Номер провадження: 11-кп/813/510/23

Справа № 520/7930/13-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий – суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судових засідань – ОСОБА_5 ,

прокурорів – ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 – адвоката ОСОБА_10 ,

захисників: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

обвинувачених (EasyCon): ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42013170000000077 від 19.02.2013 року за апеляційною скаргою потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх представника – адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2022 року, стосовно:

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Григоріополь, РМ, громадянина РМ, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 26.11.1992 року Фастівським міським судом Київської області за ч.1 ст.222 КК України (в редакції 1960 року) до 2 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 1 рік 6 місяців;

- 04.11.1997 року Центральним районним судом міста Одеси за ч.2 ст.142 КК України (в редакції 1960 року) до 8 років позбавлення волі;

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.«а» ст.93 КК України, в редакції Закону 1960 року,

та

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Дубосари, Республіки Молдова, громадянина Республіки Молдова, молдаванина, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 04.11.1997 року Центральним районним судом міста Одеси за ч.2 ст.142 КК України (в редакції 1960 року) до 7 років позбавлення волі;

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.«а» ст.93 КК України, в редакції Закону 1960 року,

встановив:

оскарженою ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання захисника ОСОБА_11 про звільнення обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі п.5 ч.1 ст.49 КК України.

Звільнено ОСОБА_13 та ОСОБА_14 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. «а» ст.93 КК України (в ред.1960 року), у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження № 42013170000000077 від 19.03.2013 року, за обвинуваченням ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. «а» ст.93 КК України (в ред.1960 року).

Стягнуто з ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експертів на загальну суму 2393, 88 грн., тобто з кожного по 1196, 94 грн.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на те, що з моменту вчинення злочину минуло більше 20 років та кримінальне провадження №42013170000000077 від 19.02.2013 рокуза обвинуваченням ОСОБА_13 та ОСОБА_14 не переривалось, а тому підлягало закриттю, на підставі п.5 ч.1 ст.49 КК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду потерпілі та їх представник подали апеляційну скаргу, в якій просять ухвалу суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів апелянти зазначають, що судове засідання 30.08.2022 року в проведено без участі потерпілих, які не повідомлялись про дату судового засідання, чим порушено їх права, оскільки відповідно до приписів ч.2 ст.288 КПК України суд був зобов`язаний з`ясувати думку потерпілих щодо можливості звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності.

Також в апеляційній скарзі зазначається про те, що суд мав визначитися та мотивувати своє рішення стосовно того, чому він визнав за можливе застосувати строки давності, при тому що злочин, який вчинили обвинувачені є особливо тяжким, мав дуже важкі наслідки для потерпілих, що свідчить про формальність розгляду справи судом першої інстанції, який тривав з 2011 року, що є порушенням будь-яких розумних строків розгляду кримінального провадження. Також апелянти зазначають, що суд першої інстанції не навів переконливих доводів для прийняття саме такого рішення (про закриття провадження та звільнення від відповідальності певних осіб). Крім того, звертають увагу, що суд першої інстанції, при неодноразовій зміні складу суду, не розпочинав судовий розгляд, що є порушенням ст.ст. 347, 348 КПК.

Також на думку апелянтів, під час прийняття оскарженої ухвали, судом не враховані висновки, викладені в абзаці 5 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», відповідно до яких при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (судді) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного чи касаційного судів – з обвинувальним вироком) що діяння, яке поставлене особі за провину, дійсно мало місця, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави для її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.

Ухвалене за таких порушень рішення, на думку апелянтів, свідчить про неповноту судового розгляду справи, неправильність застосування закону про кримінальну відповідальність, що також є підставами для скасування судового рішення.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, ухвала суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржена.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурорів, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги; обвинувачених та їх захисників, які заперечували проти апеляційної скарги потерпілих та їх представника; представника потерпілих, який підтримав доводи поданої апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК України (далі – КПК) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.ст. 8, 9 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням засад законності та верховенства права, згідно з якими людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.

Законність, як загальна засада кримінального провадження, полягає в забезпеченні єдиного порядку кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях, неухильному дотриманні процесуальної форми та передбаченої процедури, однаковості застосування закону і поширюється на всі стадії та інститути кримінального процесу, всіх його суб`єктів, усі дії і процесуальні рішення.

Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Тобто, обов`язковою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення є неухильне дотримання вимог кримінального процесуального законодавства на всіх стадіях судового розгляду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Згідно положень ч.1 ст.285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. У зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закривається судом (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК).

Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Частини 3 та 5 ст. 288 КПК передбачають, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень пункту 11 Розділу ІІ Перехідних положень КК правила, встановлені КК 1960 року щодо давності, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, погашення і зняття судимості поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом`якшується кримінальна відповідальність.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинуваченим ОСОБА_13 та ОСОБА_14 інкримінувалося вчинення злочину, передбаченого п.«а» ст.93 КК України (в ред. Закону 1960 року), за кваліфікуючими ознаками умисне вбивство з користі.

Загальне правило щодо дії закону про кримінальну відповідальність в часі відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України передбачає, що кримінальна протиправність і карність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Станом на 06 лютого 1995року, тобто на дату вчинення обвинуваченими інкримінованого кримінального правопорушення, а також станом на дату постановлення оскарженої ухвали та її перегляду судом апеляційної інстанції, санкція ст.93 КК України (в ред. Закону 1960 року), передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років або довічне позбавленням волі, з конфіскацією, крім того, майна у випадках, передбачених пунктом "а" цієї статті, що має місце в даному кримінальному провадженні.

Зі змісту ч.3 ст.5 КК і порівняльного аналізу положень ст.48 КК (в ред.1960 року) та ст.49 КК випливає наступне.

По-перше, строк давності за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, вчинене до 01.09.2001 року і кваліфіковане за ст.93 КК (в ред.1960 року), становить десять років.

По-друге, для того, щоб у цьому разі можна було ставити питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за давністю, кінцевий момент вказаного строку мав настати до дня набрання законної сили вироком суду, яким особу засуджено за скоєння злочину. Будь-які процесуальні дії щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності не зупиняють спливу строків давності. Така позиція узгоджується з принципом презумпції невинуватості (ст.62 Конституції, ч.2 ст.2 КК), захищає осіб, кримінальні справи щодо яких невиправдано довго перебувають в органах дізнання, досудового слідства й у суді.

Як встановлено судом першої інстанції, подія кримінального правопорушення мала місце 06.02.1995року, а тому початком перебігу строку давності в даному кримінальному провадженні є зазначена дата. Цей факт підтверджується матеріалами провадження та ніким не оспорюється.

Отже, строк давності за злочин, скоєний ОСОБА_13 та ОСОБА_14 06.02.1995 року, за загальним правилом, мав закінчитись 06.02.2005 року.

Відповідно до ч.3 ст.48 КК України (в ред.1960 року) перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка скоїла злочин, ухилялася від досудового слідства або суду. Перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі час, який минув від моменту скоєння злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню в строк давності, зазначений у законі. Зупинення спливу строку давності у випадку ухилення особи від досудового слідства або суду є посткримінальною санкцією, заходом кримінально-правового характеру, покликаним забезпечувати здійснення кримінального переслідування та реалізацію кримінальної відповідальності.

Під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст.48 КК України (в ред. 1960 року), слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку із чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що від дня скоєння умисного вбивства потерпілого, тобто з 06.02.1995 року на наступні 10 років, протягом яких ОСОБА_13 та ОСОБА_14 можна було притягти до кримінальної відповідальності, останні ухилялись від слідства, або суду, чи були засуджені за вчинення нового кримінального правопорушення. Зокрема в матеріалах справи відсутні будь-які процесуальні рішення про оголошення обвинувачених у розшук, здійснення щодо них заходів щодо розшуку, їх затримання, тощо. Цим спростовується позиція потерпілої сторони про те, що строк давності у цьому кримінальному провадженні зупинявся у зв`язку із розшуком обвинувачених.

Більш того, за правилами ст.48 КК України (в ред. 1960 року), яка застосовується в даному випадку, оскільки в порівнянні зі ст.49 КК України діючого КК України, поліпшує становище обвинувачених, передбачено, що особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Відтак, враховуючи, що від часу вчинення обвинуваченими злочину пройшло більш ніж 28 років, і останні згідно інформаційної довідки Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Одеській області з дня вчинення злочину та по теперішній час не вчинили нового злочину, так само не перебували у розшуку у цьому кримінальному провадженні, виключається притягнення ОСОБА_13 та ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності за умови, що вони погодились на таке звільнення та звернулись до суду з відповідним клопотанням.

Разом з тим, апеляційний суд констатує, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що злочин, що вчинений обвинуваченими відноситься до категорії особливо тяжких в розумінні ст.12 КК України (в ред.2001 року). Проте, колегія суддів вважає, що така помилка місцевого суду не вплинула на суть прийнятого рішення, а тому не є підставою для скасування судового рішення.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, зокрема враховуючи те, що з часу вчинення ОСОБА_13 та ОСОБА_14 умисного вбивства потерпілого минуло більше 28 років, тобто у даному кримінальному провадженні закінчився строк давності притягнення особи до відповідальності, передбачений ст. 48 КК України (в ред.1960 року), у зв`язку з чим місцевий суд дійшов вірного висновку, що обвинувачені підлягають звільненню від кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження відносно них підлягає закриттю.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.07.2021 (справа № 552/5595/18), за змістом ст.ст. 284 –288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов`язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.

Апеляційний суд зауважує, що положення ст.48 КК України (в ред.1960 року), п.1 ч.ч. 2, 8 ст. 284, ч. 3 ст. 288 КПК України за своєю суттю є імперативними та не залежать від думок учасників судового провадження, так і від розсуду суду.

Отже, у випадку встановлення всіх обставин, які є підставою для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з цих підстав, та при наявності згоди обвинуваченого на це, незалежно від визнання ним своєї вини, суд зобов`язаний прийняти рішення про звільнення його від кримінальної відповідальності та про закриття кримінального провадження, незалежно від думок учасників судового провадження.

З урахуванням наведених вимог закону та змісту оскарженої ухвали суду вбачається, що суд першої інстанції вірно встановив наявність підстав для звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності та на законних підставах прийняв рішення про необхідність закриття кримінального провадження відносно них.

З огляду на те, що положеннями ст.48 КК України (в ред. 1960 року) передбачено, що довічне позбавлення волі не може бути призначено особі в разі спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, апеляційний суд визнає правильними висновки суду про наявність підстав для задоволення клопотання сторони захисту, а тому визнає неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що районний суд не визначився чому він визнав за можливе застосувати давність, при тому що злочин, який вчинили обвинувачені є особливо тяжким.

Доводи потерпілої сторони про те, що районний суд не розпочав судовий розгляд та не дослідив обставини вчиненого обвинуваченими злочину колегія суддів визнає безпідставними, оскільки у відповідності до положень ст.284 КПК України суд, отримавши від обвинуваченого клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строків давності не вправі продовжити судовий розгляд та встановлювати обставини вчинення кримінального правопорушення, а також досліджувати докази на доведення його вчинення. В такому випадку суд зобов`язаний на будь-якій стадії судового провадження з`ясувати та врахувати думку обвинуваченого щодо закриття кримінального провадження та в разі наявності такої згоди кримінальне провадження закрити.

Стосовно вказаних доводів потерпілої сторони, колегія суддів звертає увагу, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.284 КПК, не допускається лише у разі, якщо обвинувачений проти цього заперечує. Лише в цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому КПК (ч.8 ст.284 КПК).

Що стосується доводів потерпілих про те, що ухвала суду підлягає скасуванню також з тих підстав, що районний суд не забезпечив участі потерпілих у судовому засіданні, апеляційний суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів судового провадження потерпілі сповіщалися про судовий розгляд у належний спосіб. Потерпілі реалізували своє право на участь в судовому засіданні уклавши договір з адвокатом, який був присутнім у судовому засіданні, в тому числі в день прийняття судом оскаржуваного рішення. Представник потерпілих висловлював свою думку щодо заявленого стороною захисту клопотання та не заперечував проти його задоволення.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що будь-яких порушень права потерпілих на участь у судовому засіданні місцевим судом не допущено.

Більш того, апеляційний суд наголошує, що думка потерпілої від злочину особи не є вирішальною при вирішенні питання про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строків давності та закриття кримінального провадження з цих підстав.

Щодо доводів апеляційної скарги про недотримання розумних строків розгляду кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що довготривале судове провадження було обумовлено чисельними змінами складів суду, пов`язаними із звільненнями суддів у відставку, кількістю учасників судового провадження, які не з`являлись до суду, а також неявками присяжних, що призводило до відкладення судових засідань, а також введенням в Україні карантинних обмежень та в подальшому військового стану, що об`єктивно виправдовує тривалий судовий розгляд. Водночас, колегія суддів вважає, що вказані обставини у будь-якому разі не є підставою для скасування судового рішення.

Стосовно доводів апелянтів відносно того, що потерпілі позбавлені права на відшкодування завданої шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.

Порядок вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентований Главою 9 КПК.

Нормами кримінального процесуального закону, зокрема ст. 129 КПК, встановлено, що рішення про повне або часткове задоволення цивільного позову може бути винесене лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру.

Колегія суддів звертає увагу, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України є безумовним і здійснюється судом незалежно від наявності відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому.

При цьому, слід зазначити, що закриття кримінального провадження на підставі п.1 ч.2 ст. 284 КПК, тобто з нереабілітуючих підстав, не виключає можливості цивільно-правової відповідальності особи за шкоду, заподіяну нею, і не позбавляє потерпілого права звернутися до суду у порядку цивільного судочинства.

З огляду на наведене, колегія суддів звертає увагу потерпілих, що закриття кримінального провадження, у разі наявності у неї претензій матеріального та морального характеру до обвинувачених, не позбавляє потерпілих права звернутися із цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.11.2019 року по справі №345/2618/16-к.

Таким чином, колегія суддів вважає, що порушень судом першої інстанції вимог процесуального закону, які відповідно до положень ст.ст.412, 415 КПК, слугують підставами для скасування ухвали суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції за результатами апеляційного перегляду не встановлено. 

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх представника – адвоката ОСОБА_10 – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2022 року, якою закрито кримінальне провадження №42013170000000077 від 19.02.2013 року та обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_14 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. «а» ст.93 КК України (в ред.1960 року), у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі п.5 ч.1 ст.49 КК України – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4