АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/763/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Вирста М.М.

Провадження № 22-ц/789/344/16 Доповідач - Демкович Ю.Й.

Категорія -

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Козак І. О., Хома М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_1, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2,

на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 25 грудня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» /надалі «Страхова компанія»/

про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

УСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та Страхової компанії про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки, мотивуючи його тим, що 16.06.13 близько 10.30 год. керуючи автомобілем «Субару Трібека», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись автодорогою «Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знамянка» в бік м. Тернополя, потрапив у ДТП за участю транспортного засобу «Фольксваген Джетта», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2

Про те, що на момент ДТП транспортний засіб перебував у володінні ОСОБА_2 стало відомо лише через пів року після події внаслідок проведення ряду слідчих дій, оскільки в момент ДТП ОСОБА_2 залишив місце події. Автомобіль відповідача належав на праві власності ОСОБА_4

У результаті ДТП автомобіль позивача зазнав пошкоджень й заподіяна шкода становить 120459,17 грн.

Також, він отримав тілесні ушкодження та перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах смт. Козова, Тернопільської області та м. Луцька.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у Страховій компанії, тому просив стягнути з відповідачів в його користь матеріальну шкоду в розмірі 120459,17 грн. та 15000,00 грн. моральної шкоди, розподіливши стягнення між відповідачами з врахуванням полісу страхування.

Рішення Козівського районного суду від 25.12.15 позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь позивача 70459,17 грн. матеріальної шкоди, 5000,00 грн. на відшкодування моральних збитків та 1347,15 грн. понесених витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто із Страхової компанії на користь позивача 50000,00 грн. страхового відшкодування та 955,67 грн. понесених витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

15.01.16 представник ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 25.12.15 вважаючи, що воно поставлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні його вимог до вказаного відповідача за їх недоведеністю.

Порушення вбачає в тому, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду спору, а саме: що не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача ОСОБА_2 та ДТП, яка сталася із позивачем, так як їх транспортні засоби не контактували між собою.

Указує, що постанова Ужгородського міськрайонного суду від 06.05.14 не може бути підставою щодо констатації факту встановленої судом вини ОСОБА_2 у ДТП, яка сталася із позивачем, так як вона не відображає настання наслідків щодо пошкодження транспортного засобу позивача.

На думку представника відповідача, вказана постанова не може бути належно-допустимим доказом, оскільки зміст останньої суперечить фактам і обставинам викладеним у позові ОСОБА_3 та не узгоджується з іншими документами, доданими до справи.

Зазначає, що судом не враховано того, що висновок судового експерта Бодоряка Ю.Д. є неточним з огляду на неправильність застосування норм ПДР України, а саме невірно взято за основу фактичний момент настання для водія ОСОБА_3 небезпеки руху, він ґрунтується на припущеннях і не може слугувати для визначення розміру матеріальної шкоди.

Посилається на те, що судом при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди не взято до уваги того факту, що позивачем не обґрунтовано та не надано доказів щодо настання такої.

У свою чергу 20.01.16 з апеляційною скаргою звернулась Страхова компанія, вважаючи, що воно поставлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог до Страхової компанії.

Порушення вбачає в тому, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що потягло за собою невірне застосування норм матеріального закону, як от:

Зазначає, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» /по тексту «Закон»/ передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. Однак судом проігноровано зазначене положення та не застосовано пп. 37.1.4 п. 37.1 Закону, яким передбачено, що невиконання потерпілим або іншою особою своїх обов'язків є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Вказує, що судом вірно встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Страхової компанії поза межами строку (майже рік з дня вчинення ДТП), однак не застосовано положення абз. 4 п. 16 Постанови №4 Пленуму ВССУ від 01.03.13 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно із яким у даному випадку збитки повинен відшкодовувати їх заподіювач.

Даним відповідачем зауважено, що при стягнення страхового відшкодування судом не враховано вимог ст. 12 Закону, яка передбачає, що страхове відшкодування зменшується на суму франшизи.

На думку відповідача, посилання суду на ту обставину, що заяву на виплату страхового відшкодування позивачем подано 07.04.15, не відповідає дійсності, оскільки позивач, в порядку, передбаченого ст. 35 Закону, не звертався та не подав жодних документів на підтвердження настання страхового випадку.

У суді представник Страхової компанії підтримали вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в них.

Представник позивач скаргу не визнав та просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін спору, перевіривши матеріали справ, доводи, зазначені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.06.13 близько 10.30 год. ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Субару Трібека» д.р.н. НОМЕР_1, рухаючись автодорогою Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знамянка в напрямку м. Тернополя, потрапив у ДТП за участю транспортного засобу «Фольксваген Джетта» д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2

У момент ДТП відповідач ОСОБА_2 не зупинився та залишив місце пригоди.

У процесі кримінального провадження по даній ДТП проведено ряд експертиз й згідно з висновком № 2-373/13 від 20.08.13 причиною настання вказаного ДТП є порушення водієм автомобіля «Фольксваген Джетта» вимог п.п.10.1, 14.3 ПДР України.

У свою чергу дії водія ОСОБА_3 не суперечили вимогам ПДР й відповідали спричиненій дорожній обстановці.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 06.05.14 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн.

Згідно із мотивувальною частиною даної постанови, ОСОБА_2 притягувався до адмінвідповідальності за вчинення правопорушення, яке полягало у тому, що останній, 16.06.14 о 10.30 год., керуючи автомобілем марки «Volkswagen jetta», д/н НОМЕР_2 на автодорозі «Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знамянка» 107 км. при зміні, перестроюванні напрямку руху створив аварійну обстановку автомобілю «Subaru Tribeka» д/н. НОМЕР_1, змусив його різко гальмувати, змінювати напрямок руху для уникнення ДТП, чим порушив вимог п.п.10.1, 14.3 ПДР України.

Суд послався на докази вини ОСОБА_2, які містяться у матеріалах кримінального провадження № 12013210110000113 від 16.06.13.

Окрім цього, ОСОБА_2 у судовому засіданні визнав свою вину у даному правопорушенні.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 14.11.14 відмовлено ОСОБА_2 в поновленні строку на апеляційне оскарження згаданої постанови від 06.05.14. Суд апеляційної інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_2 був присутнім у судовому засіданні 06.05.14 і йому оголошувався зміст оскаржуваної постанови, 07.05.14 останній повідомив Страхову компанію про ДТП й 12.05.14 сплатив штраф, визначений постановою.

Із дій відповідача ОСОБА_2 судова колегія робить висновок, що останній визнав свою вину у вчиненні вказаного правопорушення й, враховуючи преюдиційну силу згаданих судових рішень, вважає безпідставними доводи його представника про те, що постанова Ужгородського міськрайонного суду від 06.05.14 не може бути застосованою до спірних правовідносин внаслідок того, що у фабулі правопорушення зазначено дату його вчинення - 16.06.14.

У даному випадку це є опискою, оскільки усі обставини фабули правопорушення стосуються саме подій, учасником яких був відповідач ОСОБА_2 і відбувалися вони саме 16.06.13.

Майнова шкода, яка спричинена позивачу внаслідок ДТП, полягає у механічних пошкодженнях транспортного засобу позивача і її розмір становить 120459,17 грн.

Моральну шкоду позивач мотивував тим, що у результаті пригоди він зазнав фізичного болю, отримав тілесні ушкодження, перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах, пошкоджено його майно, що, відповідно, супроводжувалося душевними стражданнями та порушенням усталеного способу життя. Також зазначав, що підсилило душевні страждання і той факт, що відповідач залишив його у небезпеці одразу ж після ДТП та не надав жодної допомоги.

Установлено, що цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 застрахував у Страховій компанії 18.08.12, договір № АВ/9029213, строк дії якого з 19.08.12 по 18.08.13.

Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У силу ч. 4 ст. 61 ЦПК, України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно встановлені правовідносини, що виникли між сторонами спору, й вірно обрано спосіб захисту прав позивача.

Пленуму ВСС України у постанові №4 від 01.03.13 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначив, що якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 6 постанови).

Задовольняючи позов про стягнення матеріальної шкоди із ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що на час ДТП автомобілем «Фольксваген Джетта» д.н. НОМЕР_2 на законних підставах володів ОСОБА_2, а тому він повинен відшкодувати матеріальну шкоду.

Із таким висновком колегія суддів погоджується.

Оскільки цивільно-правова відповідальність останнього застрахована у Страховій компанії, тому в силу ст. 979 ЦК України, страхувальник зобов'язаний сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У силу п.п. 33.1.4. п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» /по тексту «Закон»/, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Вказаних вимог Закону ОСОБА_2 не виконав й з повідомленням до страховика про настання страхового випадку останній звернувся лише 07.05.14, після притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно п.п. 37.1.4. п.37.1 ст. 37 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Установлено, що позивач 07.04.15 звернувся до страховика (відповідача) із заяву про виплату страхового відшкодування.

У суді представник останнього вказав, що позивач із таким запізненням звернувся до страхової, так як не був обізнаний у якій саме компанії застрахована відповідальність ОСОБА_2, й поро це стало відомо лише наприкінці 2014 року.

Страховиком відшкодування не проведене.

Тому, суд першої інстанції вірно поклав обов'язок по сплаті відшкодування на Страхову компанію.

Судова колегія не приймає до уваги доводів Страхової компанії щодо пропуску строків звернення до неї, а саме: триденного строку з дня настання ДТП застрахованою особою та річного строку - потерпілим з огляду на таке:

Як зазначалося вище, у силу ст. 33 Закону встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про ДТП.

Такий обов'язок передбачений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

У даному спорі встановлено, що факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач визнав свою вину в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності.

Тому, сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу рішення, яке мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків.

Щодо пропуску потерпілим річного терміну для звернення із вимогою про відшкодування, то колегія суддів вважає, що вказаний строк останнім пропущений із поважних причин, оскільки ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності лише 06.05.14, про страхову компанію, в якій застрахована відповідальність відповідача, позивач дізнався лише наприкінці 2014 року, після спливу річного терміну з моменту ДТП (16.06.13).

Те, що позивач намагався встановити страхову компанію, в якій застрахував свою відповідальність ОСОБА_2, свідчить його звернення до МТСБ України й пошуки не дали результатів.

Тому, колегія суддів погоджується із рішення суду в частині стягнення із Страхової компанії страхових виплат.

Ліміт відповідальності ПАТ «СК «Країна» становить 50000,00 грн.

Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно із п. 9.1 ст. 9 Закону, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

У відповідності до п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілих, завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно із страховим полісом № АВ/9029213 франшиза складає 510,00 грн.

Задовольняючи позов щодо стягнення страхового відшкодування із страховика, суд першої інстанції не врахував вищезазначеної норми Закону та помилково не стягнув франшизу.

Тому, з врахуванням вимог ст. 309 ЦПК України, оспорюване рішення слід змінити, зменшивши суму страхового відшкодування, що підлягає стягненню з Страхової компанії на користь ОСОБА_3, на розмір франшизи - до 49490,00 грн.

Також, є безпідставними доводи відповідача (страхової компанії) щодо неправомірності покладення обов'язку на страховика, оскільки позивач вправі самостійно обирати особу, яка має виступати відповідачем у вказаних правовідносинах.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, оскільки внаслідок пошкодження автомобіля «Субару Трібека» обмежилась можливість позивача вільно пересуватись, що на тривалий час змінило звичайний спосіб життя та позбавило його можливості спілкування з рідними, близькими.

Окрім того, значних моральних переживань він зазнав і у зв'язку із тим, що відповідач залишив місце події та не надав йому жодної допомоги, із його сторони не було вжито жодних дій щодо з'ясування інформації про стан його здоров'я.

Позивач переніс фізичний біль через ушкодження, які отримав під час ДТП.

Усі ці обставини свідчать про те, що він зазнав душевних страждань.

Згідно із ч. 2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Тому, доводи апелянта ОСОБА_2 щодо недоведеності настання для потерпілого моральної шкоди є безпідставними і не заслуговують на увагу.

Теж саме стосується доводів останнього про відсутність підстав для його цивільної відповідальності перед позивачем, оскільки, як зазначалося вище, шкода, спричинена майну позивача та моральна шкода, заподіяна йому, знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку із протиправними діями ОСОБА_2 внаслідок порушення останнім вимог ПДР України при керуванні транспортним засобом, створенні аварійної ситуації.

Також є безпідставним доводи вказаного відповідача, що рішення побудоване на припущеннях стосовно вартості майнової шкоди, так як альтернативного висновку про її розмір останнім не надано, а із наявних у справ доказів встановлено, що розмір шкоди визначений експертом вірно й висновок двояко трактуватися не може.

Тому, рішення в частині стягнення шкоди із ОСОБА_2 є законним і не може бути скасоване з мотивів, наведених у скарзі останнього.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 316, 324 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відхилити.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задовольнити частково.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 25 грудня 2015 року змінити, зменшивши суму стягнення із публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» в користь ОСОБА_3 із 50000,00 грн. до 49490,00 грн.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович