ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2009 р. № 18/59 (05-5-18/13064)
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Разводової С.С. –головуючого,
Плюшка І.А.,
Бернацької Ж.О. –доповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 у справі господарського суду міста Києва № 18/59 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" про стягнення суми та за зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2,
від відповідача: Іщука М.М.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач –фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у серпні 2007 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача –закритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" про стягнення 45000 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001.
У лютому 2008 року до місцевого господарського суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшло доповнення до позовної заяви про зобов'язання підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за укладеним договором.
У серпні 2008 року закрите акціонерне товариство "Київський вітамінний завод" звернувся до господарського суду м. Києва із зустрічним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 45000 грн. безпідставно набутого майна, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.08.2008 (суддя Палій В.В.) прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2008 здійснено заміну відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом –закрите акціонерне товариство "Київський вітамінний завод" його правонаступником –відкритим акціонерним товариством "Київський вітамінний завод".
У вересні 2008 року до місцевого господарського суду м. Києва від фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 надійшло доповнення до позовної заяви про стягнення пені в сумі 31314 грн.
У листопаді 2008 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Києва із заявою про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2008 (суддя Палій В.В.) первісний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" про стягнення 45000 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001, зобов'язання підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за укладеним договором, стягнення пені в сумі 31314 грн. задоволено, зобов’язано відкрите акціонерне товариство "Київський вітамінний завод" підписати акт прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001, стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 45000 грн. основного боргу з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог, в іншій частині первісних позовних вимог відмовлено, у задоволенні зустрічних позовних вимог відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 45000 грн. безпідставно набутого майна відмовлено повністю через відсутність правових підстав для їх задоволення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 (судді: Мартюк А.І. –головуючий, Зубець Л.П,, Лосев А.М.) рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2008 скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов’язання відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" підписати акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001, прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про зобов’язання відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" підписати акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001, в іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 19.12.2008 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач за первісним позовом звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову, задоволення зустрічного позову у зв'язку з неповним з'ясуванням судом апеляційної інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач за первісним позовом просить постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність її доводів.
Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що патентним повіреним ОСОБА_1, який є фізичною особою-підприємцем із закритим акціонерним товариством "Київський вітамінний завод", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Київський вітамінний завод", 10.04.2001 укладено договір про надання юридичних та консультаційних послуг, відповідно до умов якого патентний повірений приймає на себе зобов'язання надати протягом 2001-2004 років юридичні консультації замовнику з приводу охорони та захисту об'єктів інтелектуальної власності та від імені замовника здійснити у Державному департаменті інтелектуальної власності, інших державних органах, арбітражних судах та у судах загальної юрисдикції всі необхідні дії із захисту прав на ці об'єкти.
Відповідно до пункту 2.1 договору вартість послуг за договором становить 90000 грн. (без ПДВ).
Пунктом 2.2 договору передбачено, що замовник перераховує 50 % від зазначеної у пункті 2.1 суми на розрахунковий рахунок патентного повіреного протягом 5 днів з дня виставлення рахунку-фактури.
У пункті 2.3 договору вказано, що решта суми за договором перераховується патентному повіреному в разі повного усунення обставин, що призвели до припинення виробництва лікарського засобу "Септефрил".
Замовник на виконання умов пункту 2.2 договору 25.04.2001 перерахував на користь патентного повіреного 50 % обумовленої договором суми, що складає 45000 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що патентним повіреним протягом 2001-2004 років надані замовнику послуги на виконання умов договору від 10.04.2001.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 22.05.2001 у справі № 9/21 відмовлено у задоволенні позову закритого акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" до закритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод", представником якого в суді був патентний повірений ОСОБА_1, про усунення порушень виключних прав на знак для товарів та послуг "Септефрил" та відшкодування шкоди в розмірі 12664524 грн. Зазначене рішення залишено без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 23.06.2001 у справі № 04-1/1-1/76.
Крім того, за згодою керівництва закритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" для захисту прав інтелектуальної власності ОСОБА_1 підготовлено та подано позов від імені ОСОБА_3 автора твору-неологізму "Септефрил" до Міністерства освіти і науки України, закритого акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця", ДДІВ МОН України про визнання недійсним свідоцтва України № 11847 на знак для товарів і послуг "Септефрил" на ім’я закритого акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" та зобов'язання виконати певні дії. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.04.2004, залишеним без змін Апеляційним судом м. Києва від 25.08.2004, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, визнано недійсним свідоцтво України № 11847 на знак для товарів і послуг "Септефрил" та рішення Держпатенту України від 08.02.1999 про реєстрацію знака для товарів і послуг "Септефрил"
Відповідно до пункту 3.1 договору патентний повірений зобов'язується виконати зазначені в пункті 1.1 послуги до 10.04.2004 (в редакції договору патентного повіреного) та до 01.10.2004 (в редакції договору замовника).
Згідно пункту 3.4 договору роботи (послуги) вважаються виконаними з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (послуг).
Відповідно до пункту 7.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Замовником не підписано акт передачі-приймання робіт (наданих послуг) від 10.12.2004 та не сплачено 45000 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання умов договору.
Суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що до договору від 10.04.2001, який був укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України і продовжував діяти після набрання ним чинності, підлягають застосуванню правила Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідні положення встановлені також у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану її в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору (предмету, ціни, строку дії договору).
Крім того, судами обох інстанцій правильно зазначено, що розбіжності у примірниках договорів сторін у пункті 3.1 договору щодо строків виконання робіт патентним повіреним, передбачених пунктом 1.1 договору не мають суттєвого значення для вирішення спору, оскільки пунктом 7.1 договору передбачено загальний строк дії договору до виконання сторонами своїх зобов’язань за ним.
Виконання умови договору у чітко визначені строки в частині визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України № 41847 від 30.04.1994 не може залежати виключно від волі сторін договору, оскільки свідоцтво на знак для товарів і послуг підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
Пунктом 3.8 договору передбачена можливість виникнення умов, що не залежать від волі сторін, яких жодна сторона не могла обійти та як наслідок –строки виконання зобов’язань за договором переносяться на строк дії таких умов.
Судами встановлено, що патентним повіреним виконані умови договору, передбачені пунктами 1.1, 2.3 договору.
Проте, замовник належним чином не виконав зобов’язання за договором, оскільки за надані патентним повіреним послуги сплатив лише частково, і на день розгляду справи заборгованість становить 45000 грн.
Замовник у відзиві на первісний позов посилається на пропуск строку позовної давності патентним повіреним при поданні первісного позову.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Судом першої інстанції встановлено, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва, яким визнано недійсним повністю свідоцтво України № 11847, яке набрало законної сили 25.08.2004, з вимогою підписати акт прийому-передачі робіт патентний повірений звернувся до замовника 10.12.2004, а із позовною заявою до 23.08.2007 (про що свідчить штамп для вхідної кореспонденції на позовній заяві).
Тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що патентним повіреним при подачі первісного позову строки позовної давності не порушено.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Замовник не надав суду доказів на спростування первісних позовних вимог, тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача 45000 грн. суми основного боргу.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги патентного повіреного про зобов’язання замовника підписати акт прийому-передачі робіт (наданих послуг) не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2, цієї статті, визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обов’язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Зазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як зобов’язання до підписання акта приймання виконаних робіт.
Акт приймання виконаних робіт є доказом на підтвердження певних обставин і може бути враховано в сукупності з іншими доказами у справі з наданням йому відповідної оцінки.
Отже, предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.
Тобто, діючим законодавством не передбачений такий спосіб захисту права, як зобов'язання підписати акти приймання-передачі робіт (наданих послуг), відсутній і механізм виконання такого рішення суду.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про зобов’язання відкрите акціонерне товариство "Київський вітамінний завод" підписати акт прийому-передачі робіт (наданих послуг) суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки така вимога не призводить до поновлення порушеного права і не може бути предметом позову, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, а рішення в цій частині - скасуванню.
Суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що нарахована патентним повіреним сума пені у розмірі 4038,58 грн. за прострочення виконання зобов’язання з оплати наданих послуг не підлягає стягненню.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України скорочений строк позовної давності в один рік застосовується до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як зазначалося, замовник у відзиві на первісний позов посилається на те, що первісний позов подано з пропуском строку позовної давності.
Судами встановлено, що строк позовної давності починається 10.12.2004, а первісний позов подано 23.08.2007, тому суди дійшли правильного висновку, що на час пред’явлення первісного позову до суду строк позовної давності для стягнення пені сплинув.
Суди обох інстанцій також дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви про стягнення з патентного повіреного 45000 грн. безпідставно набутого майна, враховуючи наступне.
Суди правильно встановили, що договір від 10.04.2001 є укладеним, оскільки сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. Сума попередньої оплати у розмірі 45000 грн. одержана патентним повіреним від замовника на виконання умов договору від 10.04.2001.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалися або могла довідатись про порушення свого права або про особу яка його порушила.
Трирічний строк позовної давності за зустрічною позовною заявою скінчився 25.04.2004, оскільки 25.04.2001 замовником перераховано на користь патентного повіреного 45000 грн. попередньої оплати, яку позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути як безпідставно одержане майно.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Патентний повірений 19.11.2008 звернувся до місцевого господарського суду із заявою про застосування строку позовної давності та у зв'язку з його пропуском просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Проте позивач за зустрічним позовом не зазначив поважних причини пропуску строку позовної давності.
Тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, постанова апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2009 у справі господарського суду міста Києва № 18/59 залишити без змін.
Головуючий, суддя:С. Разводова
Судді:І. Плюшко
Ж. Бернацька