2005р. скасовані в частині визначення позивачу сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі  31 461,00 грн., в т.ч. 20 974,00-грн. - основний платіж та 10 487,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

На підставі рішення Державної податкової адміністрації України №2264/6/25-1015 від 17.03.2005р. про результати розгляду скарги відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000113238/3 від 29.03.2005р., яким позивачу згідно з пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" за порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 119 946,00 грн., в тому числі 79 964,00 грн. - основний платіж та 39 982,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В ході перевірки було встановлено, що на підставі податкової накладної №77 від 30.12.2000р., виписаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сула», та податкових накладних №13 від 01.07.2003р., №541 від 03.07.2003р., №137 від 09.07.2003р., №322 від 22.07.2003р., №393 від 28.07.2003р., виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002», позивач включив до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість за червень 2003р. в сумі 28 262,27 грн. та за липень 2003р. в сумі 51 701,85 грн.

Господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю “Злагода 2002” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Сула” були відображені позивачем у відповідних періодах в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).

З наявних у матеріалах справи виписок з банківських рахунків позивача та документів про залік однорідних вимог вбачається, що розрахунок між підприємствами був проведений в безготівковій формі та шляхом заліку однорідних вимог. Даний факт не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до ч.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Щодо господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю “Злагода 2002” судом встановлено наступне.

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про те, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені Товариству з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» у складі вартості проданих товарів, з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» на момент укладення та виконання вищевказаного договору не було платником податку на додану вартість та не мало права складати податкові накладні.

Обґрунтовуючи дане твердження, відповідач посилається на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02.08.2004р., яким визнано недійсними статут та свідоцтво про державну реєстрацію платником податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» від дати підписання нотаріально посвідченої заяви про внесення змін до установчих документів, тобто з 11.06.2002, та скасовано держану реєстрацію даного підприємства.

В пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.2 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997р., податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними.

Саме з врахуванням вищевикладеного в акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем приписів пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Проте, суд не може погодитись з таким висновком відповідача з наступних підстав.

В матеріалах справи наявна копія ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 05.09.2005р., з якої вбачається, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02.08.2004р., на яке посилається відповідач, скасовано за нововиявленими обставинами за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС”, а справу призначено до розгляду.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2006р. за результатами розгляду справи за нововиявленими обставинами, позов було залишено без розгляду з підстав, передбачених п.3 ст. 207 Цивільного процесуального кодексу України.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що в Ухвалі Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮВС” не зазначено як сторона по справі, не вказано, що предметом розгляду є саме перегляд рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02.08.2004р. за нововиявленими обставинами, що в свою чергу не відповідає вимогам ст. 210 Цивільного процесуального кодексу України. Окрім того, в описовій частині вказаної ухвали зазначено, що позивач звернувся з позовом про розірвання шлюбу, тоді як в її резолютивній частині вказано, що суд залишив без розгляду цивільну справу за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю “Злагода 2002” про скасування державної реєстрації та визнання установчих документів недійсними.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає незрозумілим, яке відношення ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2006р. має до справи №2-3240 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮВС” про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Солом'янського районного суду м. Києва і стверджує про відсутність рішення по цивільній справі №2-3240.

Вказані заперечення відповідача суд вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що рішення від 02.08.2004р., ухвала від 05.09.2005р. та ухвала від 17.05.2006р., прийняті Солом'янським районним судом м. Києва по цивільній справі за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю “Злагода 2002” про скасування державної реєстрації та визнання установчих документів недійсними, тобто по справі між тими ж сторонами та з того ж самого предмету спору.

В описовій частині ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2006р. дійсно зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, проте, зі змісту самої ухвали, її вступної описової та резолютивної частини вбачається, що це є лише опискою, яка не зачіпає самої суті ухвали .

Окрім того, станом на час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції, ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2006р. є чинною і даний факт не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.

Доказів на підтвердження оскарження у встановленому порядку або скасування вищезазначеної ухвали Солом'янського районного суду відповідачем не надано.

Відповідно до п.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Пунктом 2 вищезазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він  заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, стверджуючи про непідтвердженість факту розгляду за нововиявленими обставинами справи №2-3240, не надав суду жодних доказів щодо відсутності рішення Солом'янського районного суду м. Києва по цивільній справі №2-3240 за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю “Злагода 2002” про скасування державної реєстрації та визнання установчих документів недійсними за результатами розгляду заяви про перегляд рішення від 02.08.2004р. по справі №2-3240.

Відповідно до п.3 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Відповідач не заявляв жодних клопотань щодо витребування від Солом'янського районного суду м. Києва відомостей по цивільній справі №2-3240 при розгляді справи №11/198 ані в Господарському суді м. Києва, ані в апеляційній інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на час розгляду спору рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02.08.2004р., на яке міститься посилання в Акті перевірки як на підставу для визначення позивачу податкових зобов'язань, є скасованим.

Відповідно до пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі позивачу податкової накладної Товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку як платник податку на додану вартість, про що товариство мало відповідне свідоцтва, а отже, мало право складати податкові накладні.

В пункті 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №79 від 01.03.2000р. (далі за текстом - Положення №79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до пп.25.2 Положення №79, датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17.05.2006р. у справі про визнання недійсними установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, при розгляді справи за нововиявленими обставинами зазначений позов залишено без розгляду, то свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» не вважається анульованим та виключеним з Реєстру. Отже, висновки відповідача про те, що позивач не мав права на податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002», суд вважає помилковим.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю “Злагода 2002” товарів, на підставі податкових накладних, виписаних вказаним товариством,  позивачем не було порушено вимог пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який передбачає, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу). Витрати по сплаті податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту, повинні підтверджуватися податковими накладними чи митними деклараціями.

Щодо господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Сула” судом встановлено наступне.

В Акті перевірки зазначено, що податковий кредит з податку на додану вартість, сформований позивачем в червні 2003 року в сумі 28 262,27 грн. при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", не підтверджений зустрічною перевіркою контрагента, оскільки контролюючий орган (Державна податкова інспекція у Білопільському районі Сумської області), на обліку якого перебувало Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", не міг провести перевірку останнього, оскільки згідно з пп.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" по вказаній операції минув строк позовної давності (1095 днів).

В матеріалах справи наявний лист Державної податкової інспекції у Білопільському районі Сумської області №6691/10-030 від 04.11.2004р., в якому зазначено, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.01.2004р. порушено справу про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", а 01.06.2004р. прийнято постанову, якою Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" визнано банкрутом.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи  або місце  податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем у акті перевірки, податкові накладні, виписані на адресу позивача Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата  отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" податкову накладну №77 від 30.12.2000р. лише в червні 2003р. та вніс до книги придбання товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим цілком правомірно включив вказану у ній суму податку на додану вартість в розмірі 28 262,27 грн. до податкового кредиту саме у червні 2003р.

Згідно з пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу). Витрати по сплаті податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту, повинні підтверджуватися податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується відповідачем, що на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту, а також сплатив податок у складі ціни придбаного товару своїм контрагентам.

В матеріалах справи відсутні докази як визнання недійсними податкових накладних, виписаних позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсними угод, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» або  Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула".

Окрім того, в Акті перевірки та запереченнях на позов відповідач посилається на неможливість проведення зустрічної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" по господарській операції з позивачем, оскільки згідно з пп.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" по вказаній операції минув строк позовної давності (1095 днів). В матеріалах справи наявний лист Державної податкової інспекції у Білопільському районі Сумської області №6691/10-030 від 04.11.2004р., в якому зазначено, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.01.2004р. порушено справу про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула", а 01.06.2004р. прийнято постанову, якою Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" визнано банкрутом.

З врахуванням вищевикладеного, відповідач дійшов висновку про непідтвердженність факту надходження до бюджету податку на додану вартість та безпідставність заявленої позивачем до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість у розмірі 51 701,85 грн.

Суд вважає вказані висновки відповідача помилковими та такими, що не ґрунтуються на законодавстві, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №2343-ХІІ від 14.05.1992р. (із змінами та доповненнями), у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

В ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено наслідки визнання боржника банкрутом та, зокрема, встановлено, що строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав. Тобто, під час ліквідаційної процедури вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Відповідачем не надано доказів того, що в межах ліквідаційної процедури було встановлено заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" перед бюджетом з податку на додану вартість за вищевказаною господарською операцією з позивачем.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" вимог податкового законодавств, зокрема щодо формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за результатами виконання господарського зобов'язання з позивачем, як і доказів наявності у вказаного товариства податкових зобов'язань або податкового боргу з податку на додану вартість, що виникли внаслідок виконання зазначених господарських операцій.

Згідно пп. "а", пп. "б" пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені .строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань,  заявлених  у податкових деклараціях.

Крім того, суд звертає увагу на те, що наказом Державна податкова адміністрація  України №429 від 16.09.2002р. (далі за текстом - Порядок №429), затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (із змінами та доповненнями, який був чинним на час проведення перевірки позивача).

Пункти 1.5 та 1.6 Порядку №429 передбачають, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства (далі - суттєві обставини).

Згідно з преамбулою Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетам та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000р. (із змінами та доповненнями), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

В п.6.1 ст. 6 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетам та державними цільовими фондами” передбачено, що у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

З аналізу вказаних норм податкового законодавства випливає, що порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.         

Відсутність у матеріалах справи актів перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" із зазначенням фактів будь-яких порушень з його боку податкового законодавства за результатами виконання вищезазначеного господарського зобов'язання, прийнятих на підставі вказаних актів рішень та доказів невиконання порушником податкового законодавства таких рішень свідчить про відсутність належних доказів порушення податкового законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула".

Окрім того, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» та Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" у період господарських правовідносин з позивачем подавали податкову звітність і жодних доказів на підтвердження того, що вказані підприємства не декларували у податкових зобов'язаннях суми податку на додану вартість, отримані від позивача, суду не надано.

Таким чином, в період укладення між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" (продавці) договорів купівлі-продажу та їх виконання, позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода 2002» та Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Сула" були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість, ними були виписані та надані позивачеві належним чином оформлені податкові накладні, а позивачем були сплачені суми податку на додану вартість у складі вартості товарів. Вказані податкові накладні та угоди не визнанні у встановленому законом порядку недійсними. З урахуванням викладеного, суд вважає правомірним включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0000113238/3 від 29.03.2005р. про нарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій - безпідставним. Отже, позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0000113238/3 від 29.03.2005р. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, а саме визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0000113238/0 від 31.08.2004р., №0000113238/1 від 09.11.2004р., №0000113238/2 від 25.01.2005р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість, з огляду на наступне.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №0000113238/0 від 31.08.2004р., №0000113238/1 від 09.11.2004р., №0000113238/2 від 25.01.2005р., позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Відповідно до пп. «б» пп.6.4.1. п.6.4 ст. 6 Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами",   податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження.

Згідно з пп.6.4.3. п. 6.4 ст. 6 Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у випадках, визначених підпунктом "б" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

В п.6.5 ст. 6 Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли нарахована сума податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу зменшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містить нову суму податкового зобов'язання (податкового боргу).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Державної податкової адміністрації України №2264/6/25-1015 від 17.03.2005р. про результати розгляду скарги позивача податкові повідомлення-рішення №0000113238/0 від 31.08.2004р., №0000113238/1 від 09.11.2004р., №0000113238/2 від 25.01.2005р. скасовані в частині визначення позивачу сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі  31 461,00 грн., в тому числі           20 974,00 грн. - основний платіж та 10 487,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

На підставі вказаного рішення Державної податкової адміністрації України відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000113238/3 від 29.03.2005р.

Таким чином, після прийняття Державною податковою адміністрацією України рішення №2264/6/25-1015 від 17.03.2005р. та отримання позивачем податкового повідомлення-рішення №0000113238/3 від 29.03.2005р., всі попередні податкові повідомлення-рішення є відкликаними в силу закону, а отже такими, що не породжують для платника податків обов'язку зі сплати визначеної в цих рішеннях сум. Позивач не обґрунтував, яким чином податкові повідомлення-рішення №0000113238/0 від 31.08.2004р., №0000113238/1 від 09.11.2004р. та №0000113238/2 від 25.01.2005р., які є відкликаними, порушують його права та охоронювані законом інтереси, тому позовні вимоги в цій частині судом визнаються необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, до   адміністративного   суду   має   право  звернутися  з адміністративним позовом особа,  яка вважає, що порушено її права, свободи  чи  інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він  заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000113238/3 від 29.03.2005р., відповідач суду не надав. Отже, в супереч наведеним нормам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин справи та вимог законодавства.

Враховуючи викладені обставини, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що Постанову Господарського суду міста Києва від 15.01.2007р. у справі №11/198 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, тому апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволенню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 15.01.2007р. представником позивача була подана заява, в якій він зазначає про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. Таким чином, з урахуванням положень ст. 97 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

Оскільки, відповідач (апелянт) звільнений від сплати державного мита, отже судових витрат при поданні апеляційної скарги не поніс, то відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати за розгляд апеляційної скарги не стягуються. 

Керуючись п. 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 71, 94, 195, 198, 200, 205, 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -

 

УХВАЛИВ:

 

 1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва №1267/9/10-209 від 05.02.2007р. залишити без задоволення, а Постанову Господарського суду міста Києва від 15.01.2007р. у справі №11/198 - без змін.

2. Справу №11/198 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку

 

 Головуючий суддя          Лосєв  А.М.

 Судді

           Зубець Л.П.

 

          Мартюк А.І.