ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2016 року № 826/3528/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янської районної у м. Києві»

доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янської районної у м. Києві» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.02.2012 №№ 352615131, 0312615131, 0322615131, 362615131.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2016 відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 20.04.2016, яке в подальшому було відкладено на 28.04.2016.

Під час розгляду справи представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначили, що не погоджуються з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту, витрат, екологічного податку та земельного податку з юридичних осіб є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представники відповідача проти позову заперечили, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. Крім того, представники відповідача зазначили, що під час проведення перевірки встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з земельного та екологічного податку, внаслідок чого оскаржувані ППР є цілком правомірними та скасуванню не підлягають. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

03 лютого 2016 відповідачем, на підставі акта перевірки № 9/26-15-13-03-03/35756919 від 19.01.2016, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- 352615131, яким позивачу за порушення п.п. 240.1.3, 246.1.2, 246.4, 246.5, 250.2 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «екологічний податок» всього в сумі 2 467,81 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1838,25 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 629,56 грн.;

- 0312615131, яким позивачу за порушення п.п. 14.1.27, 138.2, 139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 359 142 грн., в т.ч. за оснівним платежем в сумі 239 428 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 119 714 грн.;

- 0322615131, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6, 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 837 540 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 558 360 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 279 180 грн.;

- 362615131, яким позивачу за порушення п.п. 274.1, 286.1, 286.2 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «земельний податок з юридичних осіб» всього в сумі 511 095,93 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 408 876,74 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 102 219,19 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, контролюючий орган посилається на безтоварність господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «Стрімтех», ТОВ «БК «Головбуд» та дефектність документів, якими оформлено зазначені взаємовідносини.

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим з огляду на: 1) дефектність первинних документів; 2) неможливість виконання ТОВ «Стрімтех», ТОВ «БК «Головбуд» оформлених господарських операцій наявними трудовими ресурсами.

Також контролюючий орган зазначає про неможливість віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з КП «Чоколівське», внаслідок дефектності податкової накладеної, що складена КП «Чоколівське» на користь позивача.

В частині екологічного податку контролюючий орган зазначає, що під час проведення перевірки встановлено зберігання позивачем відпрацьованих люмінесцентних ламп, внаслідок чого позивач зобов'язаний сплатити екологічний податок у визначеній сумі.

В частині земельного податку ДПІ посилається на те, що позивачем при обчисленні земельного податку застосовано площі земельних ділянок, що не співпадають з даними державного земельного кадастру.

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м .Києва» придбало у ТОВ «Стрімтех» будівельно-монтажні роботи на загальну суму 1 500 536,61 грн. в т.ч. ПДВ 250 089,78 грн., згідно договорів підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт №31E від 20.09.2013р., №32Е від 20.09.2013р., №47Е від 10.10.2013р., №54E від 05.11.2013р., №56Е від 20.11.2013р., №63Е від 02.12.2013р., №122Е від 05.03.2014.

Відповідно до вказаних договорів КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», що іменується надалі Замовник, з однієї сторони та ТОВ «Стрімтех», що іменується надалі Підрядник, уклали дані договори про наступне.

Підрядник зобов'язується на свій ризик, з використанням своїх матеріалів та устаткування, із забезпечення належної якості виконання, виконати роботи з поточного ремонту інженерних мереж ХВП, ГВП за адресами: вул. Виборзька,!2 (Договір №31Е від 20.09.2013р.); вул. Донця, 20 (Договір №32Е від 20.09.2013р.); пр-т. Відрадний, 10-а (Договір №47Е від 10.10.2013р.); пр-т. Відрадний, 36-а (Договір №54Е від 05.11.2013р.); вул. Ніжинська, 29г (Договір №56Е від 20.11.2013р.); вул. Кудряшова, 7 та вул. Г.Севастополя, 36-а (Договір №63Е від 02.12.2013р.); бул. І. Лепсе, 3, вул. Солом'янська, 37, вул. Донецька, 53, вул. Урицького 37А, вул. Іскрівська,5 ю, вул. Донця.13, вул. Боткіна, 4 (Договір №122Е від 05.03.2014).

Замовник зобов'язується надати Підряднику затверджений зведений-кошторисний розрахунок на об'єкт, прийняти завершені роботи на об'єкті, оплатити вартість виконаних робіт у порядку і в розмірах передбачених цим Договором.

Замовник має право зменшити кінцевий обсяг робіт в залежності від реального фінансування видатків. Вимога Замовника щодо зменшення обсягу робіт є обов'язковою для Підрядника.

Вартість робіт, доручених Підряднику, визначається згідно затвердженого Замовником зведеного кошторисного розрахунку на об'єкт і становить: 68331,17 грн. в т.ч. ПДВ 11388,53 грн. (Договір №31Е від 20.09.2013р.); 69974,30 грн. в т.ч. ПДВ 11662,38 грн. (Договір №32Е від 20.09.2013р.); 103349,93 грн. в т.ч. ПДВ 17224,99 грн. (Договір №47Е від 10.10.2013р.); 75045,65 грн. в т.ч. ПДВ 12507,61 грн. (Договір №54Е від 05.11.2013р.); 101989,85 грн. в т.ч. ПДВ 16998,31 грн. (Договір №56Е від 20.11.2013р.); 292732,00 грн. в т.ч. ПДВ 48788,67 грн. (Договір №63Е в(д 02.12.2013р.); 789160,45 грн. в т.ч. ПДВ 131526,74 грн. (Договір №122Е від 05 03.2014р.).

Здавання-приймання виконаних Робіт оформляється актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами за формою №КБ-2В, КБ-3 визначених ДБНД.1.1-1-2000.

Як до перевірки, так і до матеріалів справи, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та витрат, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» надано податкові накладні та акти виконаних робіт за формою № КБ_2в, зведені кошторисні розрахунки, підписані ТОВ «Стрімтех» та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» придбало у ТОВ «БК Головбуд» будівельно-монтажні роботи на загальну суму 62 003,14 грн. в т.ч. ПДВ 10 333,86 грн., згідно Договору підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт №1Е-18.07.13 укладеного 18.07.2013 року.

Відповідно до вказаного договору КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», що іменується надалі Замовник, з однієї сторони та ТОВ «БК Головбуд», що іменується надалі Підрядник, уклали даний Договір про наступне.

Підрядник зобов'язується на свій ризик з використанням своїх матеріалів та устаткування, із забезпеченням належної якості, виконати роботи з поточного ремонту інженерних мереж ХВП, ГВП за адресою: вул. Соціалістична, 6.

3амовник зобов'язується надати Підряднику затверджений зведений-кошторисний розрахунок на об'єкт, прийняти завершені роботи на об'єкті, оплатити вартість виконаних робіт у порядку і в розмірах, передбачених цим Договором.

Здавання-приймання виконаних Робіт оформляється актами виконаних робіт підписаними обома сторонами за формою №КБ-2В, КБ-3 визначених ДБНД.1.1-1-2000.

Підрядник після закінчення робіт зобов'язаний усно або письмово повідомити Замовника про готовність об'єкту до здачі.

Датою виконання зобов'язання по виконаним роботам є дата підписання Замовником актів виконаних робіт. Кінцевий строк виконаних робіт може бути змінений тільки за письмовою згодою Замовника

Підписання Акта виконаних робіт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

До перевірки та до матеріалів справи КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» надано акти виконаних робіт за формою № КБ_2в, зведені кошторисні Розрахунки, податкові накладні, підписані ТОВ «БК Головбуд».

Разом з тим, зазначені документи не були прийняті ДПІ на підтвердження правомірності формування показників податкової звітності, враховуючи наступне.

Так, на підставі інформації АІС «Податковий блок», ДПІ встановлено, що в період з 3 кварталу 2013 по 4 квартал 2014 на підприємстві ТОВ «Стрімтех» працювало від 4 до 8 осіб; на підприємстві ТОВ «БК «Головбуд» за 3 квартал 2013 працювало 3 особи, за 2013 звітність 1-ДФ ТОВ «БК «Головбуд» не подана.

Враховуючи зазначене, контролюючий орган дійшов переконання, що при здійсненні демонтажних та монтажних робіт під час проведення поточного ремонту інженерних мереж ТОВ «Стрімтех», ТОВ «БК «Головбуд» не мали достатньої кількості трудових ресурсів для виконання вищевказаних робіт, внаслідок чого будівельні роботи зазначеними контрагентами позивача не виконувались.

Суд відхиляє зазначені доводи контролюючого органу, як належні підстави для позбавлення позивача права на витрати на податковий кредит, з огляду на таке.

В даному випадку наявність певної інформації, одержаної чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності будівельно-монтажні роботи не отримувались платником податків від його контрагента.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб, інформації АІС «Податковий блок», а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Разом з тим, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом досліджено виписані ТОВ «БК «Головбуд» і ТОВ «Стрімтех» та передані позивачу за перевіряємий період, що є спірним періодом в даній справі, акти виконаних робіт та податкові накладні, які містять всі реквізити визначені чинним законодавством.

Також, суд звертає увагу на те, що при досліджені факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, в той час як інформація, що міститься в АІС «Податковий блок» не може бути належним доказом неправомірності формування платником податків спірних показників податкової звітності.

В той же час, надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд звертає увагу, що податковий орган а ні в ході проведення перевірки, а ні під час судового розгляду в суд не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, суд зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Суд зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем, в якості доказів, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Згідно із п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Таким чином, суд проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено правову підставу для формування податкового кредиту та витрат, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації та первинних бухгалтерських документів, що відображають зміст та обсяг господарської операції.

Посилання контролюючого органу на не надання до перевірки документів, що підтверджують залучення контрагентами позивача третіх осіб для виконання будівельно-монтажних робіт, як доказ відсутності у прямих контрагентів позивача трудових ресурсів, судом відхиляються, адже у позивача відсутній обов'язок зберігання таких документів, а контролюючий орган, у разі не надання ТОВ «БК «Головбуд» і ТОВ «Стрімтех» документів на письмовий запит контролюючого органу, не був позбавлений можливості провести позаплановий контрольний захід відповідно до п.78.1.1 ПК України, чого останнім зроблено не було.

Отже, позивачем та контрагентами було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість позбавлення позивача права на податковий кредит та витрати по спірним господарським операціям, з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Посилання контролюючого органу в акті перевірки на те, що ТОВ «Стрімтех» складено податкові накладні з порушенням, на яких електронний цифровий підпис при їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, не належить особі, підписом якої скріплені такі податкові накладні при її видачі, судом відхиляються, адже дана обставина жодним чином не свідчить про безтоварність спірних господарських операцій, а оскільки податкові накладні належним чином зареєстровані в ЄРПН, то позивач не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства його контрагентом.

Доводи контролюючого органу, викладені на ст. 54 Акта перевірки з приводу того, що ТОВ «БК «Головбуд» в податкових накладних, вписаних позивачу, не зазначено повної номенклатури послуг, судом відхиляються, адже чинне законодавство не розрізняє поняття «номенклатура» та «повна номенклатура», внаслідок чого такі доводи є лише суб'єктивною думкою особи, відповідальної за складання акта перевірки.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, перевіркою виявлено порушення позивачем вимог пункту 198.6, пункту 201.6 ПК України в частині безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 297 936,48 грн. на підставі податкової накладної № 332 від 29 березня 2013 року, виписаної на адресу позивача комунальним підприємством «Чоколівське» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних з недоліками, а саме - в результаті допущення контрагентом помилки в зазначенні індивідуального податкового номеру позивача.

Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, враховуючи наступне.

Відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалах від 17 липня 2013 року № К800/7790/13 та від 08 жовтня 2015 року № К/800/10473/13, при оцінці відповідності заповнення накладної вимогам чинного законодавства необхідно враховувати, що окремі недоліки в її заповненні не тягнуть за собою втрату податковою накладною статусу належного податкового документа, яким вона є в силу пункту 201.6 статті 201 ПК України.

Податкова накладна є належною та підтверджує право покупця на податковий кредит і в тому разі, якщо вона заповнена з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дає змогу ідентифікувати продавця, містять достатні дані про зміст господарської операції, що підтверджують фактичність здійснення такої операції та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку.

Крім того, ПК України передбачено спеціальні правові наслідки розбіжностей між даними податкової накладної та даними Єдиного реєстру податкових накладних. Зокрема, наявність таких розбіжностей є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Зазначені правові наслідки є виключними, оскільки інших чинне законодавство не передбачає. А відтак, існування відповідних розбіжностей між даними податкової накладної в паперовому вигляді та даними Єдиного реєстру податкових накладних щодо такої накладної не може розцінюватись як порушення порядку заповнення податкової накладної та/або як відсутність реєстрації цієї накладної в Єдиному реєстрі, а є лише підставою для проведення виїзної перевірки, за результатами якої перевіряються причини виникнення таких розбіжностей.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Законом України «Про внесення змін Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» пункт 201.10 статті 201 ПК України доповнено абзацом такого змісту: «Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту».

З огляду на викладене та враховуючи те, що реальний характер господарської операції, здійсненої між позивачем та КП «Чоколівське», перевіряючими під сумнів не поставлено, підстави для збільшення суми грошового зобов'язання позивачу в сумі 297 936,48 грн. відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0312615131, № 0322615131 є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

З приводу правомірності збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «екологічний податок», суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» в перевіряємому періоді відбувалось розміщення відпрацьованих люмінесцентних ламп.

Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва», на підставі актів списання люмінесцентних ламп в 4 кварталі 2012 списано та розміщено 50 шт. люмінесцентних ламп (акт списання № 3 від 31.10.2014 на 20 шт. ламп, акт списання № 6 від 31.10.2012р. на 30 т. ламп).

Перевіркою також встановлено, що Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» укладено договір від 04.12.2012 року з ТОВ Фірмою «Алтей» на здійснення комплексного обслуговування у сфері поводження з відходами.

У відповідності до довідки наданої підприємством, обороти за період з 01.10.2012 по 31.12.2012 по підприємству ТОВ Фірма «Алтей» відсутні.

Згідно із службовою запискою інженера служби експлуатації ВСП «Виробничник» «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації», використані та списані в жовтні 2012 року лампи денного світла TL-D- 18W в кількості 50 штук прийнято для зберігання до подальшої їх утилізації.

Таким чином, контролюючим органом встановлено, що в 4 кварталі 2012 року відбувалось тимчасове розміщення відходів. При цьому, екологічний податок за розміщення відходів за 4квартал 2012 року не обчислено, податкову декларацію з екологічного податку за 4 квартал 2012 року до органів ДПС не подано, внаслідок чого позивачу донараховано екологічний податок сумі 1838,25 грн.

Суд критично ставиться до зазначених доводів відповідача, враховуючи наступне.

В силу п.240.1 ст.240 ПК України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно із пп.242.1.3 п.242.1 ст.242 ПК України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Таким чином, об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються виключно у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу.

Відповідно до пп. 14.1.223 п.14.1 ст.14 ПК України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Згідно із ст.1 Закону України «Про відходи» зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

З аналізу наведених норм законодавства України вбачається, що платниками екологічного податку є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

При цьому, наказом ДПС України від 16 грудня 2011 року №258 затверджено узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, в якій визначено, що місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

Позивач не має спеціально відведених місць для розміщення відходів, тому не міг здійснювати розміщення відходів, у зв'язку з чим Позивачем було укладено договір із ТОВ Фірма «Алтей».

Перевіряючими зазначається, що лампи денного світла були списані у жовтні 2012 року. В той же час, ст.34 Закону України «Про відходи» містить обмеження щодо ліцензування зберігання (накопичення) СГ утворених ними небезпечних відходів - якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи не передаються СГ, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження із небезпечними відходами.

Тобто законодавцем надано річний строк для здійснення відповідної передачі.

При визначенні позивачу податкового зобов'язання з екологічного податку за 4 квартал 2012 року, посадовими особами контролюючого органу залишено поза увагою той факт, що оскільки лампи списані в жовтні 2012, то нарахування екологічного податку могло бути здійснене контролюючим органом лише в жовтні 2013, з огляду на ст. 34 Закону України «Про відходи».

Таким чином, обов'язок сплати екологічного податку у Позивача мав виникнути лише у жовтні 2013 року, проте враховуючи зміни до податкового законодавства від 01.01.2013 (що також зазначено в акті перевірки), вищенаведені дії перестали підпадати під визначення поняття «розміщення відходів».

Враховуючи вищенаведене, Позивач не є платником екологічного податку, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення від 03.02.2016 № 352615131 є протиправним та підграє скасуванню.

Стосовно збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб, судом встановлено наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється згідно з положеннями розділу XIII ПК України.

Так, підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок земельних часток (паїв). При цьому, в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 цього Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилам п. 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При проведенні перевірки, працівники ГУ ДФС у м. Києві дійшли висновку про порушення підприємством п. 274.1 ст. 274, п. 286.1, п. 286.2 ст. 286 ПК України та встановили заниження податкового зобов'язання по земельному податку.

В той же час, як зазначив представ позивача та не спростовано відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази, в державному земельному кадастрі відсутні відомості про належність комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» на праві власності чи будь-якому іншому праві користування земельних ділянок, зазначених у акті перевірки, що фактично позбавляє Позивача обов'язку сплати земельного податку за такими земельними ділянками, в силу приписів норми п. 286.1 ПК України.

За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення №362615131 та, як наслідок, необхідність визнання його просипаним та скасування.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янської районної у м. Києві» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03.02.2012 №№ 352615131, 0312615131, 0322615131, 362615131.

3. Стягнути судові витрати в сумі 25 653 (двадцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят три) грн. 68 коп. на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янської районної у м. Києві (код ЄДРПОУ 35756919) шляхом їх безспірного списання з рахунків ГУ ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Б. Федорчук