ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року Справа № 914/3120/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого),

Куровського С.В.,

Ткаченко Н.Г.

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 року

у справі Господарського суду№ 914/3120/15 Львівської області

за заявоюДПІ у Франківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

до ЗАТ "Будівельне підприємство №16 "Оздоббуд"

про визнання банкрутом

ліквідатор Козій В.Ю.

за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,

ВСТАНОВИВ :

ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 року прийнято до розгляду заяву ДПІ у Франківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ініціюючого кредитора) про порушення справи про банкрутство ЗАТ "Будівельне підприємство №16 "Оздоббуд" (далі - боржника) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2015 року порушено провадження у справі про банкрутство боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Козія В.Ю. Оголошення про порушення справи про банкрутство ЗАТ "Будівельне підприємство №16 "Оздоббуд" оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 30.09.2015 року.

07.12.2015 року кредитор по заробітній платі ОСОБА_4 звернувся до місцевого господарського суду зі заявою з грошовими вимогами до боржника (з урахуванням заяви від 16.12.2015 року про виправлення недоліків), в якій просив визнати його кредитором боржника з вимогами на загальну суму 140 018, 11 грн. із внесенням їх до першої черги реєстру вимог кредиторів (вх. №5729/15 від 07.12.2015 року та №55076/15 від 18.12.2015 року) (том 2 грошових вимог ОСОБА_4 у справі №914/3120/15, а.с. 5 - 33).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2016 року продовжено строк процедури розпорядження майном боржника та повноважень розпорядника майна Козія В.Ю. на два місяці, починаючи з 22.01.2016 року до 23.03.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 року (суддя Гутьєва В.В.) у визнанні вимог ОСОБА_4 до ЗАТ "Будівельне підприємство №16 "Оздоббуд" на суму 140 018, 11 грн. відмовлено (том 2 грошових вимог ОСОБА_4 у справі №914/3120/15, а.с. 43 - 47).

Не погоджуючись з результатом розгляду місцевим господарським судом його кредиторських вимог, ОСОБА_4 (далі - скаржник) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 08.02.2016 року та прийняти нове рішення, яким визнати ОСОБА_4 кредитором боржника з вимогами на суму 140 018, 11 грн. із внесенням їх до першої черги задоволення реєстру вимог кредиторів, обґрунтовуючи порушенням судом першої інстанції положень законодавства про працю та неповнотою з'ясування обставин справи.

Постановою Господарського суду Львівської області від 28.03.2016 року припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна Козія В.Ю.; боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Козія В.Ю. (том 2 грошових вимог ОСОБА_4 у справі №914/3120/15, а.с. 88 - 93).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Михалюк О.В., судді: Мельник Г.І., Гриців В.М.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 року у даній справі - без змін (том 2 грошових вимог ОСОБА_4 у справі №914/3120/15, а.с. 97 - 102).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 04.04.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 08.02.2016 року, прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги ОСОБА_4 до боржника на суму 140 018, 11 грн. та внести їх до першої черги задоволення реєстру вимог кредиторів, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 150 Конституції України, статей 48, 94, 95, 97, 103 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статей 1, 3, 21, 22, 29 Закону України "Про оплату праці", пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" №301 від 27.04.1993 року, пунктів 1.1., 2.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, та неповнотою дослідження обставин справи, що мають значення для встановлення обґрунтованості спірних грошових вимог ОСОБА_4 до боржника як кредитора по заробітній платі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 04.04.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 08.02.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з частинами 1, 4, 7, 8 статті 23 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування і на вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та/або її дочірнього підприємства, що здійснювало постачання природного газу на підставі ліцензії, щодо сплати заборгованості (у тому числі неустойки, 3 відсотків річних та інфляційних втрат) за поставлений/спожитий природний газ, що утворилася станом на 1 травня 2015 року. Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з цим Законом. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку боржника,

Частиною 4 статті 10 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року та пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати.

Частиною 9 статті 16 ГПК України до виключної підсудності суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.

Відповідно до висновку у Постанові Верховного Суду України №16/0 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 про застосування частини 4 статті 10 Закону про банкрутство зазначено, що системний аналіз положень Закону №2343-ХІІ дає підстави для висновку про те, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону №2343-ХІІ мають перевагу у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України; майнові спори боржника розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю в межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

З огляду на таке, спір про визнання вимог кредитора по заробітній платі є одним із майнових спорів, які розглядаються в ході провадження у справі про банкрутство з переважним застосуванням спеціальних норм статті 23 Закону про банкрутство про розгляд грошових вимог кредиторів по заробітній платі та норм трудового права, яким визначаються грошові зобов'язання боржника перед його працівниками щодо виплати їм заробітної плати.

Законодавством про банкрутство на кредитора по вимогах, які ґрунтуються на зобов'язаннях боржника з виплати йому заробітної плати (компенсацій за неналежну виплату заробітної плати), не покладається обов'язок подання всіх доказів щодо наявності заборгованості по заробітній платі, оскільки нарахування заробітної плати працівникам, ведення належного бухгалтерського обліку заробітної плати та внесків до фондів соціального захисту є обов'язком боржника, розпорядник майна якого зобов'язаний згідно з частиною 8 статті 23 Закону про банкрутство внести такі відомості до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року, у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Отже, якщо грошові вимоги кредитора по заборгованій йому заробітній платі заявлено до моменту затвердження реєстру вимог кредиторів і такі вимоги не визнаються розпорядником майна, господарський суд повинен розглянути їх, як спірні, та прийняти відповідне рішення (ухвалу) на предмет визнання (відхилення) таких вимог по суті із застосуванням норм трудового законодавства, які регулюють такі правовідносини та визначають грошові зобов'язання неплатоспроможного підприємства перед його працівником, оскільки в іншому провадженні та в інших юрисдикційних органах таких спір не може бути вирішений.

Положеннями статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, провадження у справі про банкрутство здійснюється в редакції Закону про банкрутство, чинній з 19.01.2013 року, оскільки справа про банкрутство №914/3120/15 порушена ухвалою суду від 29.09.2015 року.

Офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство ЗАТ "Будівельне підприємство №16 "Оздоббуд" мало місце 30.09.2015 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Судами встановлено, що 07.12.2015 року фізична особа ОСОБА_4, як кредитор по заробітній платі, звернувся до місцевого господарського суду зі заявою з грошовими вимогами до боржника (з урахуванням заяви від 16.12.2015 року про виправлення недоліків), в якій просив визнати його кредитором боржника з вимогами на загальну суму 140 018, 11 грн. із внесенням їх до першої черги реєстру вимог кредиторів (том 2 грошових вимог ОСОБА_4 у справі №914/3120/15, а.с. 5 - 33).

Відмовляючи у визнанні вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про неповноту подання кредитором належних доказів в обґрунтування виникнення грошових зобов'язань боржника перед ОСОБА_4 (довідки боржника про розмір заборгованої заробітної плати чи інших доказів), зазначив, що подання таких доказів є обов'язком кредитора та у зв'язку з наведеним відмовив у визнанні вимог кредитора на суму 140 018, 11 грн., не вникаючи в обґрунтованість самих вимог заявника за нормами трудового законодавства.

Також, судом першої інстанції шляхом огляду оригіналу трудової книжки заявника було встановлено, що згідно запису №8 від 18.02.1978 року та Наказу №6 від 23.01.1996 року у Трудовій книжці ОСОБА_4, його прийнято на роботу паркетником у Будівельне управління №16 "Оздоббуд" Спеціалізованого тресту "Львівпромбуд", яке в подальшому 03.01.1994 року реорганізовано в Державне будівельне підприємство №16 "Оздоббуд" та перереєстровано 23.01.1996 року в Акціонерне товариство закритого типу БП №16 "Оздоббуд" (боржник у даній справі). Запис про звільнення в трудовій книжці ОСОБА_4 відсутній (том 2 грошових вимог ОСОБА_4 у справі №914/3120/15, а.с. 21 - 22).

Судом встановлено, що розпорядник майна боржника Козій В.Ю. відмовив у визнанні спірних вимог кредитора листом №02-27/17 від 15.01.2016 року з посиланням на те, що за період 2008 - 2015 років ОСОБА_4 не проводилось нарахування заробітної плати та не сплачувались страхові внески за цей період (том 2 грошових вимог ОСОБА_4 у справі №914/3120/15, а.с. 40).

Переглядаючи справу, апеляційний суд залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, погодившись з висновками місцевого господарського суду про порушення ОСОБА_4 обов'язку подання доказів в обґрунтування своїх грошових вимог до боржника та неподання ним належних доказів, які б обґрунтовували такі вимоги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про невірне застосування судами положень статей 23, 25 Закону про банкрутство при розгляді вимог кредитора по заробітній платі, оскільки розгляд таких вимог має певну специфіку, що відрізняє процедуру розгляду вимог по заробітній платі від розгляду спірних вимог конкурсного кредитора. Так, законодавець не вимагає від кредитора по заробітній платі подання документів, які випливають з бухгалтерського обліку заробітної плати на підприємстві боржника, оскільки такий обов'язок покладено на орган управління боржником та розпорядника майном, який зобов'язаний внести до реєстру відомості про заборгованість по заробітній платі перед працівниками боржника незалежно від подання ними заяв з грошовими вимогами. Також, відповідно до вимог статті 25 Закону про банкрутство, суд зобов'язаний розглянути спірні вимоги кредитора із застосуванням норм матеріального права, які зумовили виникнення грошових зобов'язань. В даному випадку це норми трудового права (статті 94 - 95, 115 - 117 КЗпП України, частина 2 статті 233 КЗпП України, статей 28 - 34 Закону України "Про оплату праці").

Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права, у зв'язку з чим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі.

Пунктами 1, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року роз'яснено про те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на зазначене, ухвалу суду першої інстанції від 08.02.2016 року та постанову апеляційного суду від 04.04.2016 року про розгляд спірних вимог ОСОБА_4 слід скасувати, передавши на новий розгляд в іншому складі суду заяву ОСОБА_4 з грошовими вимогами по заборгованості із заробітної плати на суму 140 018, 11 грн. до місцевого господарського суду.

При новому розгляді заяви ОСОБА_4 з грошовими вимогами по заборгованій заробітній платі судам належить дослідити правомірність вимог заявника відповідно до статей 94 - 95, 115 - 117 КЗпП України, частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 28 - 34 Закону України "Про оплату праці", встановити причини ненарахування йому боржником заробітної плати за період 2008 - 2015 років (простій, відпустка за власний рахунок, зміна істотних умов праці та ін.) та дійти обґрунтованого висновку про можливість визнання його грошових вимог, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за період 2008 - 2015 років із застосуванням індексів зростання цін відповідно до статей 28, 30, 34 Закону України "Про оплату праці".

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.02.2016 року у справі №914/3120/15 скасувати.

Справу №914/3120/15 передати на новий розгляд вимог ОСОБА_4 до Господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

Н.Г. Ткаченко