АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/6874/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1177/16Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Дорош А.І.

Суддів: Бондаревської С.М., Омельченко Л.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 березня 2016 року

у цивільній справі за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дорош А.І.,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2014 року ФО-П ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25 лютого 2013 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 7 171 грн., а відповідач зобов'язався повернути таку ж суму коштів у строк до 27 лютого 2013 року. Фактичне передання позики відповідачу підтверджується наданою ОСОБА_3 розпискою від 25.02.2013 року. У вказаний строк ОСОБА_3 грошові кошти не повернув і станом на 08.04.2014 року його борг перед ФО-П ОСОБА_5 становить 7 171 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача суму боргу за договором позики від 25.02.2013 року у розмірі 7 171 грн. та судовий збір в сумі 243,60 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 березня 2016 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 сума боргу за договором позики від 25.02.2013 року у розмірі 7 171 грн., та повернуто судовий збір в сумі 243, 60 грн.

Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_3, який посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в зв'язку з недоведеністю обставин.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно п.2, 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 25.02.2013 р. ФОП ОСОБА_5 надав ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики у сумі 7 171 грн., які останній зобов'язувався повернути до 27.02.2013 року. На підтвердження отримання позики позивач і відповідач уклали письмовий договір позики (а.с. 5-6) та відповідач надав розписку (а.с.7).

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що договір позики не укладав, розписку написав під тиском, грошей від позивача не отримував.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що відповідач не довів, що договір позики був укладений під тиском з боку позивача. Відповідач не заперечував того, що розписка написана і підписана ним особисто. Відповідач не надав належних доказів на підтвердження недійсності укладеного між сторонами правочину, зі скаргами до правоохоронних органів на неправомірні дії щодо нього з боку позивача не звертався, вимог щодо оспорювання договору не заявляв. Сам по собі факт перебування відповідача у трудових відносинах з позивачем та закриття кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст. 191 ч. 1 КК України (привласнення 7172,63 грн.) у зв»язку з відмовою потерпілого від обвинувачення правового значення для вирішення спору не має. Якщо відповідач оспорює факт отримання грошей, то саме він повинен довести цей факт, а не позивач, саме відповідач має право оспорити договір позики з цих підстав, отже відповідачем не доведено, що кошти у розмірі 7 171 грн. він не отримував.

Проте, з таким висновком місцевого суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Згідно договору позики від 25.02.2013 р., укладеного між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5, останній передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 7 171 грн. на період до 27.02.2013 р. (а.с. 5-6).

Згідно розписки без дати ОСОБА_3 одержав за договором позики від 25.02.2013 р. від ФОП ОСОБА_5 7 171 грн. (а.с. 7).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10.12.2013 р. закрите кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв»язку із відмовою потерпілого від обвинувачення. Цією ухвалою суду встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що будучи матеріально-відповідальною особою, займаючи посаду експедитора ФОП ОСОБА_5 в період часу з 18 лютого 2013 р. по 19 лютого 2013 року привласнив кошти останнього, отримані від суб»єктів підприємницької діяльності за поставлений ним товар в сумі 7 172,63 грн. Органами досудового слідства дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 1 ст. 191 КК України, як привласнення товарно-матеріальних цінностей (грошових коштів). В судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_6 відмовилась від обвинувачення та надала заяву потерпілого ФОП ОСОБА_5, в якій останній просить закрити кримінальне провадження на підстпві п. 7 ст. 284 КПК України (а.с. 22).

Вивчивши надані докази по справі, вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачувався у привласненні у період часу з 18 лютого 2013 р. по 19 лютого 2013 р. грошових коштів, отриманих від суб»єктів підприємницької діяльності за поставлений ним товар в сумі 7 172,63 грн., у зв»язку з чим органами досудового слідства його дії кваліфіковані за ст. 191 ч. 1 КК України, як привласнення товарно-матеріальних цінностей (грошових коштів).

Договір позики укладено між сторонами 25.02.2013 р., тобто після виявлення факту нестачі грошових коштів.

Кримінальне провадження закрите 10.12.2013 р. у зв»язку із відмовою потерпілого від обвинувачення.

До суду позивач звернувся у травні 2014 р.

Виходячи із фактичних обставин справи, вбачається підміна одних правовідносин іншими, а саме виявлення нестачі грошових коштів та намагання відшкодувати у спосіб стягнення цих коштів за борговою розпискою. Позивач не заперечує ту обставину, що відповідач перебував з ним у трудових відносинах, за результатами проведеної перевірки позивачем виявлена нестача грошових коштів у розмірі 7172,63 грн. У разі заподіяння шкоди позивач має право на відшкодування її за нормами КЗпП України. За договором позики сума позики 7 172 грн. співпадає з виявленим розміром нестачі.

Як пояснила колегії суддів представник позивача, у дійсності мало місце привласнення відповідачем грошових коштів позивача, тому за його заявою було відкрите кримінальне провадження. Крім цього, також мали місце боргові зобов»язання відповідача перед позивачем, який позичив йому гроші на 2 дні майже у тому розмірі, що була виявлена нестача. У суді апеляційної інстанції представник позивача не зміг пояснити чому розмір нестачі та розмір позики співпадають, також не може пояснити з яких міркувань потерпілий відмовився від обвинувачення.

Як пояснив відповідач колегії суддів, за місцем роботи позивачем була виявлена нестача грошових коштів - виручки від підприємницької діяльності у розмірі 7 171 грн. Позивач обвинуватив його у цьому, звернувся до правоохоронних органів, було відкрите кримінальне провадження. Позивач під тиском змусив його укласти договір позики та написати розписку про отримання грошей у розмірі 7 171 грн. Заперечує факт привласнення грошей та факт отримання грошей від позивача як позики, Вказав, що гроші не позичав, мав заробітну плату у розмірі 1 140 грн. та не міг позичити таку суму на 2 дні.

Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов»язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верхвного Суду України.

Згідно правової позиції, викладеної постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 р. № 6-636цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК Україн є обов»язковою для судів, письмова форма договору позики внаслідок реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Крім цього, колегія суддів, звертає увагу на те, що як стверджує позивач, який є ФОП, передав у борг грошові кошти фізичній особі. Крім вказаної розписки, позивач не надав доказів того, що ці кошти на відповідній правовій підставі вилучалися із його обігу та передавалися відповідачу (видатковий ордер тощо), оскільки позивач, як ФОП, повинен дотримуватися вимог ведення фінансового обліку грошових коштів, правомірність їх перерахунку чи передачі іншим особам.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у рішенні місцевого суду має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення суду підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п. 2,3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 березня 2016 року -скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У задоволенні позову фізичної особи підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

С У Д Д І :