ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"31" травня 2016 р. Справа № 918/1029/15

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина"

про розірвання договору, стягнення заборгованості та повернення орендованого майна

за зустрічним позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина"

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна"

про спонукання до внесення змін до договору оперативного лізингу обладнання шляхом підписання додаткової угоди та про спонукання до надання оригіналів рахунків, оригіналів актів виконаних робіт, оригіналів податкових накладних

Склад суду:

головуючий суддя Андрійчук О.В.

суддя Качур А.М.

суддя Політика Н.А.

Представники учаcників судового процесу:

від позивача (стягувача): ОСОБА_2 дов. від 01.09.2015 року

від відповідача (боржника): ОСОБА_3 дов. № 1 від 01.01.2016 року

від органу ДВС: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" про розірвання договору, стягнення заборгованості та повернення орендованого майна. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" подано до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" зустрічний позов про спонукання до внесення змін до договору оперативного лізингу обладнання шляхом підписання додаткової угоди та про спонукання до надання оригіналів рахунків, оригіналів актів виконаних робіт, оригіналів податкових накладних.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.12.2015 року (головуючий суддя Андрійчук О.В., суддя Павленко Є.В., суддя Політика Н.А.) , яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2016 року, первісний позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" (вул. Варшавська,9а, м. Сарни, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 13994640) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" (вул. Кільцева дорога,22, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ 30107866) 13 633,29 грн. заборгованості з орендної плати.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" (вул. Варшавська,9а, м. Сарни, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 13994640) передати ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" (вул. Кільцева дорога,22, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ 30107866) лізингове обладнання за описом у додатку "А" до договору оперативного лізингу обладнання № 09/09 від 02.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірмою "Журавлина" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", а саме: світлове табло (код 1592704), каркас кріплення (код 1592720), табло (код 1596062), табло (код 1595959).

У задоволенні позовних про розірвання договору оперативного лізингу обладнання № 09/09 від 02.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірмою "Журавлина" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна", відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" (вул. Варшавська,9 а, м. Сарни, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 13994640) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" (вул. Кільцева дорога,22, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ 30107866) судовий збір в розмірі 3 045,00 грн.

У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено.

10.02.2016 року на виконання рішення суду від 21.12.2015 року видано накази.

28.04.2016 року через службу діловодства господарського суду від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" надійшла скарга на постанову ВП № 50315623 від 01.04.2016 року державного виконавця державної виконавчої служби Сарненського районного управління юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору.

Розпорядженням керівника апарату відповідно до п. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 7.5. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Рівненської області, здійснено заміну судді Павленка Є.В., який входив до складу колегії суддів, що розглядала справу № 918/1029/15.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів господарського суду від 28.04.2016 року визначено такий склад колегії суддів: Андрійчук О.В. - головуючий суддя, суддя Качур А.М., суддя Політика Н.А.

Ухвалою суду від 28.04.2016 року скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми "Журавлина" призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.05.2016 року.

Ухвалою суду від 12.05.2016 року розгляд скарги відкладено на 26.05.2016 року.

У судовому засіданні 26.05.2016 року оголошено перерву до 31.05.2016 року.

Суд, розглянувши скаргу, встановив таке.

22.02.2016 року стягувач звернувся із заявою до органу ДВС про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду № 918/1029/15 від 10.02.2016 року про стягнення 3 045,00 грн судового збору.

25.02.2016 року органом ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50315623 про стягнення судового збору в розмірі 3 045,00 грн.

Вказана постанова направлена боржнику рекомендованим повідомленням 25.02.2016 року, надійшла до відділення зв'язку 26.02.2016 року, а вручена боржнику 25.03.2016 року.

15.03.2016 року органом ДВС винесено постанову про арешт коштів боржника на суму 16 678,29 грн.

01.04.2016 року органом ДВС винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 304,50 грн.

Як вбачається зі скарги, в останній ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця при винесенні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, а вказану постанову - скасувати.

Скарга обґрунтована тим, що наказ господарського суду підписаний одноособово суддею Андрійчук О.В., тоді як справу розглянуто колегією суддів у складі: головуючий суддя Андрійчук О.В., судді Павленко Є.В., Політика Н.А., що суперечить вимогам ст.ст. 4-6, 4-7, 82, 85 ГПК України, ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження". Також боржник зазначає, що постанову про стягнення виконавчого збору винесено передчасно, без надання боржнику строку для добровільного виконання судового рішення тощо.

У силу вимог ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами ч. 1 ст. 4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Аналогічна норма закріплена у ч.ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ч. 1 ст. 116 ГПК України).

З наведеного вбачається, що наказ господарського суду, як виконавчий документ, видається судом, який прийняв рішення у конкретній справі.

У свою чергу, поняття "суд" є одним з ключових у науці, воно має декілька значень, що зумовлюється тим, де застосується це поняття - на рівні законодавства чи у побуті. Але й при застосуванні його у різних галузях правах, зміст вказаного поняття можливо визначити лише у контексті. Так, у загальній науці теорії права й конституційному праві термін "суд" є здебільшого узагальнюючим поняттям органу, наділеного повноваженням з реалізації однієї з гілок державної влади - судової. У цьому значенні суд перш за все є органом судової влади без уточнення про те, який саме це суд, де він розташований, яка його компетенції, тощо. У другому значенні суд - це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, що уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну та предметну юрисдикцію. У третьою значенні термін "суд" ідентичний процесуальному поняттю "судове засідання", тобто процесуальній формі здійснення правосуддя в судових стадіях і судових провадженнях. Четверте значення пов'язано із особами, які судять, тобто суддями, незалежно від їх кількісного складу (одноособово чи колегіально).

ГПК України не містить визначення поняття "суд". У той же час інший процесуальний закони - КАС України під поняття "суд" розуміє суддю адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу одноособово, колегію суддів адміністративного суду.

Згідно з ч. 1 ст. 4-6, ч. 1 ст. 4-7 ГПК України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Частинами 1, 2 ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

З наведеного вбачається, що у контексті розглянутої справи під судом, який видає наказ, слід розуміти суддю при одноособову розгляді або колегію суддів при колегіальному розгляді справи.

У свою чергу, за ч. 1 ст. 117 ГПК України наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

За загальним правилом, наказ господарського суду має відповідати резолютивній частині судового рішення.

Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення) (п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України).

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи (ч. 3 ст. 82, ч. 3 ст. 85 ГПК України).

Отже, підписується повне рішення або рішення, яке містить вступну та резолютивну частини, а не окрема його частина, зокрема резолютивна, тобто підпис є невід'ємною частиною рішення як такого, а не однієї з його частин.

За ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Відповідно до п. 2.6.13. Інструкції з діловодства в господарських судах оригінал наказу господарського суду,підписаний суддею, засвідчується гербовою печаткою суду і видається стягувачеві під розписку або надсилається йому рекомендованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили.

Судом видано наказ № 918/1029/15 від 10.02.2016 року такого змісту: СТЯГНУТИ: з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" (вул. Варшавська, 9а, м. Сарни, Рівненська область, 34500, код ЄДРПОУ 13994640) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" (вул. Кільцева дорога, 22, м. Київ, 03134, код ЄДРПОУ 30107866) судовий збір в розмірі 3 045,00 грн. Наказ дійсний для пред'явлення до виконання у строк до "03" лютого 2017 р.". Вказаний наказ підписаний головуючим суддею Андрійчук О.В. та скріплений гербовою печаткою суду.

Отже, виконавчий документ відповідав формальним вимогам, визначеним законодавством, державний виконавець, який відкрив виконавче провадження, не був учасником судового розгляду, тому не міг аналізувати наказ господарського суду з позиції кількості суддів, що здійснювали судовий розгляд справи.

Щодо неоднозначного підходу як на рівні чинного законодавства, так і на практиці, що склалася стосовно підписання наказу при колегіальному розгляді справи, то слід згадати принцип правової визначеності та якості законів.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності - сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону: 1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи; 2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні; 3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права; 4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання; 5) якість закону пов’язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи; 6) жодна норма не може вважатися „законом”, якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики; 7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований; 8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Будь-який національний закон, в контексті сприйняття його Європейським судом при розгляді конкретних справ, аналізується ним на предмет відповідності верховенства права, яке міститься в кожній нормі Конвенції та Протоколів до неї.

У свою чергу, у ч. 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У Рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Зважаючи на викладене, можна констатувати, що чинне законодавство України не містить чіткого та однозначного підходу щодо підписання наказу господарського суду при колегіальному розгляді справи (одноособово суддею чи колегією суддів), що, у свою чергу, унеможливлює регулювання поведінки ні учасниками судового процесу, зокрема стягувачем при пред'явленні виконавчого документа до виконання, ні державним виконавцем при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження, відповідно, унеможливлює передбачати наслідки застосування такого законодавства. При цьому така правова невизначеність у цій справі не суперечить принципові верховенства права.

Зокрема, згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що “затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції” (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бакай та інші проти України” від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі “Агрокомплекс проти України” від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для “законного сподівання” на виплату такої заборгованості і становить “майно” цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (“Бурдов проти Росії” та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа “ОСОБА_4 проти України”, рішення від 15.10.2009 року).

Враховуючи викладене, неприпустимою є ситуація, за якої формалізоване питання про підписання наказу, виданого на підставі остаточного судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду стягувачу та мало наслідком порушення його права на суд та мирне володінням майном.

Як зазначалося, наказ господарського суду, на підставі якого винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, формально відповідав встановленим вимогам, а тому у державного виконавця не було достатніх підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження у порядку, передбаченому ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", відтак останній правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.

Щодо дотримання державним виконавцем строку, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що початок строку примусового виконання судового рішення пов'язується не з моментом отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, а з днем її винесення.

Як вбачається з матеріалів справи, постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення судового збору винесена 25.02.2016 року, отже перебіг семиденного строку для добровільного виконання розпочався 26.02.2016 року і, відповідно, закінчився 03.03.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження").

Стосовно посилання боржника на те, що він несвоєчасно отримав постанову про відкриття виконавчого провадження (яка майже місяць пролежала у відділенні поштового зв'язку, тобто не з вини державного виконавця), то останній не був позбавлений можливості звернутися до органу ДВС із заявою про відкладення виконавчих дій у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження".

Щодо постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, то за ч.ч. 1, 3 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Враховуючи, що боржник у строк, визначений ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", добровільно не виконав судового рішення, відтак постанова про стягнення виконавчого збору винесена правомірно.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Тобто для задоволення скарги необхідно встановити, що у діях (бездіяльності) органу ДВС має місце порушення вимог чинного законодавства.

За відсутності встановлених судом порушень вимог чинного законодавства в діях органу ДВС при відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду № 918/1029/15 від 10.02.2016 року та постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, суд визнає доводи скаржника неправомірними, а скаргу такою, яку належить відхилити.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірми "Журавлина" на дії та постанову ВП № 50315623 від 01.04.2016 року державного виконавця державної виконавчої служби Сарненського районного управління юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору відхилити.

Головуючий суддя Андрійчук О.В.

Судді Качур А.М.

ОСОБА_5