ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2016 р.                                                                      Справа №917/661/15

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант-Сервіс",

вул. Конституції, 13, м. Полтава, 36020,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Будресурси",

вул. Жовтнева, 19, офіс 22, м. Полтава, 36020,

про стягнення 2 395 077,63 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Квант-Сервіс" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Будресурси" про стягнення 2 395 077,63 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), з яких: нараховані на заборгованість по договору поставки від 08.01.2014 року №0114СК - 416 753,00 грн. інфляційних втрат за період з 01.06.2014 року по 31.03.2015 року; 31 994,57 грн. - 3 % річних за період з 21.06.2014 року по 30.04.2015 року; 1 946 329,15 грн. - штрафу відповідно до п. 4.8. Договору за період з 21.06.2014 року по 30.04.2015 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.06.2015 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Союз-Будресурси" на користь ТОВ "Квант-Сервіс" 1 892131,57 грн. штрафу, 416 753,91 грн. інфляційних витрат, 31 994, 57 грн. 3 % річних, в частині стягнення 54 197,58 грн. штрафу в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року у справі №917/661/15 апеляційну скаргу ТОВ "Союз-Будресурси" задоволено частково, рішення господарського суду Полтавської області від 11.06.2015 року змінено, стягнуто з ТОВ "Союз-Будресурси" на користь ТОВ "Квант-Сервіс" - 1 048 316,17 грн. штрафу відповідно до п. 4.8. Договору поставки №0114 СК від 08.01.2014 року, 322 551, 53 грн. інфляційних, 3 % річних в розмірі 20 784,25 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2016 року рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а матеріали справи направлено на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Автоматизованою системою документообігу суду справу передано для розгляду судді Кульбако М.М.

Ухвалою від 28.01.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.02.2016р.

В судове засідання 16.02.2016р. представники сторін не з'явилися у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 02.03.2016 року.

01.03.2016 р. від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач проти задоволення вимог заперечує, зокрема зазначає, що повернення грошових коштів, отриманих як попередню оплату, не можна розцінювати як грошове зобов'язання.

В судове засідання 02.03.2016 року позивач свого представника в судове засідання не направив, надіславши заяву №116 від 02.03.2016р. про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю повноважного представника в іншому судовому засіданні.

23.03.2016 р. за вх. №3643 позивач надав суду письмові пояснення, в яких вказує, що згідно приписів п. 5.4. Постанови пленуму ВСГУ від 17.12.13 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу. З п. 7.1 Постанови пленуму ВСГУ від 17.12.13 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вбачається, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 048 316,17 грн. штрафу за період з 21.06.2014 р. по 30.11.2014 р., 340 087,87 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. та 23 177,46 грн. 3% річних за період з 02.10.2014 р. по 30.04.2015 р. До вказаних пояснень позивачем додано розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

Суд розцінює подані пояснення як заяву про зменшення розміру позовних вимог, що були заявлені при подачі позову (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.04.2015 р. вх. №6466 ).

З урахуванням поданої заяви судом розглядаються вимоги про стягнення 1 048 316,17 грн. штрафу за період з 21.06.2014 р. по 30.11.2014 р., 340 087,87 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. та 23 177,46 грн. 3% річних за період з 02.10.2014 р. по 30.04.2015 р.

В судовому засіданні 27.04.2016 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, з підстав викладених у письмових поясненнях поданих до суду .

Рішення виноситься після перерв оголошених в судових засіданнях 23.03.2016 р., 27.04.2016 р., 12.05.2016 р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що 08.01.2014р. між ТОВ "Квант-Сервіс" (надалі Покупець, позивач) та ТОВ "Союз-Будресурси" (надалі Постачальник, відповідач) було укладено договір №0114СК ( надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Постачальник зобов'язався на умовах та в порядку, визначених цим Договором, поставити Покупцю нафтопродукти, а Покупець зобов'язався на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти та оплатити його.

Відповідно до п. 1.4 Договору постачальник зобов'язувався поставити Товар протягом 5 днів, з моменту отримання попередньої оплати за товар в розмірі 1 286 277,51 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до п. 4.8 Договору у випадку, коли прострочення строку поставки Товару перевищує 3 (три) календарних днів, то даний Договір вважається припиненим в частині зобов'язань по поставці Товару з 4 (четвертого) дня прострочення поставки, а Постачальник зобов'язується сплатити Покупцю грошові кошти в сумі 1 370 951,55 грн., яка складається з штрафу в розмірі 84 674,04 грн. та отриманої по даному договору попередньої оплати в розмірі 1 286 277,51 грн. В разі не сплати Постачальником до 01.06.2014р. Покупцю грошових коштів в розмірі 1 286 277,51 грн. Постачальник зобов'язується сплатити Покупцю штраф в розмірі 0,5 % від суми 1 286 277,51 грн., за кожний день порушення оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2014 року ТОВ "Квант-Сервіс" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ТОВ "Союз-Будресурси" заборгованості за договором поставки №0114СК від 08.01.2014р. у сумі 1499579,35грн., у т.ч. 1286277,51грн. - сума попередньої оплати, 84674,04грн. - штраф відповідно до п. 4.7 договору та 128627,80грн. - штраф відповідно до п. 4.8 договору.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.08.2014р. по справі №917/1228/14, залишеним без змін судом апеляційної інстанції постановою від 01.10.2014 р., позовні вимоги ТОВ "Квант - Сервіс" до ТОВ "Союз-Будресурси" про стягнення 1 499 579,35 грн. було задоволено в повному обсязі, стягнуто з ТОВ "Союз-Будресурси" на користь ТОВ "Квант-Сервіс" - заборгованість за договором поставки №0114 СК від 08.01.2014р. у сумі 1 499 579,35 грн., яка складається з: суми попередньої оплати в розмірі 1 286 277,51 грн., суми штрафу відповідно до п. 4.7 Договору в розмірі 84 674,04 грн. та суми штрафу відповідно до п. 4.8 Договору в розмірі 128 627,80 грн. (0,5 % від суми 1 286 277,51 грн., за 20 днів порушення оплати), а також судовий збір 29 991,59 грн.

Звертаючись до господарського суду з даною позовною заявою позивач зазначає, що на виконання рішення господарського суду від 19.08.2014р. по справі №917/1228/14 відповідач у добровільному порядку сплатив на користь позивача 13.02.2015 року - 309 450,28 грн., 03.03.2015 року - 245,92 грн., 20.04.2015 р. - 30 000,00 грн., 28.04.2015 р. - 18 181,82 грн., 30.042015 р. - 20 000,00 грн. Однак, відповідач в повному обсязі покладені на нього вказаним рішенням грошові зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 048 316,17 грн. штрафу за період з 21.06.2014 р. по 30.11.2014 р., 340 087,87 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2014 р. по березень 2015 р. та 23 177,46 грн. 3% річних за період з 02.10.2014 р. по 30.04.2015 р. (з урахуванням заяви про зменшення від 23.03.2016 р. за вх. №3643).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог статті 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лишеза порушення грошових зобов'язань.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 01.07.2015 року у справі № 910/14120/14.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 Цивільного кодексу України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 01.07.2015 року у справі №910/14120/14.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що умовами договору №0114СК від 08.01.2014 р. розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафу, інфляційних втрат, 3% річних за не повернення сплаченої попередньої оплати за товар, у зв'язку з чим вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області на протязі 10 днів.

Повний текст рішення складено 13.05.2016 р.

Суддя                                                                                                    Кульбако М.М.