Справа № 2-2598/2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«07 » жовтня 2010 р. Тернівський районний суд м. Кривого Рогу
у складі:
головуючого, судді - Тарасенко О.В.
при секретарі - Махоні Н.Ю.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
06.04.2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства “ПівнГЗК” про стягнення моральної шкоди внаслідок професійного захворювання.
Ухвалою Тернівського районного суду від 09.04.2010 року було відкрито провадження справі №2-2597/20010р. за позовною ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди в зв’язку з професійним захворюванням.
У своєму позові позивач зазначив, що з 04.08.1978р. по 01.07.1981р. він працював помічником машиніста локомотива (тепловоза) на вивезенні концентрату та окатишів залізно дорожнього цеху Північного ГЗК, з 01.07.1981 по 22.08.1990р. переведений помічником машиніста локомотива (тепловоза) на вивезенні руди, породи з кар’єру ВАТ «ПівнГЗК», з 22.08.1990р. по 06.06.1993р. переведений машиністом локомотива (тепловоза) на вивезенні руди, породи з кар’єру ВАТ «ПівнГЗК». З 08.09.2004р. по 02.02.2005р. працював помічником машиніста локомотива (тепловоза) на маневрових та господарчих роботах; з 02.02.2005 по 26.05.2005р. переведений машиністом локомотива (тепловоза) на маневрових та господарчих роботах. З 26.05.2005р. – машиніст локомотива (тепловоза) на вивезенні гірничої маси в кар’єрі та відвалах УЗТ ВАТ «ПівнГЗК».
У процесі тривалого періоду праці згідно покладених на нього функцій, позивач виконував роботи по розвантаженню вагонів, причепленню, відчепленню вагонів під час маневрової роботи, керуванню локомотивом, випробуванню гальм, спостереженню за сигналами, станом поїзду та колії, габаритами, положенням стрілочних переводів та іншими показниками контрольно-вимірювальних приладів.
При русі навантаженого і порожнього рухомого складу, із-за взаємодії екіпажної частини рухомого складу та верхньої будови колії, що має осідання та перекоси в плані та профілі, виникає вібрація, що перевищує ГДР. Джерелом вібрації є також працюючий двигун, компресори та інші механізми локомотива.
Рішенням Українського НДІ промислової медицини від 12.02.2009р. протокол №426 йому було встановлене професійні захворювання: вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальних вібрацій, синдром полірадикулонейропатії шийної та попереково-крижової за стійким больовим синдромом, статико-динамічними розладами помірного ступеню на шийному рівні і вираженими на поперековому рівні, рецидивуючий перебіг, з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, ПФС першого ступеню, деформуючого артрозу ліктьових суглобів в сполученні з періартрозом, ПФС першого ступеню, та порушенням трофіки кистей.
Спеціальною комісією 27.02.2009 р. було проведено розслідування професійного захворювання. Згідно п. 17 акту, причиною профзахворювання стала робота на протязі 19 років 4 місяців в умовах впливу виробничої вібрації.
Загальна вібрація: - вібрація транспортно – технологічна: еквівалентний рівень від 105 до 106 дБ при ГДР 101 дБ.
Згідно первинного висновку МСЄК (довідка від 25.03.2009 р. ДНА-02 № 030454) йому встановлена ступень втрати професійної працездатності – 35% з 23.03.2009р. та 3 група інвалідності з повторним оглядом 01.04.2010р.
Симптоми розладу здоров’я з’явилися більше 19 років потому, він неодноразово лікувався амбулаторно і стаціонарно. Протягом останніх 3 –х років самопочуття значно погіршилося. У зв’язку з професійною хворобою йому спричинена моральна шкода. Негативні зміни його здоров’я мають незворотний характер. Це дає йому право розраховувати на справедливу компенсацію моральної шкоди .
Відповідно до ст. 11 ЦК України „Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України „Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я”.
Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Всі перелічені обставини цілком мають місце у випадку позивача.
Нормою ст.1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана особі неправомірними рішеннями, діями, або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Оскільки позивач отримав профзахворювання під час виконання трудових обов’язків, то заподіяна йому шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодуватися роботодавцем, який не виконував вимог КЗпП та Закону „Про охорону праці” та не створив безпечних умов праці. Моральну шкоду він оцінює у 173800 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача позов не визнав пояснив, що позивач посилається на ст. 23 ЦК України, як на правову підставу для стягнення моральної шкоді, в той час як між позивачем та відповідачем існували трудові, а не цивільно-правові відносини. Крім того згідно ст. 237-1 КЗпП України підставою для виникнення матеріальної відповідальності є протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання однією із сторін трудового договору своїх обов’язків, яке спричинило заподіянню шкоди. Наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об’єктивним явищем і не може бути усунута, закон не забороняє застосування праці у таких умовах. Позивач був ознайомлений з умовами праці і погодився на роботу в шкідливих умовах, роботодавець за свій рахунок періодичні медичні огляди, забезпечував засобами індивідуального захисту, надавав пільги, підвищену заробітну плату, додаткову відпустку, профілактичне харчування, сплачував внески на обов’язкове соціальне пенсійне страхування. Тобто відповідач не допускав стосовно позивача порушення норм чинного законодавства. Позивач мав можливість в будь-який час розірвати трудовий договір, але позивач добровільно продовжував працювати в шкідливих умовах. Позивачем не надано доказів які б підтвердили факт спричинення йому моральної шкоди, а розмір її відшкодування ні чим не обґрунтований. Вважає позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з ВАТ «ПівнГЗК» 173800 грн. є незаконними. На підставі викладеного просить в позові відмовити в повному обсязі.
Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що позивач тривалий час працював у шкідливих умовах на ВАТ «ПівнГЗК».(а.с.3-9). 22.07.2008р. йому встановлено професійне захворювання, яке було отримане в період роботи помічником машиніста локомотива та машиністом локомотива «Північного ГЗК». Висновком МСЄК від 25.03.2009р. позивачу встановлена ступень втрати професійної працездатності – 35% (а.с.22-26). Постановою № 0407/14796/14796.1/3 від 17.03.2009 року Фонд соціального страхування призначив ОСОБА_3 щомісячні страхові виплати (а.с. 29).
Таким чином, у позивача на підставі висновку МСЕК від 25.03.2009р. право на відшкодування моральної шкоди виникло з 25.03.2009 року, дня встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках .
Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року (зі змінами), судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності погіршення прав працівника у сфері трудових відносин (в тому числі виконання робіт у безпечних для життя і здоров’я умовах), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
3 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Одним із завдань цього Закону та обов'язку Фонду соціального страхування було відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, застрахованим та членам їх сімей від нещасних випадків.
Законами України про Державний бюджет на 2006 рік та 2007 рік, зупинялась дія, в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, абзацу 4 ст. 1, підпункту «є» ч, 1 ст. 21, ч. З ст. 28, ч. З ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Крім цього, Законом від 28.12.2007 року № 107 з п. 3 Прикінцевих положень виключені слова, які свідчили про відшкодування за умов, зазначених у цьому пункті, моральної (немайнової) шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і водночас доповнено цей пункт таким абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01 січня 2008 року».
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 Рішення №20-рп/2008 (справа про страхові виплати) зазначив, що положеннями п. 1, абзацу 3 п. 5, п. 9, абзацу 3 п. 10, п.11 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 року №717, скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Проте, Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 Цивільного кодексу України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавством розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене, Конституційний Суд України не вбачає підстав для визнання неконституційними положень п.1, абзацу 3 п.5, п.9, абзацу 3 п.10, п.11 розділу 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що спірні правовідносини виникають із трудових правовідносин і позивач має право на відшкодування моральної шкоди відповідачем.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України та акту розслідування хронічного професійного захворювання № 14, який затверджений державним санітарним лікарем Тернівського району 02.03.2009 року (а.с. 22), виписок із історії хвороби № 466/162, 392/143, 2013/507, 1141/572, 303, 1844/916, 2061/494, 1871\912, 1812\873, 1114\533 ОСОБА_3 (а.с. 10-21), суд вважає, що вищевказані докази свідчать про доведеність виконання робіт позивачем у небезпечних для життя і здоров'я умовах.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд вважає, що слід врахувати роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної ( немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Отже, враховуючи те, що вперше позивачу встановлено 35% втрати працездатності та третю групу інвалідності, а також характер захворювання, пов'язаних з спричиненням профзахворюванням фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що слід позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково та стягнути з відповідача ВАТ "ПівнГЗК" на користь ОСОБА_3 60000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.(із розрахунку 173800 грн. : 100% х 40% = 60000 грн.).
На підставі ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України , ст.10, 11, 60, 84, 209 ч.3, 212, 213-214, 218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 60000,00 грн.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь держави судовий збір в сумі 8,50 грн.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 30,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана всіма учасниками по справі до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ:
- Номер: 6/645/22/17
- Опис:
- Тип справи: на клопотання, заяву, подання у порядку виконання судового рішення та рішення іншого органу (посадової особи) в цивільній справі
- Номер справи: 2-2598/2010
- Суд: Фрунзенський районний суд м. Харкова
- Суддя: Тарасенко О.В.
- Результати справи: подання (заяву, клопотання) задоволено
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 16.02.2017
- Дата етапу: 10.03.2017