2-1541/2009р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

    30 липня 2009 року                                 м. Лисичанськ

    Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

    головуючої судді             Лизенко І.В.,

    при секретарі судового засідання  Паршиковій Н.А.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про стягнення боргу за договором позики, -

встановив:

    Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, та з заявою про уточнення позовних вимог, посилаючись на те, що 14 серпня 2007 року позичив відповідачеві кошти у сумі 5000 доларів США зі строком повернення до 2001 року, та 6000 доларів США зі строком повернення до 2017 року, що підтверджується розпискою. Домовились, що відповідач повертатиме борг по 110 доларів США щомісяця. Відповідач порушив умови договору, не кожного місяця повертав кошти. Всього ним повернуто 1500 доларів США. У зв’язку з порушенням відповідачем умов договору просив суд, уточнивши позовні вимоги, стягнути з відповідача борг загальною сумою 9500 доларів США, що еквівалентно 73150 грн., з врахуванням нарахованих відсотків за користування позикою згідно ст. 1048 ЦК України у сумі 2229,70 доларів США, що еквівалентно 17168,69 грн., а всього 90318,69 грн.

    Позивач у судовому засіданні позов підтримав, підтвердив викладене у ньому, доповнивши, що договір позики з відповідачем у письмовій формі укладено не було. На підтвердження укладення договору відповідачем написано розписки. Відсотки за користування коштами у розписках не передбачені. Усно про відсотки не домовлялись. У позові помилково зазначив розмір повернутої відповідачем суми – 2500 доларів США. Відповідачем повернуто 1500 доларів США. Позичав кошти відповідачу як фізична особа. Даний договір позики не пов'язаний з підприємницькою діяльністю.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позичав у позивача 5000 доларів США до 01.06.2011 року. Зобов’язався щомісяця сплачувати по 110 доларів США в рахунок повернення боргу. Дійсно порушив графік повернення коштів, сплачував не щомісяця, тому на цей час існує заборгованість по цих платежах. Однак, у цій частині позов не визнає, бо позивача повідомив про його скрутне матеріальне та сімейне становище: батьком помер, мати тяжко захворіла, підприємницька діяльність через кризу здійснюється мляво. Не визнає вимоги в частині повернення боргу у сумі 6000 доларів США, оскільки дійсно брав у позивача кошти у сумі 12000 доларів США на придбання обладнання. Встановив обладнання на території позивача, бо вони мали дружні стосунки. Протягом нетривалого проміжку часу обладнання було викрадене невідомими особами, про що заявив до міліції. Враховуючи, що обладнання викрадено з його території, позивач запропонував повернути йому лише 6000 доларів США будь-коли за наявності можливості. Розписка щодо даного боргу була написана пізніше під погрозою фізичною розправою зі сторони позивача. З приводу погроз до міліції не звертався. Надати будь-які докази на підтвердження написання розписки під погрозами не може.

Представник відповідача ОСОБА_3  позов не визнала, підтримала пояснення відповідача, доповнень не надала.

Судом досліджено наступні докази: розрахунок відсотків за користування коштами, копії розписок, копія журналу з фіксацією повернення боргу, письмові заперечення відповідача, довідка про офіційний курс валют.

Суд, вислухавши пояснення сторін, представника відповідача, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.

14 серпня 2007 року між сторонами укладено договір позики в усній формі, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв 5000 доларів США, та зобов’язався повернути таку ж суму грошових коштів до 01 червня 2011 року частинами по 110 доларів США на місяць, що підтверджується розпискою (а.с.8).

Відповідачем порушувались умови договору щодо щомісячного повернення коштів, внаслідок чого створилася заборгованість по виконанню графіка у сумі 990 доларів США, що визнано відповідачем.

Всього відповідач повернув 1500 доларів США, що не заперечується сторонами.

14 серпня 2007 року між сторонами укладено договір позики в усній формі, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв 6000 доларів США, та зобов’язався повернути таку ж суму грошових коштів до 01 червня 2017 року, що підтверджується розпискою (а.с.7).

Борг відповідачем не повернуто.

Задовольняючи позов частково, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Оскільки відповідачем прострочено зобов’язання щодо повернення частинами боргу у сумі 5000 доларів США, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина боргу, що залишилась, у сумі 3500 доларів США, що складає 26950 гривень за курсом НБУ станом на 31.07.2009 року (а.с.21).

Посилання відповідача на порушення умов договору через скрутне матеріальне становище, суд не бере до уваги, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, який звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов’язання (ч.2 ст. 617 ЦК України).

Розпискою про отримання позики у сумі 6000 доларів США (а.с.7) строком повернення коштів зазначено 01 червня 2017 року.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження написання розписки (а.с.7) під впливом погроз з боку позивача, тому суд не бере дані пояснення до уваги. Окрім того, відповідачем визнано факт отримання від позивача коштів у сумі 12000 доларів США, з яких 6000 доларів США він за домовленістю повинен повернути позивачу.

Отже, розписка (а.с.7) є належним доказом існуючих між сторонами правовідносин. На спростування цього доказу відповідачем суду інших доказів не надано.

Відповідачем у розписці не зазначено про повернення коштів частинами (з розстроченням).

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження досягнення домовленості щодо повернення позики у сумі 6000 доларів США частинами.  

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу…

Отже, вимоги позивача про повернення позики до настання строку, зазначеного у розписці, є необґрунтованими.

Також, суд визнає необґрунтованими позовні вимоги про стягнення відсотків за користування коштами у сумі 2229,70 доларів США, що складає 17168,69 грн., оскільки договором, що підтверджений розписками (а.с.7,8), це не встановлено. Окрім того, за поясненнями позивача домовленості про сплату відсотків за користування коштами між сторонами не було.

Більш того, Верховний Суд України (у рішенні від 17.12.2008 року у справі за позовом Особи 1 до Особи 2 про стягнення боргу та процентів за договором позики за касаційною скаргою Особи 2 на рішення Слов’янського міськрайонного суду від 21 04.2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03.07.2008 року) зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою (п.6 ст.4 Закону); фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п.5 ч.1 ст.1 Закону). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. Отже, в інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

При поданні позову до суду позивачем сплачено 892,82 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 341 грн.  

На підставі викладеного та ст.ст. 525, 526, 530, 617, 1046-1050 ЦК України , керуючись ст.   10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

     Позов ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

     Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1  борг за договором позики у сумі 26 950 (двадцять шість тисяч дев’ятсот п’ятдесят) гривень, а також судові витрати у справі у сумі 341 (триста сорок одна) гривня.

     У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

     Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області.

            Суддя: