ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2009 року Справа №2а-4370/09/1370
14 год. 00 хв. м. Львів, вул. Чоловського, 2, зал № 8
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. при секретарі Оларь В.О., за участю представників позивача Карплюка В.О., відповідача Шургота І.Я., третьої особи ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Головного управління юстиції у Львівській області, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3, про скасування постанов та зобов’язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ
Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління юстиції у Львівській області. Позивач просить суд:
• скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.04.2009 року ВП №12579045;
• скасувати постанову від 15.06.2009р. начальника ППВР про результат розгляду звернень ГУПФУ у Львівській області від 15.06.2009 року та 12.06.2009 року;
• зупинити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа по справі №2-а446/08 виданого 24.04.2009р. Личаківським районним судом м. Львова до набрання чинності рішенням за наслідками розгляду даного позову;
• зобов’язати державного виконавця вчинити дії, а саме - винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.
В судовому засіданні позивач вимоги позовної заяви підтримав, просить їх задовольнити з наступних підстав. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.04.2009 року №12579045 прийнята державним виконавцем з порушенням норм чинного законодавства, оскільки
винесена на підставі виконавчого листа, що не відповідає вимогам ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, у ньому відсутні ідентифікаційний код боржника та стягувача, дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ. Позивач також вважає, що виконавчий лист безпідставно видано відповідно до Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, а не відповідно до Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах. У зв‘язку з цим позивач подав скаргу №4479/06-22 від 15.05.2009р. на постанову від 30.04.2009р. Постановою начальника підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області від 15 червня 2009 року визнано дії державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження №12579045 правомірними. Позивач вважає постанову від 15 червня 2009 року такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства з тих підстав, що згадана постанова винесена без врахування доводів скарги за №4479/06-22 від 15.05.2009р. Представник позивача стверджує, що державний виконавець ВДВС ГУЮ у Львівській області повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження також з мотивів непідвідомчості йому згаданого провадження. Тому просить суд зобов’язати державного виконавця винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Аргументів з приводу позовної вимоги про зупинення виконавчого провадження представник позивача не навів.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та стверджує, що державний виконавець при винесенні постанови діяв відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», ЗУ «Про державну виконавчу службу». Вважає, що виданий 24.04.2009р. Личаківським районним судом м. Львова виконавчий лист №2а-446/08 в цілому відповідає вимогам ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження», містить відомості про номер та дату винесення судового рішення. Відсутність в виконавчому листі інформації про ідентифікаційні коди боржника і стягувача не може бути формальною причиною для відмови у відкритті виконавчого провадження, оскільки така інформація є доступною як для державного виконавця, так і для учасників виконавчого провадження та не перешкоджає виконанню судового рішення, що набрало законної сили. Постанова начальника підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області від 15 червня 2009 року винесена за наслідками перевірки всіх скарг та звернень боржника у виконавчому провадженні (в т.ч. і скарги від 15.05.2009р.), керівником перевірено всі дії державного виконавця, вчинені в межах виконавчого провадження №12579045 та визнано такі правомірними. Тому вважає доводи позивача про відсутність результатів розгляду його скарги необґрунтованими та безпідставними. Представник відповідача також вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області по поданню цього та низки аналогічних за змістом позовів до ГУЮ у Львівській області спрямованими на затягування процесу виконання рішень судів, що набрали законної сили.
Третя особа ОСОБА_3 вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що спрямовані за невиконання рішення суду в межах виконавчого провадження, за яким вона є стягувачем.
Судом ставилося на обговорення питання про заміну відповідача у справі – Головного управління юстиції у Львівській області – на належного, а саме – Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області. Адже відповідно до ч. 3 ст. 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» органами державної виконавчої служби є, зокрема відділи державної виконавчої служби обласних управлінь юстиції. Та обставина, що зазначений відділ не є юридичною особою і знаходиться в структурі головного управління юстиції не позбавляє його статусу органу державної виконавчої служби, який повинен бути відповідачем у справі відповідно до вимог ч. 3 ст. 181 КАС України. Проте позивач наполягає на розгляді справи в межах заявлених позовних вимог саме до Головного управління юстиції у Львівській області як юридичної особи, в структурі якої діє відділ державної виконавчої служби. Представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та незаконними по їх суті, залишає вирішення поставленого питання на розсуд суду. З урахуванням категоричної позиції представника позивача щодо особи відповідача у справі суд ухвалив розглядати справу в межах заявлених позовних вимог та не залучати до участі у справі іншого відповідача.
Суд оглянув у судовому засіданні та оголосив матеріали виконавчого провадження №12579045.
На запитання суду представники сторін повідомили, що надали всі наявні докази на підтвердження їх вимог та заперечень, інших надати не бажають.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи докази та оцінив їх в сукупності, суд постановляє відмовити у задоволенні адміністративного позову з таких підстав.
В провадженні Личаківського районного суду м. Львова перебувала адміністративна справа № 2а-446/2008 р. за позовом ОСОБА_3 до Львівського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій неправомірними та повернення заборгованості.
Постановою суду від 08.05.2008 р., яка набрала законної сили 31.03.2009 р., зобов‘язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести нарахування і виплату суми недоотриманої ОСОБА_3 пенсії з 06.11.2003 р. по 01.01.2005р. з врахуванням розміру отримуваної нею премії в розмірі 33,3 % окладу за підтримання бойової готовності і бездоганне виконання службових обов’язків згідно Указу Президента №615 від 14.07.1995р., а також з врахуванням отримуваної позивачкою на день звільнення 70%, а не 15% надбавки за безперервну службу згідно Указу Президента від 05.05.2003р. №389. Також зобов’язано виплатити ОСОБА_3 різницю суми неотриманої пенсії, яка виплачувалась без врахування вказаних видів доплат за період з часу її призначення з 06.11.2003р. по 01.01.2005р.
24 квітня 2009 року на виконання вищеописаного рішення суду, що набрало законної сили, Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист.
30 квітня 2009 року державним виконавцем ППВР ВДВС ГУЮ у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вищезгаданого виконавчого листа №2а-446/08, про що повідомлено сторін виконавчого провадження у встановленому законом порядку, боржнику (позивачу у даній справі) надано строк для добровільного виконання до 12 травня 2009 року.
06 травня 2009 року (вх. № 1392/5) позивач отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.04.2009р., що підтверджується відбитком печатки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на супровідному листі відповідача у справі.
Вважаючи винесення постанови про відкриття виконавчого провадження безпідставним, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало до ППВР ВДВС ГУЮ у Львівській області скаргу від 15.05.2009 року за № 4479/06-22. Просило скасувати згадану постанову з тих мотивів, що виконавчий лист від 24.04.2009 року по справі № 2а-446/2008 р. (на підставі якого відкрито виконавче провадження), виданий з порушенням ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, в ньому відсутні ідентифікаційний код боржника та стягувача, дата і номер рішення за яким видано виконавчий документ, а справа № 2а-286/2009 р. не відповідає номеру судового рішення.
Постановою начальника ППВР ВДВС ГУЮ у Львівській області від 15.06.2009 року за результатами розгляду звернень позивача, в т.ч. скарги від 15.05.2009 р., відмовлено у її задоволенні з тих підстав, що наявність ідентифікаційного коду не є обов‘язковою, а щодо дати і номера рішення за якими видано виконавчий документ, то ці реквізити наявні у виконавчому документі, а саме № 2а-446/2008 р. від 08.05.2008 р. Позивач не погоджується із зазначеною постановою про відмову в задоволенні скарги від 15.05.2009 року за № 4479/06-22, що стало підставою її оскарження в судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, такі виконавчі документи як виконавчі листи, що видаються судами (п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону). Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» однією з підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. У виконавчому документі повинні бути зазначені, зокрема, найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо.
Оцінюючи відповідність виконавчого листа № 2а-446/2008р. вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та аргументи позивача про відсутність необхідних реквізитів виконавчого документа, а також про невідповідність форми виконавчого листа вимогам «Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах» суд виходить з наступного.
За змістом ч.1 ст. 181 КАС України учасник виконавчого провадження має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси. Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної виконавчої влади. З урахуванням вимог ст. ст. 11, 71 КАС України факт порушення своїх прав повинен доводити позивач.
Видача виконавчого листа у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 р. №68, замість застосування Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 05.12.2006 р. № 155 не впливає на реалізацію прав та інтересів позивача як боржника у виконавчому провадженні, не порушує їх, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови як неправомірної.
У виданому Личаківським районним судом м.Львова виконавчому листі відсутні реквізити з назвою «дата» і «номер» рішення, за яким видано виконавчий документ. Натомість зазначено реквізити «Справа №» та «Дата розгляду справи», які відповідають номеру та даті винесення постанови суду, за якою видано виконавчий лист. За таких обставин, суд вважає, що зазначення у виконавчому листі номеру справи та дати розгляду адміністративної справи є належним виконанням вимог ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зазначення у виконавчому документі дати і номеру рішення, за яким видано виконавчий документ. Окрім того, суд враховує, що наведених у виконавчому листі відомостей достатньо для встановлення номеру та дати винесення постанови, на виконання якої видано виконавчий документ, а тому права позивача, як боржника у виконавчому провадженні, не порушені.
Доводи позивача про відсутність у виконавчому листі ідентифікаційних кодів боржника та стягувача в судовому засіданні підтвердилися. Однак відсутність цих відомостей у виконавчому документі, сама по собі, не може бути достатньою підставою для визнання порушення прав позивача, який є боржником у виконавчому провадженні. В позовній заяві позивач не зазначає, які саме його права, свободи чи інтереси порушено. В судовому засіданні представник позивача не навів доказів, що відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, в якому не зазначено ідентифікаційний кодів сторін, завдає яку-небудь шкоду його охоронюваним законом правам чи інтересам.
Крім того, ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» надає державному виконавцеві при здійсненні виконавчого провадження право одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію, рівно як і звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення. Таким чином, відсутність даних про ідентифікаційні коди сторін у випадку необхідності може бути усунута в процесі виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 129 Конституції України обов‘язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, а відповідно до ст. 7 КАС України – принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах. Відповідно до ст. 14 КАС України постанови суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Постанова суду, на виконання якої видано виконавчий лист, набрала законної сили і повинна бути виконана боржником (позивачем у справі). Натомість, відмова у відкритті виконавчого провадження з підстав, які зазначає позивач, призвела б до фактичної неможливості примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили, що б позбавило судове рішення ефективності та спричинило порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Щодо позовних вимог про скасування постанови начальника ППВР ВДВС ГУЮ у Львівській області від 15.06.2009 року за результатами розгляду звернень позивача, в т.ч. скарги від 15.05.2009 р., слід зазначити наступне. Позивач не погоджується із зазначеною постановою з тих мотивів, що при її винесенні не було враховано аргументів скарги від 15.05.2009р. та не розглянуто її (скаргу) по суті. Однак такі твердження позивача спростовуються змістом оскаржуваної постанови. Зокрема, начальник ППВР ВДВС ГУЮ у Львівській області в оскаржуваній постанові вказує, що така винесена за наслідками розгляду звернень позивача від 15.05.2009р. та 12.06.2009р.; дослідивши матеріали виконавчого провадження та пояснення державного виконавця він (начальник) вирішив у задоволенні скарги відмовити. Суд вважає, що оскаржувана постанова винесена посадовою особою органу державної виконавчої служби в межах наданих повноважень, обґрунтовано, безсторонньо (неупереджено), та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Та обставина, що оскаржувана постанова винесена (як випливає з її резолютивної частини) в порядку контролю за виконавчим провадженням на підставі ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», а не на підставі ст. 85 цього Закону не має суттєвого значення для оцінки цієї постанови, оскільки однією з підстав проведення перевірки і була скарга позивача від 15.05.2009р. Покликання позивача про те, що порушення строку розгляду скарги від 15.05.2009р. є свідченням того, що така є задоволеною не приймається судом, оскільки не обґрунтоване жодною нормою закону. Отже, позивач не довів, що при винесенні оскаржуваної постанови відбулося порушення його прав чи інтересів.
З урахуванням висновків суду щодо правомірності оскаржуваних постанов суд не знаходить підстав для задоволення позовної вимоги про зупинення виконавчого провадження.
Щодо тверджень позивача про непідвідомчість спірного виконавчого провадження Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Львівській області суд виходить з наступного.
Відповідно до Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою Пенсійного Фонду України від 27.06.2002р. № 11-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади. Управління підвідомчі та підзвітні Фонду. Основним завданням Головного управління в області, зокрема, є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку.
Відповідно до вимог ст. 20-1 Закону України «Про виконавче провадження» на підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається, зокрема, виконання рішень, за якими боржниками є «територіальні підрозділи центральних органів державної влади, … , а також інші територіальні підрозділи органів державної влади».
З урахуванням наведених норм права суд прийшов до висновку, що державним виконавцем ППВР ВДВС ГУЮ у Львівській області не порушено встановлених законом правил підвідомчості виконавчих проваджень, а доводи позивача в цій частині не ґрунтуються на законі.
Під час судового розгляду зі ініціативи суду обговорювалося питання про належність відповідача - Головного управління юстиції України у Львівській області. Представник позивача наполягає на вирішенні спору саме щодо цього відповідача, і не погодився на заміну відповідача. Відповідачем за позовом зазначено Головне управління юстиції у Львівській області - тобто особу, яка не є органом державної виконавчої служби. За таких обставин, пред‘явлення позову до органу, який не є учасником спірних публічних правовідносин, є самостійною правовою підставою для відмови у позові.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судові витрати з позивача у даній справі не підлягають до стягнення.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 11, 50, 70, 71, 72, 86, 94, 98, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Москаль Р.М.
Постанова складена в повному обсязі 31 липня 2009 року.