ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2009 р. | № 2-5/14966-2006(3/545-36/140) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Дерепи В.І., |
суддів : | Васищака І.М., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги | ТОВ "Левант"; ВАТ "Вугільна компанія "Шахта Красноармійська-Західна № 1" |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 р. |
у справі | № 2-5/14966-2006 |
за позовом | ВАТ "Вугільна компанія "Шахта Красноармійська-Західна № 1" (надалі –Компанія) |
до | Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (надалі –ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"); ДП "Ялтакурорт" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (надалі –ДП "Ялтакурорт"); ТОВ "Левант" |
треті особи | ТОВ "Барс 2000"; ТОВ "Віорика-Крим" |
про | зобов'язання вчинити дії та визнання права власності |
за участю представників: |
від позивача | - Магдаліна М.В. |
від відповідача-1 | - не з'явились |
від відповідача-2 | - не з'явились |
від відповідача-3 | - не з'явились |
від третьої особи-1 | - Запорожець К.П. |
від третьої особи-2 | - не з'явились |
В С Т А Н О В И В:
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду АР Крим від 26.06.2007 р. (суддя Гаврилюк М.П.) відмовлено в позові Компанії до ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", ДП "Ялтакурорт" та ТОВ "Левант" про визнання права власності на майно спального корпусу №1 колишнього санаторію "Севастополь" разом з прилеглими спорудами, елементами благоустрою, а саме: будівлі корпусу площею 968,1 кв.м., підпірної стіни довжиною 81,0 м, металевої огорожі довжиною 82,0 м, теплотраси довжиною 490,0 м, лотку застінного довжиною 37,0 м, що розташоване в м. Ялта, Приморський парк; про зобов'язання ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" виконати умови Генеральної мирової угоди від 08.04.2003 р. та забезпечити переєстрацію в Ялтинському Бюро технічної інвентаризації право власності на вказане майно. Зустрічний позов ТОВ "Левант" про визнання права власності на майно каналізаційно-насосної станції, розташованої на території колишнього санаторію "Севастополь", задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 р. (судді: Борисова Ю.В., Гонтар В.І., Гоголь Ю.М.) рішення господарського суду АР Крим від 26.06.2007 р. скасовано в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Левант", в цій частині в позові відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою, Компанія звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог Компанії скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Також, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось ТОВ "Левант" в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
08.04.2003 між ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (сторона 1), Компанія (сторона 2), ДП "Ялтакурорт" (сторона 3) та ТОВ "Левант" (сторона 4) укладено Генеральну мирову угоду, предметом якої є порядок та процедура врегулювання спорів щодо майна спального корпусу №1, спального корпусу №2, каналізаційно-насосної станції, інженерних мереж та теплотраси на лікувальному пляжі філіалу ДП "Ялтакурорт" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" санаторію "Севастополь".
Згідно з п. 1.2 зазначеної угоди сторони домовилися про те, що вказане майно буде виведено з судових спорів та підлягає продажу за ринковою вартістю.
За умовами п. 2.5 угоди, після затвердження звітів про його оцінку, сторона 1 (ЗАТ "Укрпрофоздоровниця") протягом 10 днів підписує договори купівлі-продажу: з Компанією –спального корпусу №1, інженерних мереж, теплотраси, а також елементів благоустрою; з ТОВ "Левант" –спального корпусу №2, а також елементів благоустрою; Компанія прийняла на себе зобов'язання протягом 30 днів підписати з ТОВ "Левант" угоду про умови передачі йому каналізаційно-насосної станції згідно з пунктом 1.3 дійсної мирової угоди.
30.04.2003 між Компанією (довіритель) та ТОВ "Барс 2000" (повірений) укладено довірчий договір-доручення №4/30, за умовами якого довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання з представництва інтересів довірителя на території Автономної Республіки Крим, зокрема, здійснити в інтересах довірителя та за рахунок останнього угоду з придбання у ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" наступного майна –спального корпусу № 1 (колишній санаторій "Севастополь"), інженерних мереж з теплотрасою та елементами благоустрою, що розташовані у м. Ялта, Приморський парк, територія колишнього санаторію "Севастополь".
Додатковою угодою № 1 від 05.05.2003 р. внесено зміни до довірчого договору-доручення №4/30, відповідно до яких сторони дійшли згоди про те, що майно, придбане повіреним за рахунок коштів, наданих довірителем, є власністю довірителя, а майно, придбане за рахунок коштів повіреного, є власністю повіреного.
Між тим, 20.10.2003 р. між ТОВ "Барс 2000" (комісіонер) та ТОВ "Віоріка-Крим" (комітент) укладено договір доручення (комісії) №20/10, за умовами якого комісіонер прийняв на себе зобов'язання за дорученням комітента вчинити в інтересах останнього угоду з придбання нерухомого майна –спального корпусу №1 "Сон у моря" санаторію "Севастополь" загальною площею 968,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Ялта, Приморський парк, від свого імені за рахунок комітента.
На виконання зазначеного договору ТОВ "Віоріка-Крим" перерахувало ТОВ "Барс-2000" грошові кошти в сумі 765 000 грн.
10.12.2003, на виконання пункту 2.5 Генеральної мирової угоди від 08.04.2003 р., між ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (продавець) та повіреним від Компанії ТОВ "Барс-2000" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №0104/2003-38, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав майно –спальний корпус №1 "Сон у моря" колишнього санаторію "Севастополь" разом з прилеглими спорудами та елементами благоустрою.
На виконання зазначеного договору ТОВ "Барс 2000" перерахував ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" грошові кошти в сумі 674 192,20 грн.
Згідно п. 5.1 договору купівлі-продажу №0104/2003-38 право власності на майно переходить від продавця покупцю з моменту підписання акту приймання-передачі майна.
На виконання умов договору 23.12.2003 між сторонами договору купівлі-продажу №0104/2003-38 підписано акт приймання-передачі вказаного майна.
Рішенням третейського суду при приватній юридичній фірмі "Білий Лев Де-Юре" від 30.12.2003 р. визнано право власності ТОВ "Віоріка-Крим" на об'єкт нерухомості –спальний корпус №1 "Сон у моря" колишнього санаторію "Севастополь" разом з прилеглими спорудами та елементами благоустрою, розташованого за адресою: м. Ялта, Приморський парк.
На підставі даного рішення КП "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" зареєстровано право власності ТОВ "Віоріка-Крим" на спірне майно.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що судові рішення, якими б зазначені угоди доручення, комісії та рішення третейського суду визнавались недійсними, а реєстрацію права власності на майно за ТОВ "Віоріка-Крим" –неправомірною, відсутні.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу ст. 86 ЦК УРСР та ст. 2 Закону України "Про власність" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Підставою для набуття права власності є певні юридичні факти з якими закон пов'язує виникнення права власності.
Згідно ст.12 Закону України "Про власність" громадянин набуває права власності зокрема на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Статтею 128 ЦК УРСР визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про власність" захист права власності здійснюється судом або третейським судом.
Судами встановлено, що у Компанії відсутні правовстановлювальні документи, що підтверджують його право власності на спірне майно.
Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.
Врахувавши, що право власності на спірне майно визнано та зареєстровано за ТОВ "Віоріка-Крим", а у Компанії відсутні правовстановлювальні документи, що підтверджують його право власності на спірне майно, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо відмови в первісному позові.
Відносно вимог зустрічного позову ТОВ "Левант" про визнання права власності на майно каналізаційно-насосної станції, розташованої на території колишнього санаторію "Севастополь" за адресою: Приморський парк, м. Ялта, то колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судами, за умовами п. 2.5 Генеральної мирової угоди від 08.04.2003 р. Компанія прийняла на себе зобов'язання протягом 30 днів підписати з ТОВ "Левант" угоду про умови передачі каналізаційно-насосної станції ТОВ "Левант" згідно з пунктом 1.3 дійсної мирової угоди, тобто шляхом продажу за ринковою вартістю.
Суд апеляційної інстанції вірно встановив, що п. 2.5 Генеральної мирової угоди за своєю правовою природою та ознаками є угодою про наміри, тобто попереднім договором, поняття якого у Цивільному кодексі УРСР 1963 року відсутнє. Однак, враховуючи те, що правовідносини сторін виникли до 01.01.2004 та продовжують існувати на теперішній час, спір в цій частині у відповідності до 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України підлягає вирішенню на підставі норм діючого Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки у строк до 07.05.2003 р. ані від Компанії, ані від ТОВ "Левант" пропозиції щодо укладення договору не надходили, то зобов'язання, встановлене попереднім договором, відповідно до ч. 3 ст. 635 ЦК України, припинилося, адже основний договір протягом строку, встановленого Генеральною мировою угодою від 08.04.2003 р. (30 днів), укладений не був, що свідчить про відсутність між сторонами договірних правовідносин щодо відчуження спірного майна.
Посилання позивача за зустрічним позовом на акт від 26.10.2004 р., підписаний між ТОВ "Левант" та Компанією, як на належний доказ, що підтверджує його право власності на спірне майно, є необґрунтованим та правомірно не взято до уваги судом апеляційної інстанції.
Даний акт не є належним правовстановлюючим документом, згідно переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що передбачений п. 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445) та не може бути належним доказом права власності ТОВ "Левант" на спірне майно.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджається з висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності і необґрунтованості зустрічних позовних вимог ТОВ "Левант" про визнання за ним права власності на майно каналізаційно-насосної станції.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Посилання оскаржувачів на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувачів про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ВАТ "Вугільна компанія "Шахта Красноармійська-Західна № 1" та ТОВ "Левант" залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 р. у справі № 2-5/14966-2006 залишити без змін.
Головуючий, суддя В. Дерепа
С у д д і І. Васищак
О. Подоляк