Справа № 530/446/16-ц

2/530/305/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

03.06.2016 року місто Зіньків

Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Дем’янченка С.М. при секретарі Тараненко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' про визнання правочину недійсним,-

в с т а н о в и в :

З позову ОСОБА_1 вбачається, що 29 грудня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем товариством з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' було укладено договір фінансового лізингу № 003422, з додатками відповідно до якого лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (трактор ХТЗ-3512)  у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу  на строк та на умовах передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на нього лізингоодержувача згідно умов даного договору. Згідно додатку №1 вартість предмету лізингу становить -138000 грн., авансовий платіж - 69000 грн., комісія за організацію -13800 грн., 4140 грн. - комісія за передачу. Того ж дня 29.12.2015 року на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' 90000 грн., таким чином позивач повністю виконав зобов’язання за договором, а товариство з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' зобов’язане було замовити трактор ХТЗ-3512 за ціною 138000 грн. При підписанні договору фінансового лізингу № 003422 та додатків до договору товариство з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' замовчувала існування такої обставини як відсутність у продажу нового трактора ХТЗ -3512 за ціною 138000 грн. та шляхом обману спонукала позивача до укладення договору та перерахування коштів, при наданні достовірної інформації про ціну товару позивач не погодився б на укладення договору фінансового лізингу з товариства з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон'. Але відповідач до цього часу не виконав свої зобов'язання та не надав йому трактор ХТЗ-3512. Позивач вважає, що відповідач веде нечесну підприємницьку практику, оскільки вказаний договір не передбачає відповідальності  товариства з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' за невиконання умов договору, договір не містить технічних характеристик транспортного засобу, який має бути придбаний для нього і порушує його права як споживача, відповідно до вимог Закону України « Про захист прав споживачів». В зв'язку з вищевикладеним позивач просив суд визнати вказаний договір фінансового лізингу недійсним .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, послались на обставини викладені в позовній заяві, відповідач представник товариства з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' в судове засідання не з’явився, надіслав до суду заперечення, яке приєднано до матеріалів справи ( а.с.54-60).

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2 дослідивши та проаналізувавши матеріали справи і давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' про визнання правочину недійсним задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що 29.12.2015 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем товариством з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' договір фінансового лізингу № 003422 з додатками (а.с. 7-15). Додатки № № 1, 2, 3 до договору № 003422 є його невід'ємними частинами (а.с.13-15). Відповідно до умов договору лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати та передати предмет лізингу (трактор ХТЗ-3512, зазначений у п.3.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору)  у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу  на строк та на умовах передбачених договором (п. 1.3).  

Договором передбачено, що предмет лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на нього на Лізингоодержувача згідно з умовами даного Договору.

Пунктами 5.1.,5.2 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж продовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку №1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.  Згідно з додатком №1 до договору фінансового лізингу вартість предмету лізингу становить 138 000 грн., авансовий платіж 50%, сума виплат авансового платежу 69 000 грн., щомісячний авансовий платіж 5750,00 грн., комісія за організацію (10 %) 13 800, 00 грн., комісія за передачу (3%) 4140,00 грн. (а.с.13).

Згідно квитанції від 29.12.2015 року, ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ   ‘Лізингова компанія ‘Еталон' авансовий платіж в сумі 90 000 грн. за товар за договором № 003422 від 29.12.2015 року (а.с.29).

Відповідно до п 7. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від  06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі , якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

У відповідності з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч.2   ст. 806 ЦК України   до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

         Частиною 3   ст. 806 ЦК України   зазначається, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

          У частині 1 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг"   визначено форму договору фінансового лізингу - договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

          Так, вказана   норма регулює окремий вид цивільно-правових відносин - найм (оренда) транспортного засобу (параграф 5 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України   до договору фінансового лізингу застосовуються лише загальні положення про найм (оренду). Норми загальних положень про найм (оренду) викладені виключно в параграфі 1 глави 58 ЦК України.

       Застосування до фінансового лізингу норм, що регулюють окремі види найму (оренди), чинним законодавством не передбачено.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' у встановленому законом порядку внесено до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з правом надавати окремі види фінансових послуг. Зокрема і фінансовий лізинг.

Окрім цього, відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України   за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

          Таке ж визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

     Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України   про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг"   (частина 2 статті   806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

           За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

          Згідно зі   статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"   лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

          Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

          Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю -продаж.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Для кваліфікацій умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше - умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге - умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє - умови договору завдають шкоди споживачеві.

Суд прийшов до висновку про відсутність одночасно зазначених ознак «несправедливих умов договору».

Позивач сплатив лише авансовий платіж та комісії за організацію та оформлення даного договору та не вчиняв інших дій, передбачених умовами договору, для досягнення мети направленої на придбання трактору.  В такому разі відповідач позбавлений можливості приступити до виконання своїх договірних обов'язків, а отже, стверджувати про наявність недобросовісності з боку відповідача (при невиконанні своїх обов'язків) не можливо.

Також і відсутній дисбаланс договірних прав та обов'язків, так як, з договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відповідно до п.п. 5.1.,5.2 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачу протягом строку не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж продовж 12 місяців з моменту підписання договору, платежами визначеними в додатку №1 до договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.    

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Позивач вказує, що розділом 10 Договору   «Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем, а тому споживач позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору. Але умови будь-якого договору повинні відповідати як загальним, так і спеціальним нормам чинного законодавства. В разі, якщо умовами договору не врегульовано будь-які випадки відповідальності сторін, то така відповідальність настає на підставі норм закону. Тому, будь-яка із сторін не позбавлена можливості звертатися за захистом свої порушених прав на підставі норм закону.

Окрім того, лізингоодержувач не позбавлений можливості щодо ініціювання перед лізингодавцем внесення змін та доповнень до умов договору.

Права та обов'язки як лізингодавця, так і лізингоодержувача, окрім договору, що регулює різні за своїм змістом права та обов'язки сторін договору, ще закріплені в ст.ст. 10,11 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Враховуючи вищевикладене , суд вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, в зв'язку з цим відсутні підстави для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України « Про фінансовий лізинг» , ст.ст. 202, 203, 208, 639,       806 - 809 ЦК України,  ст.ст. 10,11,60, 88, 209, 213,215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ‘Лізингова компанія ‘Еталон' про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 003422 укладеного 29 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та товарством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Еталон» – відмовити.

        Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.\

Повний текст виготовлено 03.06.2016 року.

Суддя -