ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,
Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,
при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,
за участю представників:
Приватної фірми “АММ” (далі - Фірма) - Жук О.В.,
Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ) - Верещак М.О., Сліденка А.В., Розмоша В.І., Титаренка М.М.,
Генеральної прокуратури України - Дубаса В.А., -
розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою ДПІ справу за позовом Фірми до ДПІ та Відділення державного казначейства у Київському районі м. Харкова про стягнення з державного бюджету 10 000000 грн заборгованості з податку на додану вартість (далі - ПДВ),
в с т а н о в и л а:
У березні 2004 року Фірма звернулася до суду із зазначеним позовом, який пізніше доповнила вимогами щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 28 липня 2003 року № 163-23-3-30883410 про зменшення їй бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2003 року на 10 000000 грн.
Господарський суд Харківської області рішенням від 1 червня 2004 року позовні вимоги задовольнив, визнавши, що право позивача на бюджетне відшкодування зазначеної у позові суми ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Харківський апеляційний господарський суд постановою від 10 березня 2005 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив, посилаючись, зокрема, на те, що позивач розрахувався за придбаний товар векселями зі строком погашення до 25 червня 2010 року, не має надмірної сплати ПДВ, а отже - і підстав для включення цих сум до податкового кредиту.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 червня 2008 року постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.
У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить Верховний Суд України її скасувати і залишити в силі постанову апеляційного суду. На обґрунтування своїх вимог скаржник додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України в яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.
6 листопада 2008 року до Верховного Суду України надійшло клопотання від заступника Генерального прокурора України про приєднання до скарги ДПІ.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що 25 червня 2003 року між Фірмою та Товариством з обмеженою відповідальністю “Омега-2” (далі - Товариство) було укладено договір, за умовами якого останнє продало позивачу 30 дискет з брендом (торговою маркою) на загальну суму 60 000000 грн, у тому числі 10 000000 грн ПДВ, тобто Фірма отримала від Товариства товар, передавши йому векселі на зазначену суму, про що отримала податкову накладну. У податковій декларації за червень 2003 року позивач заявив до відшкодування з державного бюджету 10 000000 грн ПДВ.
Приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення, ДПІ виходила з того, що позивачем було порушено підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР), оскільки придбаний бренд (товарний знак) необхідно оприбутковувати на субрахунок 123 “Права на знаки для товарів та послуг” рахунок 12 “Нематеріальні активи”, а на момент проведення перевірки позивач не мав свідоцтва про реєстрацію товарного знаку.
У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України визнав, що наявність у платника податку - позивача - виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ із державного бюджету, а Законом № 168/97-ВР не передбачено обов'язкової сплати векселів для виникнення права на податковий кредит.
Водночас, на час касаційного розгляду цієї справи було чинним рішення Господарського суду Харківської області від 23 січня 2007 року у справі № АС-41/408-06 за позовом ДПІ до Фірми та Товариства, в якому суд установив недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки він не відповідав вимогам закону та суперечив інтересам держави і суспільства. Вищий адміністративний суд України помилково не надав значення цьому факту.
Крім того, без правової оцінки судів залишилося те, що цей самий суд ухвалою від 6 вересня 2005 року затвердив ліквідаційний баланс та ліквідував Товариство, а також зобов'язав державного реєстратора здійснити реєстрацію припинення його діяльності і внести запис про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Зазначене унеможливлює виконання Товариством свого зобов'язання щодо сплати до бюджету ПДВ, а у Фірми припиняється зобов'язання щодо сплати векселів перед Товариством.
Харківський апеляційний господарський суд неповно з'ясував обставини справи, не дослідив усі доводи сторін.
Відповідно до частини 3 статті 159 КАС обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ураховуючи наведене, рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду справи судам слід урахувати, що докази, надані податковим органом на підтвердження безпідставного виникнення у платника податків податкової вигоди, (зокрема притягнення до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 212, частиною 2 статті 366, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 200, частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 358 Кримінального кодексу України ОСОБА_1, яка здійснювала управління Товариством, зареєстрованим нею на підставних осіб) як і докази, надані позивачем на обґрунтування протилежного, підлягають дослідженню в судовому засіданні з дотриманням вимог про їх належність і допустимість та мають бути оцінені судом відповідно до вимог статті 86 КАС.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, коли для цілей оподаткування операції враховані на підставі удаваних правочинів, про що має бути зазначено у рішенні суду (наприклад, у випадках невідповідності дійсному економічному змісту або необумовленості розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Про безпідставність вимоги щодо бюджетного відшкодування ПДВ можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу (наприклад, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності). Тому, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування ПДВ з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, то у визнанні обґрунтованості одержання такої вигоди має бути відмовлено.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова та заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2008 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 березня 2005 року скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
І.Л. Самсін
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов