Ухвала

іменем україни

25 травня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Закропивного О.В., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., НагорнякаВ.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ ««ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» (далі - ПАТ «Акцент Банк»), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 11 грудня 2006 року між банком та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МК-117-06, відповідно до умов якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі 850 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 грудня 2010 року. Також 19 грудня 2007 року між банком та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МК-117/02-06, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 142 000 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 10 грудня 2010 року.

Узабезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 12 грудня 2006 року булоукладено договори поруки, відповідно до умов яких поручителі відповідають перед кредитором за виконання обов'язків за кредитною угодою в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Також у забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за вказаними кредитними договорами 20 жовтня 2010 року між ПОЗИВАЧЕМ та ПАТ «Акцент-Банк» укладено договір поруки № 167, відповідно до умов якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується 10 000 грн.

Враховуючи викладене, та те, що ОСОБА_3 зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконує, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № МК-117/-06 у розмірі 2 845 729 грн 49 коп., заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № МК-117/02-06 у розмірі 569 465 грн 80 коп., стягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року МК-117/02-06 у розмірі 10 000 грн.

Заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № МК-117-06 станом на 03 вересня 2013 року у розмірі 2 835 729 грн 49 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 678 697 грн 16 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 1 229 107 грн 60 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 937 924 грн 73 коп.; та заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № МК-117/02-06 станом на 03 жовтня 2013 року у розмірі 569 465 грн 80 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 128 363 грн 04 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом- 250 051 грн 03 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 191 051 грн73 коп.

Стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк»,ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № МК-117/02-06 у розмірі 10 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що у зв'язку з неналежним виконанням умов договору у відповідачів виникла заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Проте із вказаними висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 11 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МК-117/-06 та договір про видачу траншу № МК-117/01-06, відповідно до умов яких останній отримав у кредит грошові кошти у розмірі 850 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 грудня 2010 року.

У забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № МК-117/-06, 12 грудня 2006 року було укладено такі договори поруки: між банком та ОСОБА_5 № МК-117-06, між банком та ОСОБА_4 № МК-117-06.

19 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 було також укладено договір про видачу траншу № МК-117/02-06, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 142 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 10 грудня 2010 року.

У забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитними договорами від 11 грудня 2006 року № МК-117-06 та від 19 грудня 2007 року № МК-117/02-06, 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладено договір поруки № 167, відповідно до умов якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується 10 000 грн.

Пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 1, ст. ст.2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. З огляду на це судвідкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1737цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-77цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте, вирішуючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», який виник з кредитного договору та договору поруки, що можутьбути самостійними й окремими предметами позову, суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не врахував, безпідставно вирішив спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, розглянувши його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Крім того, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50).

Відповідно до п. 13 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

Проте всупереч вказаним вимогам та нормам ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України апеляційний суд не встановив у повному обсязі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дотримався вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема не встановив фактичний розмір заборгованості за кредитним договором, враховуючи заперечення відповідачів проти позову, не роз'яснив останнім права подати власний розрахунок та докази сплати частини заборгованості згідно з графіком погашення кредиту та заявити клопотання про призначення економічної експертизи для визначення суми заборгованості, а також наслідки невчинення вказаних процесуальних дій.

Таким чином, не перевіривши вказані обставини, апеляційний суд необґрунтовано, без дослідження належних доказів, дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: О.В. Закропивний

В.М. Коротун

Л.М. Мазур

В.А. Нагорняк