Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2007 року Справа № 3/201-05
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді І.С. Карбань (доповідач), судді Л.М. Бабакової, судді І.А. Шутенко,
при секретарі –Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
позивача – Краснонос О.В. за довіреністю від 25.12.2006р.,
відповідача – Кендюшенко А.О. за довіреністю № 10-19/17-Д/49 від 02.06.06р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 184С/2-4 ) Державного підприємства «Сумський обласний радіотелеведійний передавальний центр», м. Суми на рішення господарського суду Сумської області від 06.12.2006 року по справі № 3/201-05
за позовом Державного підприємства «Сумський обласний радіотелевізійний передавальний центр», м. Суми
до Відкритого акціонерного товариства «Сумиобленерго», м. Суми
про визнання договорів частково недійсними
встановила:
ДП «Сумський обласний радіотелевізійний передавальний центр»звернулося до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсними додатків № 1 до договору № 41 від 27.05.96р. на червень, серпень, жовтень-грудень 1999р. та червень, жовтень 2000р., додатки № 1 до договору № 62 від 06.05.96р. на червень, серпень, жовтень-грудень 1999р. та травень-жовтень 2000р., додатки № 1 до договору № 205 від 22.04.96р. на червень-серпень, жовтень, листопад 1999р. та травень –серпень , жовтень 2000р., додатки № 1 до договору № 351 від 15.05.96р. на листопад, грудень 1999р. та травень, червень, серпень, жовтень 2000р. відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, в зв’язку з тм, що вони невідповідають вимогам закону.Також позивач стягнути з відповідача чудові витрати, пов’язані з розглядом справи.
09.11.2006р. позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив визнати недійсними додатки № 1 до договору № 41 від 27.05.96р. на липнь, серпень, жовтень, листопад, грудень 1999р. та липень, жовтень 2000р., додатки № 1 до договору № 62 від 06.05.96р. на липень, серпень, жовтень-грудень 1999р. та травень-жовтень 2000р., додатки № 1 до договору № 205 від 22.04.96р. на червень-серпень, жовтень, листопад, грудень 1999р. та травень –серпень , жовтень 2000р., додатки № 1 до договору № 351 від 15.05.96р. на листопад, грудень 1999р. та травень, липень, серпень, жовтень 2000р. відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, в зв’язку з тм, що вони невідповідають вимогам закону.
Рішенням господарського суду Сумської області від 06.12.2006р. по справі № 3/201-05 (суддя Сопяненко О.Ю.) в задоволені позову відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти по справі нове рішення, посилаючись на неповне з’ясування усіх обставин справи та порушення норм чинного законодавства. Апеялнт у скарзі стверджував, що в червні-грудні 1999р., травні-жовтні 2000р. структурні підрозділи ВАТ «Сумиобленерго», які не є юридичними особами направляли стректурним підрозділам ДП Сумський обласний редіотелевизійний передавальний центр, які теж не є юридичними особами лімітні повідомлення з нульовим лімітом споживання електроенергії. Після отримання повідомлення з нульовим лімітом позивач для узгодження договірних величин письмово звертався до відповідача, який своїми листами погоджував на зазначені вище місяця договірні величини ліміту споживання електричної енергії. Тому, позивач вважав, лімітні повідомлення з нульовою величиною такими, що втратили значимість по спірним договорам і не вважав їх такими, які належать до виконання.
Апеялнт вказував, що про порушене права, що стосується встановлення ліміту, та його обсяги позивач дізнався з рішення господарського суду Сумської області по справі № 1353-10/112 від 07.02.2002р. про стягнення з позивача на користь ВАТ „Сумиобленерго" суму боргу за перевищення договірної величини споживання у п’ятикратному розмір, яке 17.02.2002р. набрало законної сили. Після набрання чинності рішення по справі № 1353-10/112 позивач дізнався про порушення свого права стосовно лімітних повідомлень, які відповідно до винесеного судового рішення стали невід'ємною частиною договорів № 41 від 27.05.1996 р., № 62 від 06.05.1996 р., № 205 від 22.04. 1996 р. та № 351 від 15.05.1996 р.
Апелянт стверджував, що оскільки він дізнався про порушення свого права 17.02.2002, а звернувся з позовом тільки 05.05.2005 (три роки і два місяці), окільки обставини, в наслідок яких позивач не міг звернутися до господарського суду за захистом свого порушеного права, були викладені в клопотанні №214 від 28.07.2005.
Позивач вважав, що судом першої інстанції неправомірно та безпідставно було відмовлено в поновленні пропущеного строку для звернення до господарського суду з позовною заявою.
Також позивач вважав, що так як господарським судом Сумської області розглядалась справа №1353-10/112 за позовом ВАТ „Сумиобленерго" до ДП Сумський обласний передавальний центр про стягнення заборгованості, і тому факти встановлені при розгляді даної справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом розгляду справи №3/201-05 є визнання договорів частково недійсними, тобто, є різні предмети спору та різні підстави позовних вимог, оскільки при розгляді справи №1353-10/112 питання недійсності чи часткової недійсності договорів не досліджувалось, а отже факт дійсності договорів не встановлювався.
Апелянт зазначав, що при укладанні договорів № 41 від 27.05.1996 р., № 62 від 06.05.1996 р., № 205 від 22.04. 1996 р. та № 351 від 15.05.1996 р. на користування електричною енергією сторони визначили, що при виконанні договорів, а також по всім питанням, які необумовлені договорами, сторони зобов'язуються керуватися діючими Правилами користування електричною енергією та іншими законодавчими актами. В правових нормах, що регулюють відносини в енергетичній галузі України, виконуються принцип застосування спеціального законодавства, тобто відповідні норми цивільного кодексу регулюють тільки ті відносини в енергетиці, що не врегульовані спеціальним законодавством. Починаючи з червня 1999р. по жовтень 2000р. структурними підрозділами відповідача, які не є юридичними особами, в односторонньому порядку було встановлено нульовий ліміт споживання електроенергії та потужності лімітними повідомленнями, а саме: додатком № 1 по договору № 41 від 27.05.1996 р. на липень, серпень, жовтень - грудень 1999р. та липень, жовтень 2000р.; додатком № 1 по договору № 62 від 06.05.1996р. на липень, серпень, жовтень - грудень 1999р. та травень - жовтень 2000р.; додатком № 1 по договору № 205 від 22.04.1996р. на червень - серпень, жовтень - грудень 1999р. та травень - серпень, жовтень 2000р.; додатком № 1 по договору № 351 від 15.05.1996р. на листопад, грудень 1999р. та травень - серпень, жовтень 2000р.
Апелянт вказував, що у відповідності до ст. ст. 41, 44, 153 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), Закону України „Про електроенергетику", п. 1.7. Правил користування електричною енергією, затверджено постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. № 417/1442, пунктом 8 договорів на користування електричною енергією, сторони узгодили договірні величини споживання електричної енергії. Отже, при наявності у позивача заборгованості за спожиту електричну енергію відповідач мав право встановити для позивача ліміт споживання електричної енергії на нульовому рівні, направивши на адресу позивача лімітне повідомлення з встановленим нульовим лімітом, та відмінити раніше узгоджені між сторонами ліміти споживання електричної енергії та потужності. Але відповідач не встановив позивачу нульовий ліміт споживання електричної енергії і не відмінив узгоджені листами ліміти споживання електричної енергії та потужності.
Таким чином, лімітні повідомлення (додаток №1 до договорів) є недійсними оскільки сторони своїми листами узгодили та погодили ліміти споживання електричної енергії на відповідні місяця та відмінили раніш встановлені відповідачем лімітні повідомлення з встановленим нульовим лімітом. Узгоджені ліміти електричної енергії та потужності позивачем не були перевищені.
На думку апелянта судом першої інстанції при розгляді справи та прийнятті судового рішення не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору,свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, оскільки відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у Постанові від 29.12.1976 №11 „Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає рішення господарського суду Сумської області від 06.12.2006р. по справі № 3/201-05 законним та обгрунтованим і підстав для його скасування невбачає, у звязку з чим просить вказне рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Обгрунтовуючи свої вимог відповідач вказував, що підставами для застосування нульових лімітів споживання електроенергії у спірні періоди була наявність постійної заборгованісті позивача за поточне електроспоживання, та наявність старої заборгованості.
Відповідач зазначав, що 4.6 п.7 Постанови КМ України від 24.03.1999р. № 441 зобов'язує місцеві енергопостачальні організації визначати граничну величину споживання електричної енергії споживачам, крім населення, в межах розрахункового балансу, «які не проводять в повному обсязі поточні розрахунки за використану електричну енергію або не дотримуються узгоджених графіків погашення заборгованості, - на нульовому рівні». Таким чином, у ВАТ „Сумиобленерго" мали місце усі правові підстави для встановлення позивачу нольових лімітів споживання електричної енергії на ті періоди, які він оспорює. Також відповідач заначав, що згідно з ч.ч.5,6 ст.26 Закону України «Про електроенергетику»та Постанови КМ України від 24.03.1999р. № 441 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового становища підприємств електроенергетичної галузі»та пунктів 2.4, 2.7 вищевказаних договорів на використання електричної енергії, споживач повинен сплачувати енергопостачальному підприємству вартість електричної енергії, використаної понад встановлені ліміти електроенергії та потужності за розрахунковий період, а також кількість використаної електроенергії без лімітів та письмової згоди енергопостачального підприємства у 5-кратному розмірі. В звязку з чим відповідач вважає зазначені позивачем Додатки до договорів цілком правомірними і такими, що відповідають діючому на той час законодавству.
Відповдіач наголошував на тому, що факт врегулювання відносин з постачання електричної енергії між нашими організаціями за вказані періоди підтверджено рішенням господарського суду Сумської області від 07.02.02р. №1353-10/112 у справі за позовом ВАТ «Сумиобленерго»про стягнення 1572216, 97 грн. з ДП Сумський обласний радіотелевізійний передавальний центр. В цій справі зазначені Додатки були досліджені судом, як докази по справі і були визнані достатніми для винесення рішення. Також, господарський суд Сумської області виніс рішення стягнути з ДП Сумський обласний радіотелевізійний передавальний центр 1109104,22 грн.боргу за електроенергію, спожиту понад встановлені ліміти, 341343,34 грн. боргу за перевищення ліміту потужності, 30000 грн. пені з відстрочкою виконання рішення до 01.08.02р., яке оскаржене відповідачем не було.
Відповідач стверджував, що ухвалою господарського суду Сумської області від 20.09.04р. № 1353-10/112 виконання рішення від 07.02.02. по справі №1353-10/112 на користь ВАТ «Сумиобленерго»в загальній сумі 1173238,56 грн. було розстрочене на три роки, починаючи з січня 2005р. рівними частинами по 32589,96 грн. Постановою Харківського господарського апеляційного суду вищевказану ухвалу було змінено, виконання рішення господарського суду Сумської області від 07.02.02. №1353-10/112 було розстрочене, починаючи з листопада 2004р. рівними платежами строком на три роки від суми несплачених санкцій з строком платежу до 10 числа кожного наступного місяця.
Крім того, відповідач вказував, що ухвалою господарського суду № 6/124-05 від 14.12.05р. відносно позивача було порушено справі про банкрутство і грошові вимоги ВАТ „Сумиобленерго" були визнані в повному обсязі в сумі 1176396,73 грн. 04.05.06р. з боржником ДП ОРТПЦ і комітетом кредиторів була укладена мирова угода і затверджена судом. По цій угоді відповідач у добровільному порядку сплатив 28000 грн. за перевищення ліміту споживання електроенергії. Тобто на думку відповідач позивач н фактично уже своїми діями визнав правомірність вказаних додатків.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального права, встановлено, що між Державним підприємством «Сумський обласний радіотелевізійний передавальний центр» та Державною акціонерною енергетичною компанією "Сумиобленерго", правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Сумиобленерго", були укладені договори № 41 від 27.05.1996р. , № 62 від 06.05.1996р., № 205 від 22.04.1996р. та № 351 від 15.05.1996р. на користування електричною енергією. Відповідно до умов яких відповідач зобов'язувався забезпечити постачання позивачу електроенергії в обсягах, встановлених даними договорами, а позивач зобов'язувався своєчасно оплачувати спожиту ним електричну енергію.
Згідно з довідкою від 28.04.2004р. до складу ДП Сумського обласного радіотелевізійного передавального центру входять цеха: Сумський, Білопільський, Тростянецький, Шосткінський.
Пунктом 1.2 зазначених вище договорів відповідач доводив позивачу ліміти споживання електроенергії та потужності лімітними повідомленнями відповідно до додатку № 1 за 5 днів до початку розрахункового періоду та не пізніше чим через 5 днів після отримання граничних величин для ДАЕК "Сумиобленерго". Лімітне повідомлення є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до абзацу 4 п. 7, п. 11 постанови КМ України від 24.03.1999р. № 441 "Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового становища підприємств електричної галузі" місцеві енергопостачальні організації визначають граничні величини споживання електричної енергії для споживачів, які отримують електричну енергію на підставі двосторонніх угод, передбачених нормативними документами, - в обсязі, передбаченому відповідними угодами. Граничні величини споживання електричної енергії та потужності доводяться до споживачів як договірні величини у терміни, обумовлені договором між місцевою енергопостачальною організацією та споживачем. Повідомлення про ці величини є невід'ємною частиною договору.
Починаючи з червня 1999р. по жовтень 2000р. структурні підрозділи ВАТ «Сумиобленерго»встановлювали позивачеві нульовий ліміт споживання: Додатком № 1 по договору № 41 від 27.05.1996р. на червень, серпень, жовтень, листопад, грудень 1999р. та червень, жовтень 2000р.; Додатком № 1 по договору № 62 від 06.05.1996р. на червень, серпень, жовтень, листопад, грудень 1999р. та травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2000р.; Додатком № 1 по договору № 205 від 22.04.1996р. на червень, липень, серпень, жовтень, листопад 1999р. та травень, червень, липень, серпень, жовтень 2000р.; Додатком № 1 по договору № 351 від 15.05.1996р. на листопад, грудень 1999р. та травень, червень, серпень, жовтень 2000р.
Згідно з п. 8 зазначених договорів зміни встановлених лімітів споживання електричної енергії та потужності проводяться за письмовою згодою енергопостачальної організації та абонента не пізніше чим за 10 днів до закінчення розрахункового періоду.
Пунктами 1.7, 1.9 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. (в редакції, що діяла на той час) передбачено, користування електричною енергією здійснюється на основі договору, що укладається між електропостачальною організацією і споживачем електричної енергії. Умови договору можуть змінюватися за узгодженням сторін. Відповідно до п. 6.3 цих Правил в разі необхідності змінити договірну величину споживання електричної енергії споживач може звернутися до електропостачальної організації не пізніше 20 числа поточного розрахункового місяця, за відповідним коригуванням договірної величини відпуску електричної енергії.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику»та постанови КМ України № 441 від 24.03.1999р., пунктів 2.4, 2.7 укладених між сторонами договорів, споживач повинен сплачувати енергопостачальному підприємству вартість електричної енергії, використаної понад встановлені ліміти електроенергії та потужності за розрахунковий період, а також кількість використаної електроенергії без лімітів та письмової згоди енергопостачального підприємства у 5-кратному розмірі.
З матеріалів справи видно, позивач в заяві про уточнення позовних вимог від 09.11.2006р. за № 082 та поясненнях по справі від 23.11.2006р. за № 087 зазначав, що після отримання лімітних повідомлень з встановленим відповідачем нульовим лімітом споживання електричної енергії, він для узгодження договірної величини в обумовлені договорами терміни звертався з листами до відповідача для узгодження (зміни вже встановленого нульового ліміту) величини споживання електричної енергії та потужності, а відповідач, в свою чергу, своїми листами погодив граничні ліміти споживання електричної енергії.
Дана позиція позивача спростовується запереченнями відповідача, зокрема, тим, що за позовом прокурора Сумської області в інтересах держави в особі ВАТ «Сумиобленерго»господарським судом Сумської області рішенням від 07.02.2002 р. у справі № 1353-10/112 (яке набрало законної сили) з Сумського обласного радіотелевізійного передавального центру на користь ВАТ «Сумиобленерго»було стягнуто 1 109 104 грн. 22 коп. боргу за електроенергію, спожиту понад встановлені ліміти, 341 343 грн. 34 коп. боргу за перевищення ліміту потужності, 30 000 грн. пені та судові витрати по справі. В мотивувальній частині цього рішення зазначено, що борг за перевищення ліміту споживання електроенергії та за перевищення ліміту потужності протягом 1999-2000 років підтверджується довідками про доведення лімітів споживання електроенергії та лімітів потужності, копіями лімітних повідомлень, відповідними розрахунками.
Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до пункту 7 Порядку постачання електричної енергіі споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24.03.99р., енергопостачальні організації зобов'язані визначати граничт величину споживання електричної енергії споживачам в межах розрахункового балансу, які не проводять в повному обсязі поточні розрахунки за використану електричну енергію або не дотримуються узгоджених графіків погашення заборгованості на нульовому рівні.
Надані відповідачем документи - Довідки про стан розрахунків ті двосторонні Акти звірок взаємних розрахунків (а.с. 107-143 том 2, а.с. 5-35 том 3) - свідчать про відсутність з боку позивача розрахунків у повному обсязі протягом 1999-2000 рр., а саме: за договором № 205 від 22.04.1996 р. (Шосткинський ретранслятор) розрахунки за спожиту активну електроенергію не проводилися з 05.01.1999 р. 05.05.2000 р., у липні та листопаді 2000 р.; за договором № 351 від 15.05.1996 р. (Сумський ретранслятор) - з січня по травень, з липня по жовтень та у листопаді, грудні 2000р.; за договором № 41 від 27.05.1996 р. (Тростянецький ретранслятор) - у жовтні - листопаді 2000 р.; за договором № 62 від 06.05.1996 р. (Білопільський ретранслятор)- з грудня 1998р. по квітень 2000р., у червні, липні, жовтні та листопаді 2000р.
Враховуючи те, що відповідач довів те, що позивач на протязі 1999-2000 рр. в повному обсязі не проводив поточні розрахунки за використану електроенергію, а позивач на підтвердження своєї позиції щодо визнання недійсними додатків № 1 до договорів надав лише докази узгодження лімітів споживання електроенергії та потужності, у звязку з чим вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Матеріалами спрви встановлено, що позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою 11.05.2005р. Разом з позовом позивач подав клопотання про визнання причин пропуску загального строку позовної давності поважною та про поновлення пропущеного строку для захисту його порушеного права керуючись ст. 22 ГПК України та 267 ЦК України (в редакції 01.01.2004р.), обгрунтовуючи його тим, що про порушення своїх прав він довідався лише в лютому 2002р. після набрання чинності рішення господарскього суду Сумської облсті від 07.02.2002р. по справі № 1353-10/112 і не міг звернутися до суду за захистом свого порушеного права у зв’язку з обмеженим цільовим бюджетним фінансуванням та у зв’язку з тим, що з грудня 2001р. по теперешній час Державною виконавчою службою було накладено арешти на кошти підприємства.
Відповідно до статей 71, 76 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) та статей 257, 261 ЦК України (в редакції 01.01.2004р.) до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності - три роки. Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно із ст. 80 ЦК УРСР(в редакції 1963р.) та ст. 267 ЦК України (в редакції 01.01.2004р.) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.
Згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення яких виникло до 01.01.2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Крім того, відповідач у відзиві на позов заявив про необхідність застосування строку позової давності.
Враховуючи те, що позивачу про наявність спірних додатків № 1 до договорів № 41 від 27.05.1996р., № 62 від 06.05.1996р., № 205 від 22.04.1996р. та № 351 від 15.05.1996р. було відомо з моменту їх укладання у 1999-2000 р.р., а не з моменту вступу в законну силу рішення господарського суду від 07.02.2002р. у справі № 1353-10/112, у звязку з чим клопотання позивача № 214 від 28.07.05р. про визнання причини пропуску встановленого строку поважною та поновлення пропущеного строку для захисту порушеного права не підлягає задоволенню.
Крім того, з матеріалів справи видно, що позивачем було оскаржено в апеляційному порядку лише ухвалу від 20.09.2004р. про розстрочення виконання рішення господарського суду Сумської області від 07.02.2002р. по справі № 1353-10/112.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що господарським судом Сумської області по справі № 3/201-05 було прийнято рішення від 06.12.2006 р. у відповідності до норм чинного законодавства та матеріалів справи і підстави для його скасування відсутні. Заперечення викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, -
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 06.12.2006 року по справі № 3/201-05 залишити без змін.
Головуючий суддя І.С. Карбань
Суддя Л.М. Бабакова
Суддя І.А. Шутенко