ухвала

іменем україни

25 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що він є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1, в якій з 11 квітня 1991 року зареєстрована також і його дочка ОСОБА_4, яка понад 8 років у даній квартирі фактично не проживає та не з'являється, не зберігає в ній особистих речей, не сплачує за комунальні послуги, тому всі обов'язки з утримання квартири несе лише він. Посилаючись на те, що у добровільному порядку відповідач не бажає знятися з реєстрації і проживати у зазначеній квартирі наміру немає, позивач просив визнати відповідача такою, що втратила право користування вищевказаною квартирою, у зв'язку з відсутністю у ній понад шість місяців без поважних причин.

Заочним рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 14 березня 2014 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, у зв'язку із відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2015 року заочне рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 14 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є наймачами квартири АДРЕСА_1 та зареєстровані у ній.

Зазначена квартира належить до державного житлового фонду територіальної громади м. Перемишляни та перебуває на балансі міського комунального підприємства «Комунальник».

Згідно з актом обстеження житлового приміщення від 13 вересня 2013 року комісією Перемишлянської міської ради встановлено, що на момент проведення обстеження у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_4 була відсутня. Зі слів сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідач з 2005 року по даний час фактично не проживає у вказаній квартирі.

Відповідно до листа Перемишлянської Центральної районної лікарні від 19 вересня 2013 року № 1235, листа Львівської дирекції центру поштового зв'язку № 6 від 04 листопада 2013 року № 02-03-545, листа Перемишлянського районного сектора Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 25 вересня 2013 року № 768, ОСОБА_4, яка зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, в період з 2005 року по 19 вересня 2013 року за медичною допомогою не зверталася, у період з березня 2013 року по вересень 2013 року реєстровані поштові відправлення на її ім'я за місцем реєстрації не надходили.

Також встановлено, що з 2007 року ОСОБА_4 виїхала за межі України, де перебуває на даний час, до України приїздить періодично, що підтверджується рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2013 року, яке набрало законної сили.

З 27 лютого 2014 року ОСОБА_4 прийнята на тимчасовий консульський облік у Генеральному консульстві України в Мілані, що підтверджується копією паспорта відповідача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач понад шість місяців не проживає у спірній квартирі без поважних причин, тому підстави для збереження за нею права користування житловим приміщенням відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що причини відсутності відповідача у житловому приміщенні понад шість місяців є поважними, а тому відповідно до ст. 71 ЖК Української РСРвона не втратила право користування спірною квартирою.

Колегія суддів вважає, що такий висновок є правильним, ґрунтується на нормах матеріального права та узгоджується із нормами процесуального права.

Відповідно до ст. 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, оскільки судом достовірно встановлено, що відповідач тимчасово працює за межами України, її періодична відсутність викликана поважними причинами, тому з урахуванням цього на неї розповсюджуються гарантії, визначені п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК Української РСР, й вона не може бути визнана такою, що втратила право користування спірним житлом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 337 ЦПК Українивизначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими, правильність вищезазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваного судового рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов

Судді: А.О. Леванчук

А.В.Маляренко

І.К. Парінова

О.В. Ступак