АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/14971/13-ц Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 22-ц/789/538/16 Доповідач - Сташків Б.І.

Категорія - 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Сташківа Б.І.

суддів - Жолудько Л. Д., Костів О. З.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 в інтересах якої діє ОСОБА_3, третя особа — служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою та виділення їй в користування житлової кімнати, посилаючись на те, що позивачці на праві власності належить 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, що належала померлій ОСОБА_6 Спірна квартира має дві окремі ізольовані кімнати, тому ОСОБА_1 просить виділити їй для проживання кімнату меншої площі, а саме 13.2 кв.м. відповідно до меншої частки, права та інтереси відповідача порушуватися таким виділом в користування не будуть. Крім цього, відповідач змінив замки від вхідних дверей, у зв'язку з чим вона не може вільно зайти в квартиру, на неодноразові звернення про надання ключів не реагує, чим чинить перешкоди співвласнику у вільному користуванні квартирою.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 в інтересах якої діє ОСОБА_3, третя особа — служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про усунення перешкод в користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою задоволено частково.

Встановлено порядок користування квартирою №2 у будинку №4 по вул. Б. Хмельницького у м.Тернополі, виділивши в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 13,2 кв.м., ОСОБА_5 виділено в користування житлову кімнату площею 13,7 кв.м., залишивши в їхньому спільному користуванні господарські приміщення: кухню, коридор, вбиральню, ванну кімнату.

В частині заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо не вчинення перешкод в користуванні квартирою, надання ключів від замка вхідних дверей у квартиру в задоволенні відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 114,71 грн. в повернення сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині встановлення порядку користування квартирою №2 у будинку №4 по вул. Б. Хмельницького у м. Тернополі та провадження у справі закрити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам у справі, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято уваги той факт, що спірна квартира складається з двох прохідних кімнат, що підтверджується технічним паспортом на квартиру. Враховуючи те, що частка ОСОБА_1 складає 1/4 у вказаній квартирі, тому виділення їй кімнати, площею 13,2 кв.м. фактично порушує законні права іншого співвласника — ОСОБА_5, якій належить 3/4 частки в даній квартирі, що становить 20,18 кв.м.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 зазначив, що він підтримує доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим.

Представник ОСОБА_1 не погоджується із апеляційною скаргою, просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, зареєструвавши набуте нею право власності на частку у спірній квартирі, як співвласник, має право на надання їй у користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності, а саме кімнатою площею 13,2 кв.м. та приміщеннями загального користування, оскільки згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Колегія суддів не може повною мірою погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2011 року померла мати позивача - ОСОБА_6, що стверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ИД № 119232, виданого 25.04.2011 року відділом ДРАЦС Тернопільського міського управління юстиції.

Згідно заповіту від 30.08.2010 року квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочці рідного брата позивачки — ОСОБА_3, який виступає законним представником неповнолітньої спадкоємиці.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 26 жовтня 2012 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/4 частки спірної квартири.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №378280 від 08.02.2013 року ОСОБА_1 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_3.

Судом першої інстанції встановлено, що не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проживає в Російській Федерації в м. Москва, періодично приїжджає в м.Тернопіль.

Із технічного паспорту на квартиру від 29.04.1994 року (а.с.60-62) вбачається, що спірна квартира складається з двох прохідних кімнат загальною площею 45,80 кв.м. в тому числі житловою площею 26,90 кв.м., а саме: 13,20 кв.м. та 13,60 кв.м., кухні, площею 7,20 кв.м., ванної кімнати, площею 3,20 кв.м., вбиральні, площею, 1,30 кв.м., коридору, площе. 8,40 кв.м.

Із плану квартири, складеного до технічного паспорту (дублікат) на вказану квартиру від 07.08.2015 року (а.с.8-9) вбачається, що житлові кімнати не є прохідними.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 пояснив, що прохід між кімнатами не замурований, а лише заставлений меблями та коврами, то ж фактично кімнати є прохідними.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У правовій позиції Верховного Суду України 6-1500цс15 зазначено, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд повинен виділити в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Суд першої інстанції, виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 13.2 кв.м., фактично порушив законні права та інтереси іншого співвласника, а саме ОСОБА_5, якій належить 3/4 частки у вказаній квартирі, що становить 20,18 кв.м. розміру їх часток у праві власності на спільне майно, оскільки ОСОБА_1 у відповідності до належної їй частки у майні - 1/4 належить лише 6,72 кв.м. житлової площі.

Таким чином, встановлений судом першої інстанці порядок користування спільною квартирою не є справедливим та не враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, оскільки суд в значному, недопустимому обсязі відійшов від відповідності реальних часток ідеальним, чим порушив права відповідача.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, оскільки суд належним чином не перевірив доводів позивача та відповідача, не дав належної оцінки доказам у справі, неповно з'ясував обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору та в силу вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.304, 307, 309, 311, 312, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 лютого 2016 року задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26 лютого 2016 року скасувати, постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_7