Ухвала

іменем україни

13 червня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СтупакО.В., Маляренка А.В., Парінової І.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовської Тетяни Леонідівни, Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання іпотечного договору недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 12 грудня 2011 року між ним та Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу СеркізовськоюТ.Л., зареєстрований в державному реєстрі за № 858. Зазначав, що спірний договір укладався на забезпечення виконання ОСОБА_5 як фізичною особою-підприємцем зобов'язань, що випливають з укладеного між нею та Фондом договору від 09 грудня 2011 року № 12-11-ЦП про надання цільової позики у розмірі 363 699 грн на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Предметом іпотеки визначено квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана відповідачем ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Посилаючись на те, що при укладенні договору іпотеки квартири він як співвласник квартири не надавав письмової згоди на його укладення, просив визнати вказаний договір недійсним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 червня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним іпотечний договір від 12 грудня 2011 року, укладений між Фондом та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Серкізовською Т.Л., зареєстрований в реєстрі за № 858.

Скасовано запис у Державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зареєстрований 12 грудня 2011 року за № 11954351 приватним нотаріусом Серкізовською Т.Л. на підставі договору іпотеки від 12 грудня 2011 року, на квартиру АДРЕСА_2.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 липня 2015 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 243 грн 60 коп., понесених судових витрат.

Останнім рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16 березня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні указаного позову, апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57-60, 212, 215, 303, 304, 309, 316 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Із врахуванням положень ст. ст. 3, 369, 526, 572, 575, 578 ЦК України, ст. 65 СК України, ст. ст. 6, 33 Закону України «Про іпотеку», а також правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність згоди позивача на укладення ОСОБА_5 оспорюваного договору іпотеки сама по собі не може бути підставою для визнання договору недійсним, при цьому факту недобросовісності третьої особи - контрагента Фонду матеріалами справи не встановлено.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Ступак

А.В.Маляренко

І.К.Парінова