ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018,  м. Львів,  вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 грудня 2011 р.                                                                                    № 2а-12450/11/1370  

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання                     Галан Л.Ю.

представника позивача                                         Палій Н.М.,

розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного оперативного командування Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, стягнення не виплачених відрядних коштів та компенсації за неотримане речове майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Західного оперативного командування Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить про визнання протиправними дій, стягнення невиплачених відрядних коштів в сумі 3108,02 грн. та компенсації за неотримане речове майно в розмірі 5 650,88 грн.

В обґрунтування позову покликається на те, що його було звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я та виключено з особового складу частини. При звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію, але видано довідку-рахунок на отримання грошової компенсації замість речового майна на суму 5 650,88 грн. та підтвердження про заборгованість по оплаті службових відряджень в сумі 3 108,02 грн. Крім того, листами від 06.10.2011 р. та 12.10.2011 р., 04.11.2011 р. визнано заборгованість, однак через недофінансування з бюджету відмовлено у виплаті належної компенсації. Вважає, що такі дії порушують її законні права та не відповідають ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р., якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час”.

Заявою  від 28.11.2011 р. позивач уточнив позовні вимоги в частині визнання відповідачем у даній справі лише Західного оперативного командування Міністерства оборони України. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 18.11.2011 р. та 06.12.2011 р. не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи, заперечень по суті спору не надав. Проте в  матеріалах справи наявні листи-відповіді, надані за зверненням ОСОБА_1 , про визнання заборгованості та довідка-розрахунок заборгованості.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України в період з 01.08.1987 р. по 22.08.2011 р. і наказом № 766 від 01.08.2011 р. був звільнений зі служби в запас на підставі ст. 26, ч. 6 п. “б” (за станом здоров`я) Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992р.

Відповідно до довідки-рахунку від 28.08.2011 р. про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000 р. при звільненні в запас, що підлягає виплаті ОСОБА_1 складає 5 650,88 грн. Правильність обчислення цієї суми сторонами не заперечується.

ОСОБА_1 звертався з письмовими заявами від 21.09.2011 р. до Західного оперативного командування Міністерства оборони України. Про виплату йому  грошової компенсації в замін речового майна в сумі 5 650,88 грн. та відрядних коштів  в сумі 3 108,02 грн.

У відповідь на заяви ОСОБА_1 , Західне оперативне командування Міністерства оборони України листами від 06.10.2011 р. № 11/3707 та № 11/22/927 повідомило про визнання заборгованості перед ним по виплаті за неотримане речове майно в сумі 5 650,88 грн. та службових відряджень в сумі 3 108,02 грн. Разом з тим, повідомило, що можливості виплатити ці кошти немає, оскільки фінансування для здійснення цих виплат є обмеженим, а при надходженні коштів виплата буде здійснена. Листом від 04.11.2011р. № 116/10/2/3/212 за підписом Начальника речової служби управління тилового забезпечення логістики Командування Сухопутних військ ЗСУ підтверджено, що має місце заборгованість перед ОСОБА_1 , відсутність коштів та право на звернення до суду. Таким чином, прохання ОСОБА_1 про виплату йому заборгованості залишилось без задоволення.

Спір виник щодо правомірності дій відповідача щодо невиплати компенсації за не отримане речове майно, відрядні кошти.  Щодо фактичних обставин спору немає.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26.03.1992р. держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 9 даного Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення в розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів. За офіцерами, прикомандированими для роботи в органах державного управління, на підприємствах, в установах, організаціях і вищих навчальних закладах, зберігаються всі види матеріального забезпечення, гарантії та пільги за рахунок бюджету Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань.

На виконання вимог Закону № 2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України 22.07.1998 року було прийнято постанову №1135 "Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час".

Дію частини 2 статті 9 зазначеного Закону призупинено Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.

Відповідно до положень зазначеного Закону військовослужбовці втратили право на отримання продовольчих пайків та грошової компенсації замість них. Право на отримання речового майна під час проходження служби у військовослужбовців залишилось, військовослужбовці були позбавлені лише права, за їх бажанням, під час проходження військової служби, на отримання грошової компенсації замість речового майна. Аналогічного висновку дійшов Львівський апеляційний адміністративний суд України у справі № 50322/09 (ухвала від 28.03.2011р.)

Проте постановою Кабінету Міністрів України “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" від 28.10.2004 року № 1444 відновлено право на грошову компенсацію за не отримане речове майно.

Відповідно до п. 27 Постанови № 1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Отже, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року та з 28 жовтня 2004 року. Такого самого висновку дійшов Львівський апеляційний адміністративний суд України у аналогічній справі № 82710/09 (ухвала від 05.04.2011р.)

Таким чином, на день підписання наказу про звільнення зі служби в серпні 2011 року позивач мав передбачене цим Положенням, право на отримання при звільненні зі служби грошової компенсації замість не отриманого речового майна. Суд враховує, що у справах про стягнення компенсації за невидане речове майно звільненим військовослужбовцям є стала судова практика (Ухвала ВАС України від 10.11.2010 р. № К-15408/08, Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р. № 12962/10/9104 та ін.).

«Інструкцією про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України", затвердженою наказом Міноборони від 29.08.2011 №530 , передбачено відшкодування сум витрат до місця відрядження та назад. Згідно п. 2.1 цієї Інструкції військовослужбовцям, відрядженим в межах України, витрати на проїзд до місця відрядження та назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних з придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

З урахуванням того, що відповідач визнає, що сума відрядних коштів ОСОБА_1 становить 3108,02 грн., яка виникла з березня 2009 р., ця сума також підлягає стягненню та виплаті.

Доводи відповідача на відсутність кошторисних призначень, як причину невиплати компенсації, Суд вважає необгрунтованими. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. у справі “Кечко проти України” зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Аналогічна позиція висловлена у Рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року по справі “Жовнер проти України”.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції захист прав і основоположних свобод, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, Суд вважає, що  оскаржувана бездіяльність є необґрунтованою, тобто вчинена без урахування усіх обставин, що мають значення.

Згідно із вимогами ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду жодних доказів правомірності оскаржуваної бездіяльності, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Судові витрати у вигляді судового збору (94,50 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94  КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Західного оперативного командування Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості по оплаті службових відряджень та компенсації за не отримане речове майно.

Стягнути з Західного оперативного командування Міністерства оборони України (м. Львів, вул. Батуринська, буд. 2) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) заборгованість по оплаті службових відряджень в розмірі 3108,02 гривень та заборгованість за не отримане речове майно в розмірі 5650,88 гривень.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у розмірі 94,50 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 08 грудня 2011 р.

Суддя                                                             В.М.Кравчук