Справа № 204/5400/22

Провадження № 1-кп/204/308/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді                                                         ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання                                        ОСОБА_2 ,

прокурора                                                                                 ОСОБА_3 ,

захисника                                                                                       ОСОБА_4 ,

обвинуваченого                                                                               ОСОБА_5 ,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 22022040000000063, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.04.2022, за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровськ, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.

Прокурор подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 .

Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України. Існує ризик, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може виїхати за межі країни або іншим чином переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що у подальшому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, унеможливить притягнення останнього до встановленої законом відповідальності. З огляду на санкцію ч. 1 ст. 111 КК України обвинувачений може вчинити дії, спрямовані на знищення документів, які стосуються кримінального провадження. Також, отримавши матеріали кримінального провадження та перебуваючи на волі, обвинувачений може розголосити відомості досудового розслідування, що в подальшому перешкоджатиме проведенню розслідування та виконанню необхідних дій у кримінальному провадженні. Продовження строку дії запобіжного заходу попередить можливий незаконний вплив обвинуваченого на свідків. Застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу не є доцільним та можливим, оскільки не зможе запобігти уникненню вищезазначених ризиків. Продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому відповідає суспільному інтересу, так як кримінальне правопорушення створило в очах громадян негативне враження безладдя, безкарності за вчинення особливо тяжких злочинів.

У судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.

Захисник у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора, оскільки ризики вказані прокурором необґрунтованими, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, не заперечував проти обрання обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу.

Обвинувачений у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, зазначивши, що не заперечував би проти обрання відносно нього більш м`якого запобіжного заходу.

Вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Відповідно до ст.177 КПК України підставою для застосування та продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може переховуватись від органів досудового слідства та суду, а також незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

При розгляді клопотання прокурора, суд виходить з необхідності уникнення дійсних ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою, при наявності обґрунтованої підозри.  

Доходячи до висновку про наявність ризиків, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, санкції яких передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років та позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої відповідно. Державна зрада є тяжким злочином проти основ національної безпеки України. Розуміючи тяжкість і невідворотність покарання, у разі визнання його винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_5 може переховуватися від суду, у тому числі на території агресора-Російської Федерації в умовах воєнного стану. Існує ризик, що обвинувачений, у разі незастосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може продовжити кримінальне правопорушення та/або вчинити інше правопорушення, у тому числі спрямоване проти основ національної та громадської безпеки у період воєнного стану. Крім того наявна імовірність, що перебуваючи на свободі обвинувачений може знищити, сховати або спотворити, будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також розголосити відомості досудового розслідування керуючись власним і вигідним для себе інтересом.

При цьому, при розгляді клопотання прокурора, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення дійсних ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою, при наявності обґрунтованої підозри.  

Суд враховує характер кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_5 , які мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому.

Як вбачається з пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення, останній, зокрема, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме: відповідно до пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 здійснював відеозйомку та передавав інформацію блокпосту українських військових представникам РФ з метою використання вказаних даних для підготовки нанесення уражень вказаних позицій за допомогою месенджера «Telegram». Таким чином, застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, може призвести до того, що він, маючи вільний доступ, як до мобільного телефону так і комп`ютерної техніки, до мережі Інтернет, мобільних застосунків та месенджерів може продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, або ж може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Оцінюючи вищевказані обставини, суд, також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема про те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту та суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Крім того, ризик втечі має оцінюватися у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

З урахуванням викладеного, з огляду на доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні злочинів, суд вважає, що обраний  ОСОБА_5  запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, не виходить за межі розумного строку тривалості, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Отже, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, а строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 підлягає продовженню строком на 60 днів.

Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України.

Таким чином, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, враховуючи характер кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_5 , та який свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи, суд вбачає підстави не визначити розмір застави у цьому кримінальному провадженні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому  ОСОБА_5  строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 25 січня 2024 року включно.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 28.11.2023 року.

Суддя                                                                                 ОСОБА_1