Справа № 2”а”-2168

                                                                                                                             2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2009 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Купавської Н.М.

при секретарі – Гостіщевій Л.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області про поновлення строку на звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі про відмову у призначенні йому підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни» та зобов’язати відповідача нарахувати та виплати йому недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01 січня 2006 року до 01 лютого 2009 року в сумі 3991 грн. 50 коп. При цьому позивач посилається на те, що він відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відноситься до категорії дітей війни і йому з 01 січня 2006 року щомісячно повинна виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком включається до числа державних соціальних гарантій і не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом. З урахуванням вимог цього закону та відповідно до діючого законодавства розмір мінімальної пенсії за віком складав в період з 01 січня по 01 квітня 2006 року 350 грн., з 01 квітня по 01 жовтня 2006 року 359 грн., з 01 жовтня по 31 грудня 2006 року 366 грн., з 01 січня по 01 квітня 2007 року 380 грн., з 01 квітня по 01 жовтня 2007 року 406 грн. і з 01 жовтня по 31 грудня 2007 року  411 грн., з 01 січня по 01 квітня 2008 року 470 грн., з 01 квітня по 01 липня 2008 року 481 грн., з 01 липня по 01 жовтня 2008 року 482 грн., з 01 жовтня 2008 року  по 01 лютого 2009 року 498 грн. Загальна сума за 2006-2007 роки склала 9111 грн. і від цієї суми позивач повинен був отримати за два роки 30%, а саме: 2733 грн. 30 коп. Але позивачу соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2006-2007 роках взагалі не виплачувалась. Законами України “Про державний бюджет на 2006 рік” та “Про державний бюджет на 2007 рік” було зупинено дію Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в частині виплати цій категорії осіб щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Та, Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-пр/2007 від 09 липня 2007 року вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік”, якими зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. В 2008 році позивачу частково виплачувалась соціальна допомога в розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком. Таким чином, йому не доплачено соціальну допомогу за 2008 рік в розмірі 1158 грн. 60 коп., а за січень 2009 року  в розмірі 99 грн. 60 коп.  З урахуванням цього позивач просить стягнути з відповідача  недоплачену йому соціальну допомогу за період з з 01 січня 2006 року по 01 лютого 2009 року у розмірі 3991 грн. 50 коп. Крім того, позивач просить поновити йому строк на звернення до суду з позовом за період з 01 січня 2006 року по 01 грудня 2007 року, посилаючись на те, що він не міг звернутись раніше до суду з позовом в зв'язку з тим, що про належні йому, як дитині війни, виплати його ніхто не повідомляв. Більше того, його законні права були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили. І тільки після висвітлення зазначених подій у пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним Судом України позивач дізнався про порушення його законних прав та інтересів.

В судове засідання позивач не з’явився, просить слухати справу у його відсутність, на позові наполягає у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, просить слухати справу у його відсутність, позов не визнав, пославшись в письмових запереченнях на те, що фінансування виплат соціальної допомоги дітям війни проводиться з державного бюджету, а не з бюджету Пенсійного Фонду України. На 2006-2007 роки не був визначений механізм розрахунку та виплати вищевказаної соціальної допомоги, не визначено який орган та з яких джерел повинен призначати 30% доплату до пенсії. В 2008 році питання нарахування та виплати соціальної допомоги дітям війни законодавчо врегульовано і їм щомісячно проводиться доплата до пенсії. Крім того, відповідач вважає, що позивач без поважних причин пропустив строк для звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов слід задовольнити частково.

ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відноситься до вказаної категорії осіб, що підтверджується посвідченням АВ № 112678.

Відповідно до ст.6 цього Закону позивач має право на щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

В 2006-2007 роках вищевказана соціальна допомога позивачу взагалі не виплачувалась, а в 2008 році йому виплачується соціальна допомога, як дитині війни, у розмірі 10 % мінімальної пенсії за віком.

Представник відповідача обґрунтовано посилався на те, що позивачем безпідставно пропущено річний строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

          Згідно з п.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

          Позивач не надав  суду доказів того, що він пропустив строк позовної давності з поважних причин.  Не можна визнати поважною ту причину, що позивача не повідомили про належні йому, як дитині війни, виплати, та він не знав про порушення свого права. Позивач  мав можливість своєчасно  дізнатися про це із засобів масової інформації,  рішення Конституційного Суду України оприлюднюються. Крім того, він мав можливість звернутися за консультацією до юристів.  Відповідно до п.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Тому суд вважає, що позовні вимоги слід розглядати по суті лише в межах річного строку. А в позові про поновлення пропущеного строку з 01 січня 2006 року по 23 квітня 2008 року слід відмовити.  

Взагалі право ОСОБА_1 на отримання соціальної допомоги відповідачем не оспорюється.

       При цьому, є безпідставними посилання відповідача на те, що Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік” встановлено інші розміри  надбавки до пенсії дітям війни і вони зараз виплачуються.  

Оскільки, відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Відповідно до ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє осіб, яким вона повинна виплачуватись, права на таку допомогу. Статтею 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

І тому, Конституційний Суд України своїм рішенням № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнав неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік” щодо зміни розміру щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.  

Положення Законів України про державний бюджет на відповідний рік, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 22 травня 2008 року.

Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання на території України.

Таким чином, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в частині нарахування позивачу суми соціальної допомоги за період  з 22 травня по 01 лютого 2009 року.

В позові про нарахування соціальної допомоги за період з 01 січня 2006 року по 23 квітня 2008 року слід відмовити за пропуском строку звернення до суду без поважних причин. А за період з 23 квітня 2008 року по 22 травня 2008 року слід відмовити в позові про нарахування соціальної допомоги з тієї причини, що Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік” було змінено  розмір соціальної допомоги і в цей період відповідно до діючого законодавства слід керуватись саме нормами цього Закону.

Відповідно до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 4-зп від 03 жовтня 1997 року конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Виходячи з цього положення при вирішенні спорів необхідно застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше, в даному випадку Закон України “Про державний бюджет на 2008 рік” було прийнято пізніше.  

При визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги на період дії рішення Конституційного Суду України слід керуватися Законом України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року № 2195-І  та виходити з розмірів мінімальної пенсії за віком.

В ст.17 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05 жовтня 2000 року закріплено положення про те, що мінімальний розмір пенсії за віком включається до числа державних соціальних гарантій і не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд вважає, що при нарахуванні суми соціальної допомоги позивачу слід приймати до уваги розмір мінімальної пенсії за віком в період 01 квітня по 01 червня 2008 року - 481 грн., з 01 липня по 01 жовтня 2008 року - 482 грн., з 01 жовтня 2008 року - 498 грн.

Позивач в позовній заяві просить виплатити йому конкретну суму соціальної допомоги, а саме: 3991 грн. 50 коп.

Але, згідно з п.2.2 п.п.6 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах відповідач відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, нарахування позивачу соціальної державної допомоги є компетенцією управління Пенсійного фонду України і суд не може виконувати функції цього органу в частині нарахування конкретної суми соціальної допомоги.

Позивач також просить визнати протиправним рішення Управління  Пенсійного фонду  України  в м. Мелітополі  про  відмову  у призначенні йому підвищення до  пенсії відповідно  до ст.6 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни». Однак,   судом встановлено, що  ніякі рішення щодо  відмови  у призначенні  позивачу  підвищення до пенсії  відповідачем  не приймалися, тому ці вимоги позивача є безпідставними.     Фактично, як вбачається з  викладених в позові  фактів,  позивач оскаржує  бездіяльність  Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області щодо  нарахування та виплати йому щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.    

Відповідно до вимог ст.11 КАС України суд розглядає адміністративний позов в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.

 Враховуючи вік позивача, його правову необізнаність, з метою захисту його прав, та інтересів суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог.  

Захист прав та інтересів позивача слід здійснити шляхом визнання противоправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати соціальної допомоги позивачу протиправною та зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсій за віком  відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 71, 161, 162 КАС України, Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, суд

ПОСТАНОВИВ:

В поновленні ОСОБА_1 строку на звернення до суду з адміністративним позовом відмовити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 22 травня 2008 року по 01 лютого 2009 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-1У від 18 листопада 2004 року.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання в Мелітопольський міськрайонний суд заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі  та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання цієї заяви або шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не подана після цього в 20-денний строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи  апеляційним судом.        

 СУДДЯ: