ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" травня 2016 р. м. Київ К/800/34207/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013

у справі №2а-900/12/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Леопрінт»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 №0001952350 прийняте ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Віктрейд» за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт від 20.12.2011 №1475/232/36562694.

Перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, внаслідок чого завищено податковий кредит за січень 2011 року в сумі 196946,20 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 №0001952350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 196947,20 грн., у тому числі за основним платежем - 196946,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Віктрейд ЛТД» (продавець) та ТОВ «ТД «Леопрінт» (покупець) 10.01.2011 було укладено договір купівлі-продажу №030111, згідно якого продавець зобов'язується передавати, а покупець приймати у власність та оплачувати на умовах, у строки та в порядку, передбаченому даним договором, товар, асортимент, кількість та ціна якого узгоджуються сторонами та зазначаються у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, рахунках-фактури та накладних.

На підтвердження виконання вищезазначених господарських зобов'язань позивачем надано специфікацію товару, що поставлявся, акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2011, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, подорожні листи вантажного автомобіля.

Оплата за отримані товарно-матеріальні цінності проведена позивачем частково з ТОВ «Діанік Груп», відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №90311/1 від 30.03.2011, а частково з ТОВ «Віктрейд ЛТД», що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

На підтвердження використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаного у ТОВ «Віктрейд ЛТД» товару надано відомість щодо основних засобів введених в експлуатацію у ІІ кварталі 2011 року.

Наявність у позивача вищезазначених документів визнана судами попередніх інстанцій достатньою для підтвердження обставин реальності господарських операцій, встановлено, що товарно-матеріальні цінності транспортувались позивачем власним транспортним засобом з приміщення за адресою м.Львів, вул.В.Великого,18, орендованого ТОВ «Віктрейд ЛТД» згідно договору суборенди від 01.01.2011 року, а відтак, у відповідача відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов?язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «Віктрейд ЛТД».

Судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, наявність у покупця належним чином оформлених податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення сум, визначених ними, до складу податкового кредиту, оскільки для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції та необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Таким чином, предметом доказування у справі є обставини щодо реального надання, передбачених договором, товарів (робіт, послуг) та порядок документального оформлення результатів виконання цих операцій як підстави для формування даних податкового обліку позивача. Видані у відсутність встановлених законодавством юридичних фактів податкові накладні є такими, що не відповідають вимогам законодавства та не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Для правильного вирішення спору необхідно встановлювати обставини, з наявністю яких податковий орган пов?язував донарахування податкових зобов?язань з податку на додану вартість, а саме підтвердження фактичної поставки товару саме від ТОВ «Віктрейд ЛТД», у зв?язку з відсутністю у нього трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Разом з цим, обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом належним чином судами перевірені не були.

Зокрема, не знайшло свого відображення в судових рішеннях, що умовами договору купівлі продажу від 10.01.2011 №030111, передбачено, що поставка товару здійснюється партіями на підставі попереднього погодження сторін і оформлення видаткової накладної та довіреності на отримання ТМЦ (п.1.2), а також згідно п.2.2 якість товару повинна відповідати вимогам діючих стандартів і підтверджуватися документами передбаченими законодавством, зокрема, мати відповідний сертифікат якості або відповідності, однак, видача позивачем уповноваженій особі довіреностей на отримання ТМЦ, а також наявність сертифікатів якості або відповідності на товар, судами не встановлювалась. Не з?ясовано судами також чи видавались позивачем накази на відрядження працівників до м.Львова для отримання ТМЦ у ТОВ «Віктрейд ЛТД», а також наявність у них посвідчень на відрядження з відповідними відмітками у місцях призначення, тощо.

Якщо сторони не надали доказів, які підтверджують або спростовують правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун