Справа № 461/5424/15-к Головуючий у 1 інстанції: Котельва К.О.

Провадження № 11/783/36/16 Доповідач: Макойда З. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року, колегія суддів судової палати у кримінальних справах

апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Макойди З.М.,

суддів Маліновської-Микич О.В., Олексієнко М.Ю.,

з участю прокурора Гошовського М.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

справу за апеляціями захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2015 року, –

встановила:

цією постановою залишено без задоволення заяву засудженого ОСОБА_3 про звільнення від кримінальної відповідальності та відбуття покарання по нереабілітуючій підставі.

Своє рішення суд мотивував тим, що Кримінально-процесуальним кодексом (1960 року) не передбачена процедура звільнення засудженого від відбування призначеного покарання.

Вироком Львівського обласного суду від 01 квітня 1996 року:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 (ФРН), жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, військовозобов’язаного, ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого начальником виробництва малого підприємства "Громада",

засуджено за ст.ст. 19, 17, 170 ч.1, 143 ч.2, 42 КК України (1960 року) на чотири роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму з конфіскацією всього особистого майна.

В апеляції захисники ОСОБА_1, ОСОБА_2 покликаються на те, що постанова винесена із неправильним застосуванням процесуального та матеріального закону, допущені судом порушення є істотними, а тому постанова підлягає скасуванню.

Звертають увагу, що ОСОБА_3 звернуся до Галицького районного суду із заявою про звільнення від кримінальної відповідальності та відбуття покарання по нереабілітуючій підставі. Оскільки ОСОБА_3 перебуває на постійному місці проживання в Німеччині, м. Нюрнберзі, та не має фізичної можливості прибути особисто у м. Львів, а підписавши особисто заяву-звернення до суду, він доручив своїй дружині ОСОБА_5 в місті Львові укласти з адвокатами ОСОБА_6 обласної колегії адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_7 угоди про захист його інтересів у кримінальному процесі, додатково зазначивши про це у своїй заяві. На виконання укладених в інтересах ОСОБА_3 угод, адвокатами були подані суду ордери ОСОБА_6 обласної колегії адвокатів.

Наголошують, що судом не було враховано положення ст. 44 КПК, а тому суд прийшов до суперечливих висновків, що ніби адвокати не наділені достатніми повноваженнями в кримінальному процесі, хоча допустив їх в якості захисників ОСОБА_3 у справі.

Роблять акцент, що заява ОСОБА_3 обґрунтована тим, що покарання за вироком Львівського обласного суду від 01 квітня 1996 року у виді чотирьох років позбавлення волі, він не відбував, так як виїхав в Німеччину на постійне місце проживання, а станом на день звернення до суду з часу вчинення злочину минуло більше п'ятнадцяти років.

Відтак вважають, що заява ґрунтується на положеннях процесуального закону, який діяв станом на день винесення вироку. Проте судом першої інстанції безпідставно обґрунтовано відмову в задовольненні заяви ОСОБА_3 посиланням на Постанову Пленуму Верховного суду України №1 від 23 грудня 2005 року, яка не була прийнята на час винесення вироку.

Акцентують, що оскільки з моменту вчинення злочину, минуло п’ятнадцять років, і за цей час ОСОБА_3 не вчинив жодного іншого злочину, то строки давності не були перервані, а тому він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строку давності. Прохання розглянути заяву та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності без його особистої присутності, за участю захисників, містилось безпосередньо в заяві ОСОБА_3 та не суперечить при цьому нормам Кримінально-процесуального, Кримінально-виконавчого та Кримінального кодексів, які не передбачали обов'язковість особистої присутності засудженого у залі судового засідання під час розгляду питання щодо звільнення від відбуття покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Крім цього, під час слухання справи було направлено на адресу суду та адвокатами долучено до матеріалів справи завірену в нотаріальному порядку в м. Нюрнберзі, Німеччина, копію заяви (з офіційним перекладом ) про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання по нереабілітуючійі підставі, яка засвідчувала додатково, його волевиявлення.

Просять скасувати постанову та винести нову, якою задовольнити заяву ОСОБА_3 про звільнення від покарання, визначеного вироком Львівського обласного суду від 01 квітня 1996 року.

В апеляції засуджений ОСОБА_3 покликається на те, що постанова є незаконною та несправедливою.

Звертає увагу, що відповідно до ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу України, однією із підстав звільнення від покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку.

Наголошує, що в даному конкретному випадку, він звернувся до суду з заявою про його звільнення від відбуття покарання, оскільки з моменту вчинення злочину, за який його – ОСОБА_3 було засуджено, минуло понад п'ятнадцять років, за цей час він не вчинив жодного іншого злочину, в зв'язку з чим строки давності не були перервані, а тому підлягає звільненню від кримінальної відповідальності та відбуття покарання внаслідок закінчення строку давності.

Вважає, що жодною нормою Кримінального процесуального, Кримінально-виконавчого та Кримінального кодексів, не передбачена обов’язковість особистої його присутності в залі судового засідання під час розгляду питання щодо звільнення від відбуття покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Зазначає, що згідно п.11 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України (2001 року) Правила, встановлені Кримінальним кодексом України (1960 року) щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб. Ст. 49 КК України (1960 року) регламентує давність виконання обвинувального вироку, зокрема обвинувальний вирок не виконується, якщо від часу його винесення минуло п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Акцентує, що він звернувся у встановленому законом порядку, щоб повернутись на Україну, де проживають його сестри, діти та внуки, вважаючи, що 19 років достатній термін, який відповідно до закону можна вважати таким, що дає право звільнити його від відбування покарання.

Просить скасувати постанову та винести ухвалу, якою задовольнити його заяву про звільнення від покарання, визначеного вироком Львівського обласного суду від 01 квітня 1996 року.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника ОСОБА_1 про підтримання апеляцій, думку прокурора, який заперечив апеляції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що такі підлягають задовольненню.

Як вбачається з матеріалів справи №461/5424/15-к, повноваження захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2 є підтверджені відповідно до вимог КПК України (1960 року), а всі документи від засудженого ОСОБА_3 нотаріально завірені і не викликають сумнівів в колегії суддів.

Що стосується фактичних обставин самої справи, то колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до п.11 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України в редакції 2001 року, правила, встановлені Кримінальним кодексом України 1960 року щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості, поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Відтак, Кримінальним кодексом, що діяв на час виконання вироку в редакції Закону 1960 року, зокрема, ч.2 ст. 49 КК України було визначено, що обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо від часу його винесення минуло п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

За змістом зазначеної правової норми, максимальний строк, по закінченню якого особа має бути звільнена від відбування покарання, визначений ч.2 ст. 49 КК України (1960 року), складає 15 років.

В матеріалах кримінальної справи будь-яких даних про вчинення засудженим ОСОБА_3 нового злочину немає, а тому давність виконання обвинувального вироку не була перервана.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, виписку з вироку 16 квітня 1996 року за №2-43/96 направлено начальнику Галицького РВ УМВС України у Львівській області для його виконання (т.3 а.с.260), 16 лютого 2000 року за №2-43/96 начальнику Галицького РВ УМВС України у Львівській області було повторно надіслано копію вироку для виконання (т.3 а.с.455 к/с). Згідно повідомлення начальника УМВС України у Львівській області стосовно засудженого ОСОБА_3 20 лютого 2000 року заведено ОРС категорії "Розшук" №41-0618 (т.3 а.с.460 к/с), після чого на запити суду неодноразово надходили відповіді з УМВС України у Львівській області про те, що розшукуваний ОСОБА_3 переховується в Німеччині.

Колегія суддів враховує, відповідно до ч.2 ст. 49 КК України (1960року), у строки давності строк ухилення засудженого ОСОБА_3 від суду, оскільки законодавець не пов’язує переривання перебігу строку давності з фактом ухилення від слідства або суду особи, яка вчинила злочин, і зазначене узгоджується з позицією касаційної інстанції.

Так як вказаний вирок суду щодо ОСОБА_3 винесений 01 квітня 1996 року і перебіг давності не переривався – п’ятнадцять років з того часу, то строк давності виконання обвинувального вироку сплинув 01 квітня 2011 року.

Крім цього, матеріали справи містять звернення начальника Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України від 09 липня 2015 року на адресу суду (а.с.30-32), в якому останній просить розглянути питання про звільнення засудженого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання за вироком Львівського обласного суду від 01 квітня 1996 року у зв’язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку.

Отже, колегія суддів вважає, що наведеному суд першої інстанції не дав належної правової оцінки і постановив судове рішення, яке не ґрунтується на вимогах закону, а тому постанова Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2015 року підлягає скасуванню.

Також, на думку колегії суддів, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови суд безпідставно вказав, що до суду не подано документів, які уповноважують адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на представництво інтересів ОСОБА_3 в суді, оскільки такі містяться в матеріалах справи №461/5424/15-к.

Оскільки ч.2 ст. 49 КК України (1960 року) є імперативною нормою, то колегія суддів приходить до висновку, що виконання вироку Львівського обласного суду від 01 квітня 1996 року у кримінальній справі №2-43/96 відносно ОСОБА_3 слід припинити, звільнивши останнього від призначеного покарання.

Керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів, –

ухвалила:

апеляції захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2015 року, якою залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 про звільнення від кримінальної відповідальності та відбуття покарання по нереабілітуючій підставі – скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою виконання вироку Львівського обласного суду від 01 квітня 1996 року у кримінальній справі №2-43/96 відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі ч.2 ст. 49 КК України (1960 року) припинити, звільнивши останнього від призначеного покарання.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11