Головуючий у 1 інстанції - Спасова Н.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року           справа №805/16316/13-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів: Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 р. у справі № 805/16316/13-а за позовом Маріупольського міського центру зайнятості – робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 7 802,90 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Маріупольський міський центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (надалі позивач, Маріупольський МЦЗ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 7 802,90 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 р. у справі № 805/16316/13-а позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Маріупольського міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття суму виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 7 802 (сім тисяч вісімсот дві) гривні 90 (дев'яносто) копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

За нормами пункту другого частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.                                                  

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом 1 інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

          Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов’язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем – орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Колегія суддів доходить висновку, що правовий аналіз пунктів 1–4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб’єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб’єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє колегії суддів дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків “превентивного” судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб’єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов’язків та можливої дискреційної поведінки.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об’єднань, юридичних осіб, які не є суб’єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

В випадку, що розглядається, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_2, на думку колегії суддів, не підпадають під дію пункту 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року (справа № 21-1884а15), яка відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Маріупольського міського центру зайнятості – робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 7 802,90 грн. підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, оскільки суд помилково прийняв до свого провадження і розглянув справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалене в цій справі судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження в ній.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанцій були відсутні підстави відкривати провадження та вирішувати спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, як прийнята з порушенням норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 157, 195, 198, 203, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 р. у справі № 805/16316/13-а - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2014 р. у справі № 805/16316/13-а за - скасувати.

Провадження у справі № 805/16316/13-а за позовом Маріупольського міського центру зайнятості – робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення у розмірі 7 802,90 грн. - закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів                                                                                А.А. Блохін          

                                                                                                                                                                                                                                                ОСОБА_3

                                        ОСОБА_4