Справа № 161/20583/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В.

Провадження № 22-ц/773/568/16 Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого – судді Стрільчука В.А.,

суддів – Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання – Кирилюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 16 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 травня 2012 року Публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) «Сведбанк» та Публічне акціонерне товариство (далі – ПАТ) «Дельта Банк» відповідно до чинного законодавства уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

У свою чергу 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

Згідно із вказаними угодами (договорами) відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 0201/0507/88-346 від 31 травня 2007 року, укладеним між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник – ПАТ «Сведбанк) та ОСОБА_1, на користь ПАТ «Альфа-Банк», якому на даний час належать усі права кредитора.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано 50000 доларів США, які той зобов’язався повернути і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та на умовах, передбачених договором. Однак ОСОБА_1 свої зобов’язання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 08 травня 2015 року в нього виникла заборгованість за кредитом в розмірі 39960,50 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) на дату розрахунку складає 606825,09 грн., за відсотками – в розмірі 1461,67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 5816,09 грн., та за пенею – в розмірі 79,11 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає 1639,35 грн.

З метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором 26 лютого 2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 0201/0507/88-346-Р-1, за яким поручитель зобов’язалася відповідати перед кредитором як солідарний боржник за виконання позичальником умов кредитного договору.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 858061,33 грн. та понесені судові витрати.

Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 лютого 2016 року позов задоволено.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 0201/0507/88-346 від 31 травня 2007 року в розмірі 858061 грн. 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 606825 грн. 09 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 5816 грн. 09 коп. та пеня в розмірі 1639 грн. 35 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» судові витрати в розмірі 3654 грн., по 1827 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, покликаючись на невідповідність рішення нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення – невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Судом встановлено, що 31 травня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого був ПАТ «Сведбанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0201/0507/88-346, за яким банк зобов’язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 50000 доларів США на строк з 31 травня 2007 року по 31 травня 2017 року під 14 % річних, а позичальник зобов’язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати свої зобов’язання у повному обсязі у строки, встановлені договором (а. с. 18-21).

25 лютого 2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до вищевказаного кредитного договору, згідно з яким сторони домовилися, що розмір строкової заборгованості за кредитом складає 36239 доларів США, кредитний договір викладено у новій редакції, визначено, що з 10 квітня 2010 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за користування ним ануїтетними платежами у сумі 665,32 доларів США у чітко встановлений договором термін – 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору (а. с. 23-31).

26 лютого 2010 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору, яким змінено строк користування кредитом – до 31 травня 2032 року включно і змінено розмір ануїтетного платежу – до 509,67 доларів США (а. с. 32-36).

Банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит в сумі 50000 доларів США, однак відповідач не виконував належним чином свої зобов’язання щодо повернення кредитних коштів у встановлені договором строки, внаслідок чого станом на 08 травня 2015 року у нього виникла заборгованість за кредитом в сумі 39866,63 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 826132,58 грн., за відсотками – в сумі 1461,67 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 30289,40 грн., за пенею – 1639,35 грн.

Вказана заборгованість підтверджується наданими позивачем розрахунками (а. с. 78, 127), які відповідачами не оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вищевказаним кредитним договором 26 лютого 2010 року між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 0201/0507/88-346-Р-1, за яким поручитель зобов’язалася відповідати перед кредитором солідарно з основним боржником за виконання позичальником умов кредитного договору всім належним їй майном та грошовими коштами (а. с. 37-38).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 та ч. 1 ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» як продавець та ПАТ «Дельта Банк» як покупець уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким продавець відступив, а покупець прийняв права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (а. с. 9).

15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» як продавцем та ПАТ «Альфа-Банк» як покупцем було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким відбувся перехід від продавця до покупця прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, в тому числі за кредитним договором № 0201/0507/88-346 від 31 травня 2007 року (а. с. 10-17).

Договори про відступлення прав вимоги є чинним та жодною із сторін не оспорювалися.

Отже у встановленому законом порядку до нового кредитора ПАТ «Альфа-Банк» перейшли права вимоги первісного кредитора, в тому числі за вищезгаданими кредитним договором та договором поруки.

04 грудня 2014 року за № 111239-102 б/б ПАТ «Альфа-Банк» надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендованою кореспонденцією вимогу про усунення порушень, в якій пропонувалося відповідачам достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом і нараховані штрафні санкції (а. с. 79-80).

Однак відповідачі своїх договірних зобов’язань в добровільному порядку не виконали.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, стягнувши з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором, яка мала місце станом на 08 травня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що він не отримував вимоги банку про дострокове повернення кредиту, що позбавило його можливості врегулювати спірні питання в позасудовому порядку, і що банк пред’явив до нього позов, не дочекавшись закінчення 30-денного строку після надіслання йому вказаної вимоги.

Однак ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Частиною 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» дійсно передбачено, що якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Проте дана правова норма врегульовує питання, пов’язані з позасудовою вимогою кредитодавця до споживача, і не містить заборони банку пред’явити в суд позов до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором без надіслання йому попередньої позасудової вимоги. Таке право позивача передбачене ст. 3 ЦПК України.

Крім того, надіслану судом копію позовної заяви з додатками до неї ОСОБА_1 одержав 31 грудня 2014 року (а. с. 89), а оскаржуване рішення у справі постановлено 16 лютого 2016 року, тобто більш ніж через тридцять календарних днів, однак протягом цього часу відповідач у добровільному порядку кредит банку не повернув і не врегулював з кредитодавцем питання погашення заборгованості.

За таких обставин формальна відсутність документального підтвердження факту вручення відповідачу вимоги позивача ніяким чином не вплинула на його права та обов’язки, зокрема, на право добровільно погасити заборгованість.

Інших заперечень проти висновків суду в апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, постановленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 88 ЦПК України з відповідачів в дохід держави слід стягнути в рівних частинах судові витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошень про їх виклик в судові засідання апеляційного суду в сумі 360 грн. (по 180 грн. з кожного).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 відхилити, а повторне заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 16 лютого 2016 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про його виклик в судове засідання апеляційного суду в сумі 180 (сто вісімдесят) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про його виклик в судове засідання апеляційного суду в сумі 180 (сто вісімдесят) грн.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: