ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/16674/15-ц

провадження № 2/753/1116/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДЕАК Ю.В.

за участю

представника позивача Стрикаля С.В.;

відповідач не з'явилась;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, позичальник, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 серпня 2012 року між відповідачем та ПАТ «Астра Банк» (далі по тексту - Банк) було укладено кредитний договір №150102038083023. За умовами даного договору відповідач отримала кредит в сумі 240 000,00 грн., який зобов'язалась повернути у повному обсязі в строк не пізніше 21 серпня 2017 року зі сплатою 20,49 відсотків річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором 21 серпня 2012 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач, як іпотекодавець, передає іпотекодержателю в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Через неналежне виконання умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 243 098,05 грн.

В подальшому, а саме 02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким позивач набув право вимоги до боржника за зазначеним вище кредитним договором.

Оскільки відповідач порушив умови кредитного договору та допустив заборгованість за даним договором, позивач просить суд в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідач у судове засідання не з'явилась, при цьому через канцелярію суду надала заяву у якій позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, пославшись на не співмірність суми заборгованості за кредитом та вартістю нерухомого майна переданого в іпотеку. Також до заяви додала копію квитанції про сплату заборгованості у сумі 27 000 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено судом, 21 серпня 2012 року між відповідачем та Банком було укладено кредитний договір №150102038083023. За умовами даного договору відповідач отримала кредит в сумі 240 000,00 грн., який зобов'язалась повернути у повному обсязі в строк не пізніше 21 серпня 2017 року зі сплатою 20,49 відсотків річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором 21 серпня 2012 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач, як іпотекодавець, передає іпотекодержателю в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Через неналежне виконання умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 243 098,05 грн.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. А згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас, в матеріалах справи як на підтвердження неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору наявна лише довідка з визначенням у ній суми загальної заборгованості за даним договором, проте відповідного розрахунку вказаної суми заборгованості у ній не наведено, як і не зазначено механізму нарахування боргу, виникнення дат прострочення виконання зобов'язань згідно графіку погашення кредитної заборгованості. Окрім того, з наданої довідки неможливо встановити яка саме сума заборгованості була передана попереднім кредитором та на яку суму боргу за кредитним договором було здійснено відступлення права вимоги, а відтак суду неможливо встановити правильність нарахування боргових зобов'язань у зв'язку з їх недоведеністю, що в свою чергу робить неможливим застосування судом ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Також в матеріалах справи наявна копія укладеного між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким позивач, на його думку, набув право вимоги оплати заборгованості за кредитним договором відповідно до доданого ним додатку до акту прийому-передачі прав вимоги за вказаним договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). А згідно зі ст. 514 цього Кодексу уступка вимоги є однією з підстав заміни сторони у цивільно-правовому зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Водночас, статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

А відповідно до приписів ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» встановлено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Під час розгляду справи судом було оглянуто лише копію укладеного між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги, за яким, на думку позивача, він набув право вимоги оплати заборгованості за кредитними договорами та додаток до акту прийому-передачі прав вимог складеного на виконання вказаного договору. Самого акту прийому-передачі прав вимоги складеного у відповідності до вимог чинного законодавства позивачем не надано, відтак, ці документи є неповними та викликають сумніви, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами. Оригіналів вказаного договору та інших письмових доказів, які подані в копіях, під час судового розгляду надано не було. В судовому засідання представник позивача вказав, що вказані документи на підтвердження заявлених вимог у нього відсутні та у разі необхідності вони будуть надані, однак обов'язок доказування тих обставин на які сторона посилається як на підставу своїх вимог лежить саме на ній, а відповідного клопотання про витребування відсутніх у матеріалах справи доказів за їх наявності або відкладення розгляду справи для їх надання представником позивача заявлено не було, хоча права і обов'язки сторін були роз'яснені до початку розгляду справи по суті.

При цьому, відповідно до частини 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Пунктом 1.3 іпотечного договору передбачено, що згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість предмету іпотеки на дату оцінки становить 1 358 300 грн. Однак, як роз'яснено в п. 41 зазначеної Постанови Пленуму при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що допущене відповідачем порушення зобов'язання за кредитним договором визначене позивачем у довідці за вирахування проведених відповідачем проплат (27 000) у розмірі 216 098,05 грн. не є співрозмірним з визначеною сторонами вартістю предмету іпотеки, що суперечить як загальному змісту та призначенню права, так і загальним засадам цивільного законодавства

Окрім того, частиною 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

При цьому частина 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» чітко передбачає, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону, а частина 7 цієї ж статті вказує на те, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні відомості (відповідні витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна або ін.) державної реєстрації (перереєстрації) предмету іпотеки, зокрема квартири АДРЕСА_1, за ПАТ «Дельта Банк» після укладення ним з ПАТ «Астра Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги. Інших доказів на спростування зазначеного позивачем не надано.

Більш того, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у стст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Пунктом 5.7 іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, яке здійснюється відповідно до укладення між ними договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до останнього права власності на предмет іпотеки.

Під час розгляду справи судом не встановлено наявність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а представником позивача таких доказів не надано, відтак і правових підстав для застосування такого способу захисту порушеного права як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності позивач не набув.

Водночас, статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини та враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд, відмовляючи в задоволенні цивільного позову, також відмовляє позивачу у стягненні з відповідача на його користь суми сплаченого судового збору.

На підставі викладеного та керуючись стст. 10, 11, 15, 57, 60, 88, 208, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.