Ухвала

іменем україни

8 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Колодійчука В.М.,

суддів: Висоцької В.С., Завгородньої І.М.,

Карпенко С.О., Кафідової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2015 року,

встановила:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 9 липня 2014 року ОСОБА_4 надав позику у сумі 749 000 грн, що еквівалентно 55 000 доларів США, зі строком повернення до 10 листопада 2014 року, про що останній склав розписку. Виконання зобов'язань за договором позики, забезпечено договором поруки, укладеним з ОСОБА_5, за умовами якого останній, як поручитель зобов'язується перед позикодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, просив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за договором позики, яка станом на 10 жовтня 2015 року становить 1 394 757,55 грн, із яких: 825 200 грн сума основного боргу; 364 874,05 грн пеня; 22 246,48 грн три проценти річних;

182 437,02 грн проценти за користування грошима.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2015 року позов задоволено.

Стянуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 1 394 757,55 грн із яких: 825 200 грн сума основного боргу; 364 874,05 грн пеня; 22 246,48 грн три проценти річних;

182 437,02 грн проценти за користування грошима. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від

21 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стянуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно на користь ОСОБА_3 714 000 грн сума основного боргу та 18 544,44 грн три проценти річних. Всього 732 544,44 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Змінюючи розмір стягнутої суми заборгованості за договором позики, апеляційний суд посилався на часткове погашення боржником суми боргу, яка підлягає відрахуванню із загальної суми заборгованості.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Установлено, що 9 липня 2014 року між ОСОБА_3, як позикодавцем, та ОСОБА_4, як позичальником, у простій письмовій формі було укладено договір позики, згідно якого, останній отримав грошові кошти у розмірі 749 000 грн, зі строком повернення до 10 листопада

2014 року. Договір є безвідсотковим.

У п. 3.3. вказаного договору сторони погодили, що підтвердженням отримання позики позичальником є розписка, видана позикодавцю

ОСОБА_3, що є невід'ємною частиною цього договору.

Зі змісту розписки від 10 липня 2014 року, складеною

ОСОБА_4, убачається, що останній у ОСОБА_3 взяв у борг 55 000 доларів С ША, які зобов'язався повернути в строк до 10 листопада 2014 року.

Тобто факт укладення договору позики між сторонами ще не свідчить про фактичне отримання позичальником ОСОБА_4 суми позики, а тільки розписка, написана самим позичальником з визначенням суми позики, дати її повернення та інших істотних умов є підтвердженням наявності між сторонами цивільно - правових відносин та зобов'язань.

3 метою виконання зобов'язань за договором позики, 9 липня

2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, згідно із яким ОСОБА_5, як поручитель, зобов'язується перед позикодавцем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У той самий час за змістом частин 1, 2 ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня

2013 року у справі № 6-63 цс13.

За положенням ч. 2 ст. 533 ЦК України допускається, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом

(ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212, 303, 316 ЦПК України на вказане уваги не звернув й визначаючи характер правовідносин сторін та справжній зміст письмового документа, залишив поза увагою той факт, що хоча договір позики укладено в гривні, проте зі змісту розписки, укладеної між сторонами, вбачається, що борг отримано в доларах США.

Викладене свідчить, що при вирішені спору апеляційним судом неповно встановлено фактичні обставин справи, що в силу ч. 2

ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом рішення з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.М. Колодійчук

Судді:В.С. Висоцька

І.М. Завгородня

С.О. Карпенко

О.В. Кафідова